logo-gmail-24 logo-calend-24
logo-drive-24

Добровольное пожертвование




 


Home Новости «Все, що я бажаю, — це знайтися в Ньому»
«Все, що я бажаю, — це знайтися в Ньому» PDF Печать E-mail

Із проповіді пастора Ніка (Лонгмонт, Колорадо, США, «Церква Голгофи») на Филип. 3:4-9 на загальносемінарському богослужінні 5 квітня 2017 р.

Якби я поставив вам дуже просте запитання: «Хто ви?» — як би ви відповіли на нього? В чому ваша ідентичність, ваша сутність? Я думаю, ваші відповіді були б схожі: я християнин, студент, хтось, можливо, сказав би, що він спортсмен чи викладач. Думаю, ваша відповідь на це запитання й визначає, хто ви є, що цінуєте, в чому знаходите головну радість свого життя. Я хочу звернути вашу увагу на те, що апостол Павло сказав у контексті самовизначення — що було і що стало:

«Тож усе я вважаю за втрату ради переважного пізнання Христа Ісуса, мого Господа, що я ради Нього відмовився від усього, і вважаю все за сміття, щоб придбати Христа, щоб знайтися в Нім не з власною праведністю, яка від Закону, але з тією, що з віри в Христа, праведністю від Бога за вірою…» (Филип. 3:8,9).

До того, як Павло прийшов до Христа, він самовизначався трохи по-іншому. Ми дізнаємося про це на кілька віршів раніше за ті, що прочитали:

«…хоч і я міг би мати надію на тіло. Як хто інший на тіло надіятись думає, то тим більше я, обрізаний восьмого дня, з роду Ізраїля, з племени Веніяминового, єврей із євреїв, фарисей за Законом. Через горливість я був переслідував Церкву, бувши невинний щодо правди в Законі» (Филип. 3:4-6).

Ось що було колись суттю його життя, що було головним, на його думку, що визначало його: національність, освіта, власна праведність. І тепер, оглядаючись у минуле, він каже: все, що визначало мене, було втратою. Хай би до чого ви зверталися заради самовизначення в цьому житті, все це рано чи пізно приведе до невдачі. Однією з найбільших проблем людства є те, що ми намагаємося самовизначитися поза Христом.

Павло намагався щось довести собі, Богу. Він був горливим, тобто ревним, тому що хотів не просто вивчати Закон, а утвердитися за його допомогою — заслужити Боже схвалення, показати іншим свою важливість. Я думаю безліч людей, зокрема і християн, мотивують себе не тим чим треба. Вони намагаються досягти якоїсь ваги, забагато працюють і не тому, що їм потрібні гроші, — звісно, можливо, їм подобається сам процес, але водночас вони можуть хотіти щось комусь довести й утвердитися за допомогою роботи. Декотрі намагаються бути ідеальними батьками — не тому, що їм так подобається виховувати дітей, а заради того, щоб довести собі та іншим, що вони чогось варті. Багатьма керує страх, що вони не будуть досить гарними в очах інших. Отже, ми самовизначаємося, дивлячись на себе й людей. А що як ми зазнаємо поразки, що тоді? Якщо ми намагаємося самовизначитися за допомогою навчання, а нас спіткає невдача, що тоді? Якщо ми побудуємо своє життя на служінні, а потім не зможемо виконувати його, що тоді? Якщо діти, в яких ми вклали все, не виправдають наших надій, що тоді? Іншими словами, якщо ми будуємо своє життя на чомусь, що рано чи пізно зникне, то це зникнення зруйнує весь наш світ, в якому ми живемо.

