logo-gmail-24 logo-calend-24
logo-drive-24

Добровольное пожертвование




 


Home Новости
Новости Украинской Евангельской Семинарии Богословия
Хрест найяскравіше сяє у звичайному житті PDF Печать E-mail

Із проповіді ректора УЄТС І. І. Русина на загальносемінарському богослужінні 30 травня 2017 року

«Тож і ми, мавши навколо себе велику таку хмару свідків, скиньмо всякий тягар та гріх, що обплутує нас, та й біжім з терпеливістю до боротьби, яка перед нами, дивлячись на Ісуса, на Начальника й Виконавця віри, що замість радости, яка була перед Ним, перетерпів хреста, не звертавши уваги на сором, і сів по правиці престолу Божого. Тож подумайте про Того, хто перетерпів такий перекір проти Себе від грішних, щоб ви не знемоглись, і не впали на душах своїх». (До Євреїв 12:1-3)

Послання до Євреїв написане гарною мовою, але про негарні речі, які ми воліли б не бачити в біблійних текстах — це попередження про відхід від Бога, від Ісуса Христа. Звісно, нам набагато комфортніше було б вірити в те, що спасенний одного разу — спасенний назавжди. Я справді в це вірю, вірю, що я в руках Господніх і ніхто й ніщо мене з них не може вирвати… окрім мене самого. І цей текст говорить нам, що ми маємо розуміти своє життя як певного роду марафон, певний шлях. І неважливо, як ми його починаємо — важливо, чи закінчуємо ми його взагалі (добігти б), і як ми його закінчуємо. Автор Послання до Євреїв каже, що маючи таку хмару свідків (і в 11-му розділі перелічено дуже багато героїв віри), ми мусимо скинути із себе те, що заважає нам рухатися вперед. І робити це ми повинні, сфокусувавши свою увагу на Ісусі Христі.

Що далі, то більше прискорюється життя. Ми дедалі швидше біжимо й дедалі менше встигаємо. І дуже багато є моментів, які відволікають нашу увагу, збивають наш фокус. Ми можемо збитися зі свого курсу. І в цьому тексті автор говорить, щоб ми замислилися про хрест Ісуса Христа, про той подвиг, який Він здійснив заради нас.

Дуже легко сформувати перше враження, але дуже тяжко його підтримувати. Є одна велика помилка. Коли ви стартуєте, то в перші моменти відчуваєте приплив сил, ви навіть дивуєтеся, як швидко можете бігти. Але досвідчений бігун знає, що в цей час треба себе притримувати, бо буквально через п’ять хвилин ви втратите всі свої сили. Я був минулого тижня на Європейському лідерському форумі і зустрів там Саймана, з яким ми колись служили в Азербайджані. У розмові я між іншим похвалився йому, що зайнявся бігом. Він зрадів і сказав, що недавно саме пробіг марафон, тож пропонує мені побігати разом вранці. Відступати не було куди, тож я побіг із Сайманом. За ці п’ять кілометрів я побив усі свої рекорди, тому що був хтось, хто біг швидше за мене. І в той момент я зрозумів, як важливо мати когось поруч, хто сильніший за тебе, хто може служити для тебе орієнтиром. У присутності такої людини ми стаємо сильнішими. Це та «хмара свідків», про яку говорить апостол. І нам у нашому житті дуже важливо бути частиною громади, в якій є хтось сильніший за тебе, на кого ти можеш рівнятися, і в якій ти сам можеш бути моделлю для когось слабшого.

Любов до Бога ми можемо виявляти по-різному. Мати культове приміщення, в якому громада збирається для проведення богослужіння, — це важливо. Літургійні символи, знаки, слова й образи, архітектура — це все потрібно. Але найбільше, те, що торкається серця Бога, — це, коли хрест Христа стає моделлю нашого повсякденного життя, нашого ставлення до себе, іншого та інших. Це і є шлях учнівства, добровільного, зумовленого не обставинами чи страхом, а любов’ю до Ісуса та захопленням Ним. Коли в нас сяє Христос, це сяйво чудесним чином приваблює й запалює інших.

