logo-gmail-24 logo-calend-24
logo-drive-24

Добровольное пожертвование




 


Home Новости Шукати своє покликання
Шукати своє покликання PDF Печать E-mail

Ексклюзивне інтерв’ю керівника музичного факультету Української Баптистської Теологічної Семінарії (м. Львів) Володимира Хлисти сайту УЄТС

—      Розкажіть про себе.

—      За освітою я музикант — закінчив Львівську національну музичну академію як хоровий диригент. Але крім того постійно практикуюся в музиці з різними колективами різних жанрів. Тому ми зробили на нашому факультеті в семінарії два напрямки навчання: естрадний і диригентський. Також я займаюся музичним служінням у церкві ЄХБ «Преображення» міста Трускавець. Там я керую хором, а ще у нас є музичний гурт «Unison band» та студія звукозапису. Крім цього я пишу музику і для хорового та естрадного виконання у християнській сфері. Намагаюся розбудовувати українську християнську музику. Я одружений і маю трьох доньок.

—      Розкажіть про курс, який Ви викладаєте в УЄТС.

—      Я викладаю предмет «Стилі і жанри» ІІ курсу музичної кафедри. Завдання предмету ознайомити студентів із розмаїттям стилів і жанрів різних країн, різних епох і різних культур. Цей предмет важливий для всебічного формування та ширшого розвитку. Як правило ми в контексті певного культурного середовища стикаємося з якимсь вузьким колом жанрів і стилів. Ми їх практикуємо та інколи це формує у нас доволі обмежений музичний світогляд. Тож, коли ми аналізуємо стилі і жанри, з якими стикаємося рідше або які є екзотичними для нас, це допомагає нам розширити свої обрії і дає імпульс для освоєння і розвитку чогось нового.

—      Але ж наші студенти — це майбутні лідери прославлення, яке має бути максимально простим, аби всі люди могли співати разом із групою. Тож навіщо їм знати різні складні жанри, як-от джаз, свінг тощо?

—      Питання непросте, довкола нього в церквах виникає багато дискусій. Знову ж таки, коли ми проаналізуємо навіть культуру географічно різних церков, то побачимо значно ширший стильовий спектр. Там це простіше, бо самі країни, ті ж США чи Латинська Америка, мультикультурні. У нас культурне середовище досить однорідне, і проблема різних музичних мов не стоїть так гостро. Але існує небезпека, що ми так само вузько, крізь призму своєї культури, почнемо сприймати і Бога. Іноді у нас навіть формується думка, що поклонятися Богові можна тільки так. Наприклад, знаю таку думку, що поп-музика — це поклоніння, а, якщо джаз, — то це вже концерт. Але, якщо Бог створив різні культури, різні смаки, і всі народи по-різному Йому поклоняються, то, я думаю, ми можемо навіть краще зрозуміти Бога, коли вивчаємо і відкриваємо для себе якусь іншу культуру, і можемо крізь призму цієї культури по-новому, по-свіжому поклонятися Йому.

Ми живемо в часи глобалізації, коли відбувається синтез культур. Тож хочемо ми цього чи не хочемо, але навіть у нашу поп-культуру дуже багато просочується афроамериканського, латинського. Взяти хоча б гаспел, яким дедалі більше захоплюється молодь. Втім, предмет «Стилі і жанри» має на меті не тільки збудування внутрішньої церкви. Музичний лідер буде ефективним лише тоді, коли він різними музичними мовами доносить Євангеліє до різних суспільних груп. Є молодь, яка цікавиться роком, є ті, для кого близький джаз, і т. і. І коли ми не маємо християнських музикантів у цих сферах, ми не можемо доносити туди Добру Звістку.

—      Чого бракує українським церквам як спільнотам, які працюють не лише на збудування Царства Небесного, а й своєї країни?

—      У самому баченні Церкви мені допомогло проголошення певних цінностей, які ми обрали для УБТС: «Біблійність, місійність і відповідальність». Саме цього бракує нашим церквам. Скажімо, поняття «біблійність» часто має в наших церквах специфічне значення. Історично так склалося, що наші церкви пройшли етап гонінь і стали доволі закритими для суспільства. І біблійність перетворилась на задачу зберегти свою святість, традиції тощо. Але, якщо ми подивимося на біблійність, яку ніс Христос, то побачимо, що Він виокремив дві заповіді: люби Бога і люби ближнього. А в наших церквах питання збереження культури іноді важливіше за людину. Коли до нас приходить хтось із іншими звичками чи навіть інакше одягнений, для нас важливіше зберегти свою традицію. І ця людина залишається за бортом церкви. Послуговуючись двома основними принципами — любов до Бога і любов до людей — ми відкриваємо церкву для інших. Друге поняття — «місійність». Інколи ми надаємо цьому слову романтичне забарвлення: нам малюються місіонери десь в далеких країнах. Ми забуваємо, що в кожного з нас є місія, за яку ми дамо звіт Богу. Місійність починається з того місця, де ми є. Часто ми не хочемо руйнувати стіни, не хочемо виходити до людей, а чекаємо, коли люди прийдуть до нас. Наскільки Церква присутня у суспільстві, наскільки ми присутні, наскільки наші служіння, можливо, у професії, на робочому місці, відчутні? Чи помітить суспільство, якщо Церква раптом зникне? І третя проблема, яка стоїть особливо гостро, це «відповідальність». Ми знаємо все, як робити, але до практики не доходить. Ми випускаємо студентів, які багато знають, але їхні знання, на жаль, не завжди трансформуються в дію. Не завжди ми свідомі того, що, чим більше Бог нам відкриває, тим більша в нас відповідальність за реалізацію цього. Інколи ми випускаємо студентів із великою головою, але з маленькими руками чи з маленьким серцем, які недостатньо роблять чи недостатньо люблять. Відповідальність — це для мене завжди розвиток лідерського потенціалу. Церква, яка орієнтується на розвиток лідерів, котрі своєю чергою роститимуть нових лідерів, буде успішною і в біблійності, і в місійності. Ці три виклики — основні. Якщо нам вдасться змінити ментальність наших церков через наших студентів, яких ми випускаємо, через нову генерацію, формуючи її, ми зможемо дуже багато чого змінити в ефективності церковного життя.

