logo-gmail-24 logo-calend-24
logo-drive-24

Добровольное пожертвование




 


Home Новости Щоб фокус не збивався
Щоб фокус не збивався PDF Печать E-mail

Із проповіді відповідального за магістерську програму УЄТС «Місія в місті» д-ра Джона Вайта на загальносемінарському богослужінні 10 жовтня 2017 року

Нещодавно я читав книгу Суддів — це досить депресивна книга, бо люди в ній постійно припускаються одних і тих самих помилок. І я помітив, що це стається через те, що вони втрачають фокус — їхня увага розсіюється і перестає концентруватися на Господі. В результаті інші народи завойовують їх, пригнічують, вони волають до Бога, Бог посилає їм ще одного суддю, який звільняє їх, але через деякий час вони знову забувають, і так повторюється знову і знову. І сьогодні я хочу поговорити про одну історію з цієї книги, яка може допомогти нам зрозуміти, що робити, щоб фокус не збивався. Це коротенька оповідь про Отніїла, першого із суддів Ізраїлевих.

Отже, книга Суддів пише: «І Ізраїлеві сини робили зло в Господніх очах, і забули Господа, Бога свого, та й служили Ваалам та Астартам. І запалився Господній гнів на Ізраїля, і Він передав їх у руку Кушан-Ріш'атаїма, царя Араму двох річок. І служили Ізраїлеві сини Кушан-Ріш'атаїмові вісім літ. І кликали Ізраїлеві сини до Господа, і Господь поставив для Ізраїлевих синів рятівника, і він врятував їх, Отніїла, сина Кеназа, брата Калева, молодшого від нього. І був на ньому Дух Господній, і судив він Ізраїля. І вийшов він на війну, і Господь дав у його руку Кушан-Ріш'атаїма, царя арамського. І була сильна рука його над Кушан-Ріш'атаїмом. І мав Край мир сорок літ, і помер Отніїл, син Кеназа» (Суд. 3:7-11). Ця коротка історія є парадигмою, за якою раз по раз повторюватимуться події в книзі Суддів, тож пропоную вам поглянути на певні моменти у ній.

Момент перший: Отніїл був, як пише книга Суддів, сином Кенава, брата Калева, того Калева, який, за наказом Мойсея, пішов роздивитися Ханаан. Саме Калев і Ісус Навин були єдиними з дванадцяти розвідників, хто похвалив оглянутий край і не засумнівався у перемозі. Тому Калев увійшов до Землі Обітованої. Таким чином, минуло, можливо, років із тридцять відтоді, як ізраїльський народ увійшов до Землі Обітованої, але вже встиг забути про Бога й почав робити зло.

Наша увага розсіюється — ми забуваємо про ті добрі речі, які Бог зробив для нас. Все просто: з часом ми забуваємо і починаємо грішити. Звісно, тридцять років — тривалий час для будь-якої людини, тому не будемо надто критичними. Просто це надзвичайно важливо пам’ятати. В Біблії ми дуже ясно бачимо, як зазначив один коментатор, що амнезія призводить до відступництва. Ось чому Святе Письмо гаряче й категорично каже, щоб Церква не забувала про те, що Яхве зробив для неї.

У книзі Суддів досить часто повторюються слова: «Того часу не було царя в Ізраїлі, кожен робив, що правдиве було в його очах» (Суд. 17:6, порівн. 18:1; 19:1; 21:25). Тому що це те, що ми робимо: ми не думаємо про Бога, а турбуємося про своє благо… ну іще про благо кількох близьких до нас людей. Як сказав один коментатор, те, що почалося як терпимість, закінчилося відступництвом, те, що здавалося прийнятним, виявилося смертельно небезпечним. Так, сини Ізраїлеві служили ваалам і астартам, і це страшно. Але механізм у будь-якому разі один і той самий. Скажімо, сьогодні подібне мислення набуває такої форми: «Всі люди обманюють, тож нічого, якщо і я трохи обдурю. Всі дають хабарі, таке життя, тож і мені доведеться. Всі мають позашлюбні зв’язки, нічого страшного, якщо я один раз спробую». На жаль, починаючи щось виправдовувати, ми можемо зайти дуже далеко, це стає для нас дедалі комфортнішим. Коли ми забуваємо про Бога і про те, що Він зробив для нас, ми можемо вчиняти так, як всі, і думати, що це нормально. Відомий богослов Тімоті Келлер казав: «Ідолопоклонство — це коли добра річ перетворюється на головну». Я хочу мати якісь стосунки, нехай навіть Біблія каже, що цей шлях гріховний. Я хочу мати добрі речі, неважливо як. Я хочу новий смартфон. В принципі, нічого поганого у смартфоні немає, але я хочу останню модель, хочу кращу, ніж у знайомих, — і це вже ідолопоклонство. Насправді, що тут найважливіше для нас зауважити: це все відбувається, коли ми забуваємо про Бога.

