Ісус заплакав

У Євангеліях двічі згадується про те, що Ісус заплакав: Він плакав за Своїм померлим другом Лазарем (Ів. 11:35) і за Єрусалимом (Лк. 19:41), коли пророче бачив лихо, яке чекало на місто.

Сьогодні ми плачемо за нашими містами та нашими близькими, і Бог плаче разом з нами.

Ісус знав, що воскресить Лазаря, але в момент трагічної звістки Він заплакав. Єрусалим не впізнав Його й не прийняв, але Він плакав через біль за руйнування цього міста. Перемога воскресіння – це те, що буде завтра, докір і навчання в храмі – Теж буде трохи згодом. Але зараз Ісус заплакав, бо Вічний Бог проживає й розділяє життя з людьми в цьому моменті.

Бог також закликає нас плакати з тими, хто плаче (Рим. 12:15). Після горювання прийдуть сили для прощення, після втіхи – наснага для відбудови. Для всього свій час і порядок. Ісус воскресив Лазаря, «перебуваючи у внутрішній жалобі», Він перевернув столи торговців, оплакавши перед тим сліпоту людей. Якщо в нас ті самі почуття, що й у Христа Ісуса, ми не будемо намагатись служити людям, перебуваючи «над ситуацією» та самими людьми. Ми не маємо права когось вчити чи демонструвати силу, не поплакавши з ним до того. Щоб звершити Свою місію, Божий Син понизив Себе, прийшов до людей та впокорив Себе аж до хресної смерті (Флп. 2:5-8). Місія Бога ніколи не здійснюється з позиції «над»: Бог розділяє з нами життя й посилає нас у світ розділяти життя з іншими в стосунках любові.

Сьогодні Ісус заплакав. Усе інше буде завтра, інше сьогодні – недоречно.