logo-gmail-24 logo-calend-24
logo-drive-24

Добровольное пожертвование




 


Home Новости Відповідальність бути грамотним
Відповідальність бути грамотним PDF Печать E-mail

Ексклюзивне інтерв’ю диктора, журналіста й ведучого Українського радіо, основного дикторського голосу офіційних заходів України Дмитра Хоркіна сайту УЄТС

—      Ви в молодому віці досягли значних успіхів у своїй професії. Розкажіть, як починалася Ваша кар’єра?

—      Ще у старших класах, а потім і в університеті я вів усі заходи, які там відбувалися. А коли мені знадобилися додаткові гроші, став заробляти їх тим, що вмів найкраще. Я пройшов кастинг на радіо, і мене одразу взяли, це було у 18 років.

—      А усвідомлення важливості грамотного мовлення, риторики загалом, коли до Вас прийшло?

—      Це в мене з дитинства. У нашій родині до цього завжди пильно ставилися, мама обов’язково виправляла, якщо щось говорилося не так. І, мабуть, також комплекс відмінника дався взнаки. Я закінчив школу із золотою медаллю і, знаєте, як це буває: ти намагаєшся в усьому бути правильним. Можливо, якби не перфекціонізм, моє життя складалося б щасливіше.

—      Розкажіть трохи про Вашу роботу на «Світлому радіо».

—      Для мене робота на «Світлому радіо» — це не питання грошей, не питання престижу, це територія особливої корпоративної культури, там приємно бути. Схоже на атмосферу в УЄТС. Це відчувається. Я думаю, секрет в тому, що керівники цих організацій проходили підготовку на Заході, де зовсім по-іншому ставляться до працівників. Тому є розкутість, домашня атмосфера — не в тому розумінні, що в капцях, а в тому, що можна пити каву й водночас плідно працювати. Тож я дуже люблю працювати на «Світлому радіо», хоча буваю там не так часто, як хотілося б, через велику завантаженість на Національному радіо, моєму основному місці роботи.

—      На семінарі Ви наголошували на важливості грамотного мовлення…

—      Так, це дуже важливо. Вважають, що перше враження про людину, коли вона з’являється на публіці, складається на підсвідомому рівні саме з того, як вона говорить. Звісно, найперше сприймають зовнішність, є ще й репутаційний бек-граунд, тобто те, що про тебе чули чи як тебе рекомендували. Але потім ти залишаєшся сам на сам із аудиторією, починаєш говорити, і це виходить на перший план. І те, який у людини голос, яка подача, яка грамотність мовлення і лексичне багатство, уже показує і її інтелект, і ступінь її вимогливості до себе. Якщо говорити конкретно про ваш навчальний заклад, то мистецтво риторики дуже важливе і для музикантів, яким, можливо, в майбутньому доведеться давати інтерв’ю, і тим більше для теологів, які будуть виголошувати проповіді чи якось іще доносити до людей свої знання. Мова повинна допомагати пастору в роботі з людьми, а не заважати йому. Без володіння хорошою технікою мовлення голос не матиме витривалості, він втомлюватиметься, втрачатиметься чіткість, а відтак погіршуватиметься сприйняття в людей, для яких ти проповідуєш чи розповідаєш. Тим часом завдяки простим вправам, які я показував на майстер-класі, можна досягти значних успіхів у зміцненні свого голосу. Тільки важливо, щоб техніки мовлення навчала людина, яка сама має мовну практику, акторську чи дикторську, тому що ці люди багато працюють над тим, щоб їхнє мовлення було філігранним і в плані чіткості, і в плані грамотності.

Про що часто забувають проповідники: вони не лише несуть якесь послання, а й стають взірцем для тих, хто їх слухає. Якщо ти постійно кажеш (російською мовою) «пасторá», «лидерá», «служителя»,«пожертвовáния», «ходатáйство» замість «посторы», «лидеры», «служители», «пожéртвования», «ходáтайство», ти задаєш тон, і твоя паства стає такою самою неграмотною, як ти. До того ж, якщо я правильно розумію, однією з місій Церкви є навернення до віри й залучення нових людей. Тож, якщо ти не збираєшся ловити рибу в акваріумі, а виходиш у широкий світ, то маєш бути готовий до того, що поблажок до тебе не буде, і, коли ти говоритимеш невміло, тебе просто перестануть слухати. Є тут також і питання поваги до публіки. На щастя, в УЄТС я зустрів людей, які це усвідомлюють. Також я у захваті від публіки, для якої проводив семінар. Там були студенти всіх факультетів УЄТС, викладачі, вільні слухачі. Вони слухали дуже уважно, ставили багато запитань, були розкуті. Це свідчить про те, що в семінарії хороша атмосфера.

