logo-gmail-24 logo-calend-24
logo-drive-24

Добровольное пожертвование




 


Home Новости Слово про віру
Слово про віру PDF Печать E-mail

Із проповіді відповідального за магістерську програму УЄТС «П’ятдесятницька та харизматична теологія» Олега Володимировича Борноволокова на загальносемінарському богослужінні 24 жовтня 2017 року

У Святому Письмі сказано: «Ти піднявся був на висоту, полонених набрав, узяв дари ради людини» (Пс. 67:19). У кожного свій дар, але є один, який дається всім, — це наша віра в Бога. І цю віру треба постійно підігрівати, тому що, якщо вона не прогресує, то починає регресувати. Найстрашніше те, що, коли помирає віра, ми самі цього не бачимо. Для нас все залишається таким, як і було. Люди ззовні можуть побачити це й попередити нас, але чи послухаємося ми їх? Віра згасає непомітно, день-у-день, і кінець кінцем ми стаємо, як люди цього світу, які не вірять ні в Бога, ні в чорта.

У 16-му вірші 16-го розділу Євангелія від Марка сказано: «Хто увірує й охриститься, буде спасений, а хто не ввірує засуджений буде». Також сказано: «Догодити ж без віри не можна. І той, хто до Бога приходить, мусить вірувати, що Він є, а тим, хто шукає Його, Він дає нагороду» (Євр. 11:6). Ви можете сказати мені: «Ми ж навчаємося в семінарії. Чому ви говорите нам про віру?» Але саме в семінарії та церкві люди найбільше потребують того, щоб чути слово про віру. Тому що, там, де працює Бог, працює і диявол, який намагається привести нас до розчарування, сумнівів, образ, обурення. Тому я й кажу, що ми маємо ставитися до нашої віри дуже акуратно й постійно зрощувати її.

«А віра то підстава сподіваного, доказ небаченого», — написано в 1-му вірші 11-го розділу Послання до Євреїв. Взагалі, весь 11-й розділ присвячено питанням віри. А найбільше мені подобаються слова апостола Павла: «Я змагався добрим змагом, свій біг закінчив, віру зберіг» (2Тим. 4:7). Зауважте, він до віруючих людей, а не до невіруючих, каже про збереження віри. Взагалі, все Святе Письмо написане не для невіруючих, а саме для віруючих, щоб їх підтримати. Зазвичай невіруючим Святе Письмо не потрібне. Найчастіше до віри ми приходимо через відчуття пізнання Христа. Серед труднощів і проблем ми шукаємо патичок-рятівничок, який знаходимо в Ньому. І вже потім, щоб ліпше пізнати Бога, зрозуміти, що таке Небеса, починаємо вивчати Біблію. Тому Святе Письмо є посланням саме нам, християнам. І в ньому дуже багато говориться про віру, щоб ми берегли, плекали її й ростили.

Віра, як я казав, має властивість помирати. У стані згасання віри людина глибоко нещасна. Приходять сумніви. Людина починає запитувати: «А чи є Бог?», «Чи Він поруч?», «А може, це найбільша помилка людства?», «А може, Його немає, а я віддаю життя на те, щоб гнатися за міфом?», «Який сенс в тому, що я молюся, адже нічого не змінюється?». Ці сумніви, як змії, вповзають у серце людини. Приходять відчай і розчарування: в житті, в собі, в Бозі. Людина залишається сам на сам зі своїми труднощами, і вже не знає, як чинити. Якщо раніше вона могла стати на коліна й попросити Бога про допомогу, то тепер залишається одна. Вас можуть оточувати близькі люди, багато друзів, але це не зменшує внутрішньої самотності. Це тому, що віра вмирає. Все набридає: життя, робота, навчання, хобі, церква. Ви вже не бачите в цьому сенсу.

Хвилини сумнівів не оминають навіть пророків. Ось хоча б Ілля. Він бачив великі чудеса Божі, він змагався із жрецями Ваала, і після його молитви вогонь небесний зійшов і спалив жертовник. Але на сцену виходить Єзавель, жінка, яка надумала його вбити, — нехай навіть цариця, але все одно звичайна людина. І Ілля тікає в пустелю й каже: «Досить тепер, Господи! Візьми душу мою, бо я не ліпший від батьків своїх!..» (1Цар. 19:4). Звідки ця образа, це розчарування, ця безнадія в людини, яка буквально вчора бачила чудеса? Через те, що реальність не відповідала тому, що він очікував? У православній і католицькій традиціях безнадія вважається смертним гріхом. Смертним не тому, що він не прощається, а тому, що веде до фізичної смерті. Після безнадії ми бачимо самотність — людина закривається, її більше ніхто не потрібен. Вона стає живим трупом — ніби й живе, але життя не відчуває.

Так само віру, що вмирає, ми бачимо в Юді. За матеріальну винагороду він продав Христа. Чому? Розчарування. Він не побачив у Ньому того, кого хотів побачити. А кого він хотів побачити? Він ставив на перший план свої бажання, а не бажання Бога. Він по-своєму дивився на Христа. І не секрет, що багато хто приходить до Христа за своїми особистими бажаннями: знайти родину, набути слави, поваги. Приходять для того, щоб задовольнити ті потреби, про які мріяли. І коли бачать, що протягом певного часу ці мрії не здійснюються, розчаровуються і впадають у безнадію. Юда розчарувався у своєму баченні Христа і продав його за гроші, поміняв духовність на матеріальні блага, які видалися йому суттєвішими й кориснішими. Але виявилося, що матеріальні здобутки на розв’язують багатьох проблем, а часом приводять до ще більших самотності, розчарування й безнадії. І чим це закінчилося для Юди, ми знаємо.