—      Наші студенти навчаються професійного володіння інструментом чи голосом. Ми запрошуємо до викладання відомих музикантів. Чи правомірно, щоб випускник семінарії робив світську кар’єру, чи потрібно це йому, і які небезпеки можуть чекати на цьому шляху ?

—      Це питання індивідуального покликання. Я вірю, що Бог може покликати людину і до світської кар’єри. Проблеми починаються тоді, коли людина стає самозванцем, намагаючись дістатися сцени заради власних амбіцій, коли Бог її туди не кликав. Коли є поклик від Бога, то Він проводить людину крізь усі випробування неушкодженою, але на таких «самозванців» чекає сумний кінець, і ми бачимо багато прикладів як одного, так і другого. Щодо небезпек, то шоу-бізнес просякнутий світськими цінностями. Згадую, як Олег Майовський розповідав, що, коли він став християнином, йому не вдавалося реалізовувати свої пісні тільки тому, що, на погляд світських продюсерів, їм бракувало «перчинки». Йому казали, що треба додати трохи гріха — про зраду, про нещасливе кохання тощо, бо, коли все дуже правильно, пісня не знаходить попиту. І тут, насправді, є небезпека і спокуса піти на компроміс, обходячи якісь християнські принципи. Але є і позитивні приклади. Мені приємно бачити, як Андрій Чмут, граючи із відомими виконавцями, свідчить їм — в тому місці є світло. Переконаний, що Бог його туди послав, і він виконує там свою місію. Або взяти великий приклад — Даниїла. Його Бог поставив на вершину влади, і була спокуса виконати поганий наказ царя, зрадити принципи. Але він, лишаючись в системі, зумів зберегти себе і впливати на інших.

—      Наскільки, на Вашу думку, велика вірогідність того, що українські християнські гурти будуть збирати численну аудиторію?

—      Тут є кілька проблем. Перша стосується не тільки християнських виконавців, а є загальною: музика в Україні поки що не продається, а крадеться. Поки вона буде масово крастися, музикантам заробітку не отримати. Музиканту треба заплатити за аранжування, звукозапис, інструменти тощо. Він вкладає великі гроші. В результаті піснею можуть не зацікавитися або, якщо зацікавляться, то шукатимуть, де б її безкоштовно скачати. Таке особливо помітно в селах чи провінціях. Люди дивляться: якщо хтось із односельців купив диск, то вже інші не куплятимуть, бо сподіваються переписати в нього. По-друге, у нас немає розуміння, що треба платити за будь-яку музику —не тільки за записи, а й за концерти, бо музикант має годувати себе й родину. Я знаю багатьох талановитих музикантів, які вимушені працювати не за фахом, бо музика їх не годує. У наших церквах часто професія музиканта сприймається як волонтерське служіння. Скажімо, муляру за роботу заплатять без питань, а, якщо музикант проведе в церкві концерт, то це — служіння. Коли зміниться ментальність, коли церковні лідери почнуть розуміти, що якісна музика коштує грошей, якісні інструменти коштують грошей, тоді про щось можна буде говорити. Потрібно мати прагнення щось покращити. Часто нас влаштовує те, що є: от ми маємо якусь слабеньку групу прославлення, і цього нам досить. Немає навіть думки щось розвивати далі, вкладатися у цей розвиток.

—      Що Ви можете побажати студентам УЄТС?

—      Я бажаю студентам дуже серйозно підійти до питання покликання, молитися про це і йти туди, куди посилає Бог. Тому що, коли людина рухається в правильному напрямку, туди, куди Бог хоче, Він потурбується про всі інші речі. Друге, що я хотів би побажати студентам: щоб вони в тих речах, які зараз засвоюють і збирають, в майбутньому стали ресурсом для інших людей. Мені здається, наше завдання — завжди передавати це комусь. Та інформація, яка залишається для нас самих, помирає. Мені здається, коли Павло писав, що він зберіг віру, то мав на увазі не те, що проніс її в собі до кінця, а те, що передав її іншим і вона житиме далі. Ті знання, які студенти отримають у семінарії, повинні служити не для власного звеличення, а для того, щоб передати їх іншим, допомогти тим, хто цього потребує.

 
ХРИСТИАНСКИЕ САЙТЫ Маранафа: Библия, словарь, каталог сайтов, форум, чат и многое другое. Твоя Библия: Библия, ответы на вопросы, христианская библиотека. Каталог христианских сайтов Для ТЕБЯ Церкви.com Церковь Христа Спасителя, Донецк, Украина