—      Як Ви вважаєте, є різниця, якою мовою говорити?

—      Для мене зручнішою є українська мова, хоча я її вивчав з нуля, тому що ріс у російськомовному середовищі: мої батьки росіяни, і навчався я в російській школі. Але я вивчав українську мову з третього класу, а потім став працювати на українському радіо. Українська мова в радіомовленні, як на мене, наближує до аудиторії, їй геть не притаманні канцеляризми, речення будуються переважно в активі, а не в пасиві, що теж наближує до публіки. Російська мова жорсткіше унормована. У цьому є мінуси, але є й плюси, наприклад, більші вимоги до культури мовлення. В нашому, українськомовному середовищі, на жаль, поки що немає, скажімо так, зневажливого, у хорошому розумінні, ставлення до неграмотного мовлення. У середовищі російської інтелігенції соромно говорити неграмотно, тим більше на публіку, а в нас це — звичайна річ. Але це проблеми зростання, і я думаю, що в нас усе попереду. Проте хотів би зі свого боку докласти певних зусиль, щоб у нас теж була повага до своєї мови. У неї є свій кодекс, свої закони, є поняття літературної мови. В побуті ти можеш говорити, як тобі заманеться, але з кафедри, з телеекранів, з ефіру має лунати літературна мова. Публічні люди повинні добре знати мову своєї країни, показувати світові, що ми справді держава, а держава завжди має не якийсь набір говірок, а свою унормовану, літературну мову.

—      Чи вважаєте Ви, що риторику слід викладати в семінарії і як саме: як обов’язковий предмет чи як факультативний?

—      Я думаю, що найоптимальнішим варіантом буде, якщо риторику викладатимуть спецкурсом, запрошуючи для викладання практиків, для яких мовлення є професією.

—      А чи можливий такий варіант, що саме Ви вестимете цей спецкурс?

—      Все може бути.

—      І наше традиційне запитання: що Ви хотіли б побажати нашим студентам?

—      Я бажаю студентам і викладачам семінарії бажати, отака гра слів — бажання бажати. З роками людина втрачає таке бажання через те, що присвячує себе речам, які не є абсолютно важливими в житті. Це може бути надмірна увага до побуту, до себе, до якихось проблем тощо. От мені 31, я вже багато років у своїй професії, багато бачив, а щоразу йду на ефір так, начебто поспішаю на побачення — хочу бігти, хочу шукати, хочу розвиватися, хочу читати щось нове. Постійне бажання, не знаю, звідки воно береться. Напевно, я не вбив це в собі, як інші люди. Тому я хотів би, щоб ви плекали це в собі, зберігали бажання бажати. Людина живе, доки до чогось прагне.

—      Можливо, Ви зберегли таке бажання тому, що у Вас є улюблена професія, що Ви знайшли себе?

—      Ні, це не через те. Розумієте, є люди, які починають цінувати те, що в них є, тільки тоді, коли це втрачають. Я люблю природу, люблю свою країну, мені подобається саме ця пора року, бо кожна з них класна. Це такий позитивний погляд на життя. Треба насолоджуватися тим, що є, і дякувати за те, що маєш, а не чекати, коли до хати прийде біда, щоб пізнати цінність речей. Я думаю, бажання бажати в мене від любові до життя. Але ця дефініція змінна — сьогодні вона є, а завтра її можна втратити назавжди. Тому я й зичу тим, хто читатиме це інтерв’ю, берегти в собі бажання бажати.

 
ХРИСТИАНСКИЕ САЙТЫ Маранафа: Библия, словарь, каталог сайтов, форум, чат и многое другое. Твоя Библия: Библия, ответы на вопросы, христианская библиотека. Каталог христианских сайтов Для ТЕБЯ Церкви.com Церковь Христа Спасителя, Донецк, Украина