Я дуже люблю читати книгу Об’явлення — саме читати, не тлумачити, бо стараюся не тлумачити цю книгу. Але читати її завжди корисно, особливо послання Лаодикійській церкві. Це послання і Нагорну проповідь я раджу читати хоча б один раз на тиждень, щоб зберегти свою віру, щоб наблизитися до Бога, щоб подумати, на якому ти шляху і що для тебе важливо. «Я знаю діла твої, що ти не холодний, ані гарячий. Якби то холодний чи гарячий ти був! А що ти літеплий, і ні гарячий, ані холодний, то виплюну тебе з Своїх уст… Бо ти кажеш: Я багатий, і збагатів, і не потребую нічого. А не знаєш, що ти нужденний, і мізерний, і вбогий, і сліпий, і голий!» (Об’явл. 3:15-17). Виявляється, Бог дивиться на нас не людськими очима. Ми оцінюємо людей за матеріальним достатком, за тим, де вони працюють, за іншими ознаками, які свідчать про успішність. А Бог дивиться не на те, що ми маємо у світі, а до чого прагнемо та як це робимо. Далі в посланні до Лаодикійської церкви йдуть чудові слова: «Кого Я люблю, тому докоряю й караю того. Будь же ревний і покайся!» (Об'явл. 3:19). Якщо ви відчуваєте в собі суди Божі, радійте, благодатні, тому що Бог здійснює у вас роботу. Він вас дуже любить і хоче наблизити до Себе. Він хоче очистити вас і прибрати те у вас, що Йому не потрібне. Суд Божий — це зустріч із Богом. Навіть коли Він викриває нас, Він виявляє цим Свою любов, Своє бажання турбуватися про нас, очищати, допомагати, формувати, Він хоче виліпити з нас той образ, який запланував ще до нашого народження.

Друге, що охолоджує віру, — це турботи цього світу. За буденними клопотами людина перестає помічати Божі чудеса у своєму житті. Ми кажемо: «Випадок, випадок, випадок». Але одна людина сказала: «Може, й випадок, але я помітив: що більше я молюся, то більше в моєму житті щасливих випадків». Якщо ви хочете постійно перебувати у вірі, старайтеся своє навчання підкріплювати практичним служінням, служінням людям. І, як сказав хтось: «Нехай всі книжки пишуть про користь води, але ти зможеш втамувати спрагу тільки, напившись із джерела». Джерело — це Церква, це Біблія, це молитва, через які ми насичуємося від Бога. Друзі, уникаймо, щоб життя ставало для нас буденщиною. Нехай кожен день буде для нас особливим і наближає до Бога.

І третій момент: віра холоне, коли ми її не підживлюємо. Річ у тім, що спасіння досягається лише тоді, коли до цього прагнути постійно, а не час від часу. Часто ми, поки нам добре, поки не з’явилися проблеми, далеко відходимо від Бога. І лише коли припече, згадуємо про Нього й розуміємо, що треба стати на коліна й просити про допомогу. Але невже треба чекати нещастя, щоб наблизитися до Бога? Кожен день наближає нас до Нього, якщо ми систематично турбуємося про своє спасіння, постійно намагаємося Його пізнавати. Якщо Бог для нас тільки патичок-рятівничок, якщо ми звертаємося до Нього лише в тяжкі хвилини, може настати мить, коли нам уже не вдасться вийти зі стану відчуженості й наблизитися до Нього. Чим можна підживлювати віру? Молитвою, читанням Божого Слова, відвідуванням церкви, спілкуванням із віруючими. Коли ми піклуємося про підігрівання своєї віри, наше життя змінюється, ми змінюємося. Все починає нас радувати.

Я хотів би на завершення розповісти вам історію, яка сталася за часів СРСР, за часів репресій. Одного юнака засудили на 10 років ув’язнення. Коли після виголошення вироку його, розгубленого і нещасного, виводили із залу суду, якийсь старий подивився на засудженого і сказав йому: «Збережи віру — і віра збереже тебе». Цьому юнаку довелося пройти через три тюрми. Загалом він відсидів у таборах 25 років. І завжди, в усі тяжкі моменти свого життя, в моменти, коли відчай наступав на нього, коли не розумів, за що йому такі випробування, він згадував слова старого. І в 90-х роках, вже сам будучи старим, на одній із молодіжних конференцій він передав ці слова молоді. Збережи віру — і віра збереже тебе. Збереже від алкоголізму, від наркоманії, від депресії, від усього нечистого і злого, що убиває людей. І ти помічатимеш ті чудеса, які Бог здійснює у твоєму житті. Збережи віру — і віра збереже тебе.

 
ХРИСТИАНСКИЕ САЙТЫ Маранафа: Библия, словарь, каталог сайтов, форум, чат и многое другое. Твоя Библия: Библия, ответы на вопросы, христианская библиотека. Каталог христианских сайтов Для ТЕБЯ Церкви.com Церковь Христа Спасителя, Донецк, Украина