Хрест є єдиною основою нашого життя. У хресті ми знаходимо велике заспокоєння, велику надію, велику радість, але водночас і велику відповідальність. Хрест Христа найяскравіше сяє не в абстрактних розважаннях чи надзвичайних героїчних подвигах. Найяскравіше він сяє у звичайному житті, у наших стосунках з іншими, особливо з тими, хто нижче за нас, хто залежить від нас і нас потребує. Хрест Ісуса кидає нам виклик, тому що першими, хто отримав Євангельську Звістку про народження Месії, були прості пастухи. І далі через все Євангеліє від Луки проходить соціальна значимість місії Ісуса Христа.

Одна із проблем Коринтської церкви була в неповазі її членів до ближнього. Апостол Павло пише їй: «А далі, коли ви збираєтесь разом, то не на те, щоб їсти Господню Вечерю. Бо кожен спішить з'їсти власну вечерю, і один голодує, а другий впивається. Хіба ж ви не маєте хат, щоб їсти та пити? Чи ви зневажаєте Божу Церкву, і осоромлюєте немаючих? Що маю сказати вам? Чи за це похвалю вас? Не похвалю!» (1Кор. 11:20-22). Осоромлення немаючих прирівнюється до зневаження Церкви. І тут немаючих треба розуміти в ширшому контексті, не тільки тих, які не мають грошей. Дуже добре, коли в нашому оточенні є хмара свідків, сильніших за нас, в яких ми можем повчитися. Але іноді ми маємо стати цим свідком для когось іншого, бути джерелом підтримки, джерелом мотивації в житті іншого, тому що ми частина громади, нової громади Ісуса Христа, де царює мир, прийняття та підтримка.

Цікаво, що й щойно прочитаний текст, і той, з якого я почав, говорять про певну дисципліну. Коли ми не маємо наснаги до продовження шляху, ми можемо робити це силою дисципліни. І нехай Господь допоможе нам приймати ці настанови як керівництво до дії.

 
Психологи й пастори. На шляху до співпраці PDF Печать E-mail

Ексклюзивне інтерв’ю магістра практичної психології, викладача й практичного психолога з багаторічним досвідом Наталі Простун, яке вона дала сайту УЄТС на літній сесії заочного відділення 11 липня 2017 року.

—      Пані Наталю, ми починаємо із традиційного запитання: розкажіть нашим читачам про себе.

—      Ой, зазвичай це я у своїй роботі прошу людей розказати про себе. З чого ж почати? Насправді, я щаслива мама, щаслива дружина. Я працюю професійним психологом, люблю свою роботу і, взагалі, захоплююсь людьми. Внутрішній світ людини такий багатий, такий цікавий, і, стикаючись із цим розмаїттям внутрішніх світів, сам збагачуєшся. Тож моя робота сприяє моєму розвитку. Я дуже багато вчуся, але розумію, що найбільше отримую не із книжок чи семінарів, а від людей, які приходять до мене, з якими я стикаюся. Моя професія допомагає мені й у вихованні власного сина, тому що в мене є цікавість до його внутрішнього світу. І мій чоловік також зацікавився психологією та отримав психологічну освіту. У нас із ним виникають дуже цікаві теми. Я багато викладаю й веду найрізноманітнішу роботу: психологічні дитячі табори, консультування, тренінги, семінари. Тому можу точно сказати, що мені не нудно.

—      На цій сесії Ви викладаєте заочникам богословського факультету предмет «Шлюб і сім’я». Яка специфіка викладання психології теологам?