Я думаю, саме це сталося із Саулом у Першій книзі Царств. Спочатку він не хотів бути царем, але потім погодився, і йому навіть сподобалося. Так сподобалося, що він став дуже високо думати про себе й не виконав Божої волі. А коли Бог відвернувся від нього, він далі чіплявся за свою владу. Якби ми запитали в Саула: «Хто ти?» — він відповів би: «Я цар Ізраїлю». Це те, що він вважав своєю суттю. І коли Бог забрав у нього царство, Саул знетямився: хотів убити Давида, помазаного Богом, хотів убити пророка Самуїла, не міг зупинитися. І все тому, що самовизначався своєю владою, не мислив себе без царства. А Давид, я думаю, відповів би на те саме запитання так: «Я слуга Господній». Іншими словами, Давид самовизначався в Бозі, а не тим, що робив. І в цьому колосальна різниця. Хай би що Давид робив — пас овець, ішов на битву чи очолював царство — все це було з Богом і для Бога. Він був слугою Господнім, і робив все, що велів Бог. Бог захотів, щоб Давид став царем, — і він став. Але не в цьому була суть.

Я думаю, цю науку варто засвоїти всім пасторам якомога раніше. Колись ми заснували церкву в місті Егері (Угорщина). Пам’ятаю, якось в неділю, коли ми як служителі підготували приміщення, коли я годин двадцять готувався до проповіді, на служіння прийшли лише чотири людини. Це був той момент у моєму житті, коли я думав і молився тільки про церкву. Тому результат мене дуже пригнітив. Я думав більше про те, що роблю, а не про те, що Господь хоче зробити через мене. Моє самовизначення було виключно в моєму пасторському служінні. Якщо все йшло як слід — я почувався добре, якщо щось завалювалося — здавався собі невдахою, нулем. Коли до церкви приходило багато людей — відчував свою важливість, а коли мало — занепадав духом. Ось що відбувається, коли ми будуємо своє життя та своє самовизначення на своїх досягненнях. Тоді нашим життям керують або гордість, або страх. Ці почуття віддаляють нас не тільки від людей, а й від Бога. Одного разу я почув слово Бога з вуст своєї дружин — таке просте слово і водночас таке революційне. «Ніку, — сказала вона, — твоє пасторство, твоя місія — це те, що ти робиш, але не те, ким ти є. Твоє самовизначення має бути не в тому, що ти робиш, а у Христі. Ти викуплений, ти — дитя Боже». Знаєте, після цих слів мені стало дуже легко. І що більше ця істина наповнювала мене, то вільнішим я ставав. Я й далі займався своїм служінням, але змінилася моя мотивація. Якщо раніше я залежав від результату й зазнавав розчарування, то тепер просто відчував радість від того, що роблю. Я засвоїв цю науку, слова Павла, що означає знайти себе у Христі. Моє самовизначення, моя праведність — в Ньому, а не в мені самому.

Цієї теми торкається фільм «Вогняні колісниці», заснований на реальних подіях. Це історія про двох юнаків, які взяли участь в Олімпіаді 1924 року. Одного з них звали Ерік Ліддел, він був християнином, згодом поїхав місіонером в Китай, де, власне, й загинув. Другий, Гарольд Абрахамс, християнином не був. Вони обидва старалися виграти змагання, отримати золоту медаль. Різниця була в тому, що Гарольд хотів щось довести, перед стартом він сказав: «Коли пролунає постріл, у мене буде 10 секунд, щоб виправдати своє існування». Натомість слова Еріка були такі: «Господь зробив мене швидким, і щоразу, коли біжу, я відчуваю задоволення». Один відчував втому, а другий знаходив спокій навіть під час бігу.

Все, чого я шукав раніше, щоб утвердитися, — втрата в порівнянні з Ісусом Христом. Все, що я бажаю тепер, — це знати Його, знайтися в Ньому, не зі своєю праведністю а з праведністю від Бога в Христі Ісусі. Коли ми зрозуміємо це, то зрозуміємо сутність Євангелія і знайдемо спокій для своєї душі, тому що в Ісусі ми знаходимо самовизначення, яке ніхто й ніколи в нас не забере.

 
ХРИСТИАНСКИЕ САЙТЫ Маранафа: Библия, словарь, каталог сайтов, форум, чат и многое другое. Твоя Библия: Библия, ответы на вопросы, христианская библиотека. Каталог христианских сайтов Для ТЕБЯ Церкви.com Церковь Христа Спасителя, Донецк, Украина