По-друге, зауважте, Ізраїлеві сини служили Кушан-Ріш'атаїмові вісім років, але не зверталися до Бога по допомогу. Їхній фокус залишався збитим. Вони страждали вісім років! Ім’я «Кушан-Ріш'атаїм» перекладається як «подвійна злість». Напевно, це було не ім’ям царя, а його прізвиськом, яким називали його сини Ізраїлеві. Тобто, було дуже погано. Навіщо ж вони стільки терпіли? Я поділюся з вами своїми припущеннями. Можливо, причиною такого довготерпіння був менталітет, який я умовно називаю «буддистським». Люди з таким менталітетом, незалежно від того, буддисти вони чи ні, думають, що ми потрапили в колесо життя й не можемо змінити обставини, вплинути на владу тощо. Тому вони терплять. Але насправді Бог хоче вирятувати нас зі скрути. Він навіть повторює обставини, доки ми зрозуміємо, як безглуздо вчиняємо, й звернемося до Нього. Може бути й інший варіант, який я умовно називаю менталітетом «американської мрії». У нас в Америці є така ідея, що все в наших руках — якщо ми працюємо достатньо багато, вкладаємо всі сили, всі кошти до останньої копійки, то можемо отримати все, що хочемо; а якщо в нас є проблеми, це означає, що ми працювали недостатньо. Але це також обман, бо не все залежить від нас. І Бог хоче нас спасти від цієї крайності також. Поставте собі запитання: чи не є один з цих варіантів причиною того, що ви утримуєтеся від молитви? Може, ви думаєте, що нічого змінити неможливо? А, може, вважаєте, що впораєтеся власними силами? Бог хоче, щоб ми завжди зверталися до Нього, і особливо тоді, коли страждаємо. Взагалі, страждання — це секретна зброя Бога. Коли Йому не вдається привернути нашу увагу в інший спосіб, Він може вдатися до неї. Клайв Льюїс писав: «Бог шепоче нам в наших задоволеннях, вголос говорить з нашою совістю, але Він кричить у нашому болю— це Його мегафон, щоб чув оглухлий світ» (повість «Біль» — прим ред.).

Наша увага концентрується, коли ми кличемо до Господа. Звісно, з цього уривку на видно, чи покаялися сини Ізраїлеві. Мені чомусь уявляється, що просто міра їхнього болю переповнилася, тому вони заволали до Бога. Але як зреагував Бог? Чи Він вимагав від них кращого покаяння? Ні. Він почав діяти. Це мені нагадує притчу про блудного сина. Батько чекав на сина. Йому не потрібно було почути правильні слова, він просто хотів обняти свою дитину і виявити до неї милість. Бог теж чекав вісім років, поки сини Ізраїлеві кликнуть до Нього. Ми не розуміємо багатьох речей, не є сильними у богослів’ї, не знаходимо правильних слів, але Бог все одно приймає нас. Він хоче допомогти, зокрема й через людей, яких посилає нам. І це гарна молитва: коли ми не знаємо, що нам робити, — просити в Бога послати нам людину, яка почує нас, напоумить, втішить, буде поруч.

Третій момент: наш фокус поліпшується, коли ми заспокоюємося у Бозі й приймаємо від Нього спокій \мир як дар. В цьому уривку ми читаємо, що край мав мир сорок років. Це означає, що не було воєн, але не тільки. Коли Біблія говорить про спокій\ мир, то йдеться про віру, життя в довірі й послуху Богові. Тобто, мається на думці, що у синів Ізраїлевих у ці сорок років були ліпші стосунки з Богом, вони не служили іншим богам. І це той самий спокій, який Бог пропонує нам. В Євангелії від Матвія є дуже відоме місце про спокій: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою! Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, і знайдете спокій душам своїм. Бо ж ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий!» (Мт. 11:28-30). Зрозуміло, що йдеться не про життя без турбот і відповідальності. Ісус пропонує бути з Ним, нести цей тягар разом. У зв’язку з цим я думаю про суботній відпочинок. Чи є в мене достатньо віри, щоб відкласти всі свої справи, які маю зробити? Чи розумію, що Бог може зробити їх і без моєї допомоги? Ми можемо знайти спокій через читання Біблії, через прославлення, через молитву, через піст. Це різні способи шалому, який Бог хоче дати нам. Не треба намагатися все зробити самому, хоча й не слід приймати все як є і тільки скаржитися. Ми маємо навчитися довіряти Богу, приймати Його спокій.

І нарешті, праведний лідер є ключовим фактором для правильного фокусу. Ми бачимо, що автор книги Суддів хоче, щоб Ізраїль отримав царя. Звісно, коли є праведний лідер, це може справляти великий вплив на життя людей. Але навіть найкращі людські лідери мають проблеми, припускаються помилок, грішать. Навіть Давид. Поки він був праведним, Ізраїль мав благословення, але Давид згрішив, і всі зазнали великого болю. І мені здається, бажаючи для Ізраїлю царя, автор книги Суддів прозирав майбутнє. Тому що найкращим лідером став для нас Ісус Христос. Один із коментаторів навіть вважає Отніїла прообразом Христа. Ось які паралелі він побачив: Отніїл був обраний Самим Богом, Дух Господній спочивав на ньому, він прийшов спасти свій народ, приніс йому спокій. Так само й ми можемо орієнтуватися на праведного лідера тут, але завжди маємо дивитися далі — на Ісуса Христа.

 
ХРИСТИАНСКИЕ САЙТЫ Маранафа: Библия, словарь, каталог сайтов, форум, чат и многое другое. Твоя Библия: Библия, ответы на вопросы, христианская библиотека. Каталог христианских сайтов Для ТЕБЯ Церкви.com Церковь Христа Спасителя, Донецк, Украина