Зі слова магістра із християнського поклоніння Фреда Х’юмана, керівника міжнародної організації MusicWorks International, лідера прославлення міжнародного рівня з досвідом служіння більш ніж в 50 країнах світу, викладача УЄТС? на загальносемінарському богослужінні 28 листопада 2017 року.

«Отож, благаю вас я, в'язень у Господі, щоб ви поводилися гідно покликання, що до нього покликано вас, зо всякою покорою та лагідністю, з довготерпінням, у любові терплячи один одного, пильнуючи зберігати єдність духа в союзі миру».

(Еф. 4:1-3)

Павло каже, щоб ми були смиренні, тобто невисоко думали про себе. А ще він каже, щоб ми були лагідні. Що таке лагідність? Може, це слабкість? Коли зустрічаються лідери, в кожного з них є своя сильна думка, вони, як правило, сильні особистості, але сила виявляється по-справжньому лише в тих, хто тримає її під контролем. Це і є лагідність. Далі йдеться про довготерпіння. Потім він говорить: «…терплячи один одного в любові…» — тут знову наголос на терпінні, витривалості. І нарешті каже: «…пильнуючи, зберігати єдність в союзі миру». І що цікаво, він каже не «створюйте єдність», а «зберігайте єдність», пильнуйте те, що Бог вже дав вам. Я думаю, коли виникають питання контролю, питання в контексті стосунків, ми маємо пам’ятати, що єдність — це те, що дав нам Бог, і ми повинні підтримувати її.

В цьому ж розділі Послання до Ефесян йдеться про духовні дари Церкві. Дар ми не заробили, він даний нам не тому, що ми такі великі, а тому що Бог великий. Апостол каже, що Бог «настановив одних за апостолів, одних за пророків, а тих за благовісників, а тих за пастирів та вчителів, щоб приготувати святих на діло служби для збудування тіла Христового…» (Еф. 4:11,12). Саме Бог дає апостолів, пророків, євангелістів, пасторів, вчителів. І я думаю, щось ми розуміємо не так, коли розглядаємо пастора як керівника церкви. Насправді, переклад слова «пастор» дуже смиренне — це пастух. А пастухам доводиться займатися досить брудною справою, бо вівці — це не щось дуже чисте і приємне. Колись під час війни були такі пілоти, яких називали пастухами. Вони супроводжували своїх товаришів на підбитих літаках до аеродрому. І, як мені здається, це дуже гарна ілюстрація до того, хто такий пастух. Коли хтось у тяжких обставинах, а ти близько до нього, ти ведеш його, щоб він міг безпечно приземлитися.

Це щодо пасторів. А як щодо музикантів? Чи є вони серед цих образів? Я не думаю, що музика — це духовний дар. Це інструмент, завдяки якому людина може щось донести до інших. Тож я можу використовувати музику в своєму апостольстві, я можу використовувати музику в своєму євангелізаційному служінні, можу використовувати її в своєму пасторстві, а також, щоб звертатися до людей із пророчими словами. І якщо ви подивитеся в Старому Заповіті, то побачите, що дуже часто музика була пов’язана саме із пророчим даром. Часто пророки співали, а не просто промовляли свої одкровення. Та хай би яким був наш дар, ми маємо співпрацювати одне з одним, щоб вести разом отару Христову. Ми покликані бути пастухами одне для одного, покликані бути партнерами, и наш обов’язок, обов’язок лідерів, коритися одне одному.