—      Це дуже цікавий досвід. По-перше, у групі багато чоловіків, служителів, тоді як на програмах із психології більше жінок, і це вже вносить певну специфіку. По-друге, на психологічний факультет приходять люди, які знають, навіщо їм це: вони або вже проходили індивідуальну терапію, або мають цікавість до пізнання себе чи загалом до пізнання людей. А більшість студентів-теологів не знає, що таке психологія. Я помітила в них скептицизм до цієї науки. Згадую першу сесію, як вони випробовували мене на міцність. Але згодом цей лід вдалося розтопити. Допомагають ігри, дискусії, різні інші взаємодії. Це важливо — створити таку атмосферу, щоб люди могли відверто ділитися своїми проблеми й отримували досвід відкритості. Так само й на цій сесії ми починали з ігор, бо студенти були кожен на своїй хвилі. Зараз уже вони відкриті, зацікавлені. Тому що ми говоримо про сім’ю, а сім’я — це тема для всіх, бо кожен із сім’ї, багато хто вже має свою сім’ю, а хтось хоче її мати. Тому я бачу, що вони слухають із цікавістю, багато запитують, виникають дискусії. Це для мене добрий знак. І ще я помітила, що, на відміну від психологів, теологам дуже потрібне саме богословське підґрунтя. Тому, коли я на лекціях психологічні знання підкріпляю прикладами зі Святого Письма, це додає їм ваги. Цікаво із теологами, по-іншому, але цікаво. Мені дуже важливо, щоб вони як служителі відчували свою відповідальність, тому що люди довіряють їм свої проблеми, труднощі. Фактично вони є психологами у своєму служінні. І важливо, щоб вони розуміли свої можливості, свої межі — що вони можуть, а що ні.

—      А наскільки, взагалі, важливо знання психології для богословів?

—      Я вважаю, що вони обов’язково повинні мати такі знання, адже їм доводиться працювати з людьми. Вони служать людям, сім’ям, і як можна служити сім’ям, не знаючи сімейної психології, дітям — не знаючи дитячої психології? Як служити, взагалі допомагати, не знаючи про потреби людини, про її психічні процеси? Можна подумати, наприклад, що людина не вміє спілкуватися з Богом, а насправді в неї просто вікова криза. І це час, коли людині треба осмислити себе, свій шлях, прийняти якісь рішення, і вона має зробити це сама. Я дуже сумую, коли кажуть, що душеопікуни конкурують із пасторами. Аж ніяк! Вони повинні працювати в команді. І навпаки, я дуже радію, коли чую, що серед студентів є пастори, що вони навчаються на душеопікунів чи просто вивчають предмет із психології. Я думаю: «Щаслива церква, в якої є такий пастор!» Знаєте, так сумно, коли сиджу в церкві на проповіді й чую, як пастор послуговується психологічними поняттями, але каже, що це йому відкриття прийшло. А я знаю, наприклад, що це казала Вірджинія Сатір. І ніхто навіть не думає дати посилання на неї, знецінюючи, таким чином, знання психології. Мені здається, треба бути чесними в цьому. Бог нам дав медицину, дав психологію, і ми маємо використовувати ці інструменти відверто.

—      Але ж ми маємо чудові книжки західних психологів-християн. Вочевидь, там Церква прихильніша до психології?

—      В багатьох американських церквах домашні групи побудовано як терапевтичні. Там є групи для людей, які пережили розлучення, групи для вагітних, групи для мам-одиначок. Ці групи дають дуже велику підтримку. Тому що там психологічна культура сформувалася раніше, ніж у нас. Радянська влада нам дуже багато заборонила. В СРСР не було психології як такої, а тільки діагностика. Про школи ніхто не знав, психоаналіз був заборонений. А в них все це було, тому вони освіченіші за нас у цьому плані. Але й у нас зараз я бачу великий прогрес. У церквах відбуваються позитивні зміни, люди змінюють своє ставлення до психології, йдуть навчатися на душеопікунів, читають книжки з виховання, проводять різні семінари. Я дуже вдячна УЄТС, яка створює навчальні програми із психології, допомагаючи служителям здобувати необхідні знання. Не кожна семінарія може таке запропонувати своїм студентам.

—      І наостанок прошу Вас побажати щось нашим студентам.

—      Хочу побажати всім студентам, щоб вони були собою, щоб вони були справжніми, були щирими і ніколи не зраджували собі. Щоб у них були мрії, щоб ці мрії здійснювалися, але й щоб вони брали відповідальність за свої мрії. Оце основне.

 
<< Первая < Предыдущая 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Следующая > Последняя >>

JPAGE_CURRENT_OF_TOTAL
ХРИСТИАНСКИЕ САЙТЫ Маранафа: Библия, словарь, каталог сайтов, форум, чат и многое другое. Твоя Библия: Библия, ответы на вопросы, христианская библиотека. Каталог христианских сайтов Для ТЕБЯ Церкви.com Церковь Христа Спасителя, Донецк, Украина