Як ми можемо проявляти дар, який дав нам Бог? Як ми можемо практикувати цю взаємну покору? Гарне слово «практикувати». Воно означає, що я ще не досягнув досконалості, що буду помилятися в процесі, але також воно означає, що в процесі я буду вдосконалюватися. Є проблема, коли ми створюємо ієрархію і ставимося до пастора по-особливому. Так, ми повинні поважати пастора, але не поклонятися йому. Але є також проблема і з лідерами прославлення. Ми розглядаємо музику тільки як спосіб привабити людей, щоб створити в них певні відчуття, як то кажуть, торкнутися струн. І саме для цього використовуємо її. Ми бачимо богослів’я чимсь вищим за музику. А чи ви знаєте, що багато текстів Нового Заповіту взято із прославлення, з поклоніння? Особливо ліричні уривки, які, найімовірніше, співалися перед тим, як цитувалося Святе Письмо. Ці поетичні рядки були написані ще до того, як потрапили в Святе Письмо. Ілюстрацій цього дуже багато, скажімо у перших розділах Євангелія від Луки ви можете побачити чотири псалми: псалом Марії, псалом Захарії, псалом Ангелів і псалом Симеона. В апостольських посланнях дуже багато псалмів і, напевно, найбільший ми можемо знайти в Посланні до Филип’ян. Пам’ятаєте уривок з другого розділу від слів «Він, бувши в Божій подобі, не вважав за захват бути Богові рівним, але Він умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба…» (Фил. 2:6,7)? І далі. Цей уривок написаний як пісня.

Яка тут наука для пасторів? Потрібно перестати розглядати музику тільки як засіб для приваблення людей. Вона не розбавлення для проповіді — все служіння це проповідь. Ми не в центрі служіння. Суть не в нас. Суть в Бозі, в Господі Ісусі, в здійсненні того, до чого Він нас покликав. Але це не означає, що треба ставитися до пісень як до якихсь богословських формул і старатися написати пісню із серйозними богословськими викладками. Це неможливо, тому що пісні покликані торкатися чогось глибшого: нашого серця й нашої уяви — пісня здатна ілюструвати богослів’я на рівні серця. Музикант може показати ті ж самі речі з іншої перспективи. Я такий самий, як і ви, і намагаюся не співати пісні, які мені не подобаються. Нам справді потрібно виправити богослів’я деяких пісень, але зробити це не так просто, як здається. Тут треба бути дуже обережним.

І в зв’язку з цим лідерам прославлення слід розуміти свою відповідальність. Прославлення духовно формує людину. Незалежно від того добре чи погано ми це робимо, воно впливає на людей і формує їх. Тільки питання: як воно їх формує? Що я їм даю? У тих, хто створює пісні прославлення, має бути біблійна основа. Зміст пісні має відповідати Біблії. І ви маєте пересвідчитися в тому, що так є. Стиль не найголовніше. Нам потрібно знаходити нові форми для старих істин, щоб вони промовляли до сердець. Наша роль не розважати людей, не бути містком до проповіді. Ми також пастухи. Тому ми всі разом маємо вести паству, бути відповідальними за неї. Люди, які стоять у залі, не наші фанати — це тіло Христове. Суть не у нашій музиці, а в тому, що вона може сказати до людських сердець.

Тож, пастори і лідери прославлення, ми маємо шанувати одне одного, шанувати дари, дані нам Богом, й коритися одне одному, коли разом проповідуємо і благовістуємо, бо в нас одна спільна мета. Якби ми навчилися коритися одне одному і співпрацювати, то побачили б, як церква сповнюється Духом Божим і Царство Боже поширюється, як про це казав Павло. Якщо ми навчимося коритися одне одному і співпрацювати, то побачимо, як зростає наша церква й збільшує свій вплив. Ми побачимо, як люди сповнюються мудрості й формуються як учні Христові, замість того, щоб складати знання у своїй голові й збільшувати своє значення. Тоді ми побачимо, як працює Святий Дух, і робитимемо те, до чого Він нас кличе. Він з’єднуватиме нас із Трійцею, сповнюватиме нас мудрістю, силою й нагадуватиме все те, чого Ісус нас навчав. І тоді ми побачимо християн, які притягуватимуть інших, які зможуть любити свого ближнього, а не просто влаштовувати привабливі богослужіння.