Головна Поклоніння Поклоніння та освіта

Поклоніння та освіта

 

 

 

 

 

 

Історично склалося, що питання важливості й необхідності освіти в різних сферах церковного служіння спричиняє чимало дискусій та напругу. Одні вважають, що головний показник готовності тієї чи іншої людини до служіння – це «серце слуги»; інші ж говорять, що передумовою будь-якого служіння є рівень здібностей і навичок людини в обраній сфері. Як правило, все визначається контекстом тієї чи іншої церкви. Так, залежно від певної церковної традиції можна спостерігати діаметрально протилежні розуміння й ставлення до питання освіти задля покращення якості та вдосконалення у служінні.

 

В одних церквах до освіти ставляться дуже обережно або навіть негативно.
Можливо, хтось вже чув щось на кшталт: «Дух Святий навчить та про все потурбується!» – або: «Чим більше підготовки, тим менше місця дії Духу Святому». Інколи навіть церква розцінює талант у тій чи іншій сфері головним ворогом у служінні, тому що він потенційно може призвести до гордості, егоїзму або бажанню власної слави. Тож з огляду на таке розуміння люди зрештою вирішують, що краще служити «в смиренні серця», ніж «дати місце гордині», де перше означає «як вміємо, так і робимо, головне – щоб від щирого серця», а другим, гординею, називають прагнення робити краще та якісніше, ніж є.

 

 

Зовсім діаметральна позиція – це ситуації, коли людину не допускають до служіння без документів про здобуття відповідної освіти. Людина бажає служити та має необхідний творчий потенціал і навіть досвід, але, доки вона не має документу, їй не дозволять стати частиною служіння. Інколи подібне можна зустріти в західноєвропейському чи американському контекстах.

 

 

Якщо говорити про результати цих двох крайніх підходів та їхніх практичних результатів конкретно в музичному служінні, то тут вимальовується така картина. Усі ми знаємо, що музика – це дар Божий, здатний об’єднувати людей у спільній молитві, хвалі та поклонінні. Музика – це те, що допомагає нам сконцентрувати свої думки на Бозі. Але, на превеликий жаль, інколи музика в церкві не допомагає людям поклонятися, а навпаки – відволікає та заважає. До цього призводять дві протилежні ситуації.

 

 

Перша ситуація обумовлена недостатнім рівнем підготовки служителів. Чи знайома вам ситуація, коли виконання пісні звучить сиро, негармонійно, врізнобій або фальшиво. Коли музиканти не розуміють кожен своєї ролі в спільному аранжуванні й кожен намагається заповнити «собою» весь музичний простір. Коли музика та текст пісні «живуть» окремо, а не доповнюють одне одного. Коли обрана для пісні тональність є некомфортною для загального співу, внаслідок чого церква змушена «пищати», «басити» або взагалі мовчати. Коли вокалісти невпевнено знають мелодію пісні або свої партії та співають повз нот. Коли погано налаштовано інструменти та техніку, і тому відбуваються раптові збої звуку, «шиплять», «фонять» та «заводяться» монітори. Коли… коли… коли… Цей перелік можна продовжувати. Зрозуміло одне – у такому разі не досягається головна функція служителів у музичному поклонінні – допомагати церкві концентруватися на Бозі та залучати людей до поклоніння Йому.

 

 

Друга ситуація, здавалось би, абсолютно протилежна попередній, але призводить до таких же наслідків. Це ситуація, коли з професійного погляду все відбувається на найвищому рівні, тому ти навіть ловиш себе на думці, що не поклоняєшся, а слухаєш крутий концерт! Музика тебе настільки заворожує та вражає, що відволікає від поклоніння. Інколи може скластися враження, що головна та єдина мета музикантів і вокалістів у такій ситуації – показати всі свої прийоми, техніки та професійні досягнення. Церковна сцена перетворюється з місця поклоніння Богу на місце демонстрації музикальних здібностей і навичок. Так, відбувається заміна понять і зміщення фокуса: музика як одна з форм поклоніння Богу перетворюється на безпосередній предмет поклоніння.

 

 

Як же знайти цю «золоту середину» в розумінні якості музичного служіння? Як мати здорове ставлення до підвищення кваліфікації задля покращення якості служіння?

 

 

По-перше, ключовим тут є осмислення самої суті поклоніння: що таке поклоніння, Хто у фокусі нашого прославлення та чого Він заслуговує? На жаль, багато музикантів-служителів з достатньо високим рівнем здібностей водночас мають зовсім поверхневе уявлення про те, що таке поклоніння та для чого воно взагалі потрібно. Щоби церква почала поклонятися, а не просто співати душевні пісні за вподобаннями або слухати неперевершені високопрофесійні концерти, людей необхідно вчити поклонятися. Варто пояснювати, що поклоніння – це не спів заради задоволення наших естетичних і душевних потреб. Поклоніння не повинно бути способом заповнення вакууму богослужіння. Починати треба саме з цього – з розтлумачення церкві суті поклоніння. Якщо лідер музичного служіння у вашій церкві не знає цього, мотивуйте його почати вивчати тему поклоніння, мотивуйте відвідати семінар або навіть пройти цілий курс з «Богослов’я поклоніння». Краще, якщо така можливість буде в усієї команди прославлення, а в ідеалі – провести курс для всієї церкви.

 

По-друге, розуміння того, Кому ми поклоняємось та Кого прославляємо, повинно приводити нас також до розуміння того, що Він заслуговує найкращого та найякіснішого! Чому якщо питання стосується суто нашого особистого життя, то ми стаємо дуже прискіпливими до рівня кваліфікації тих спеціалістів, які нас обслуговують? Важко собі навіть уявити ситуацію, коли б ми з радістю довірили своє життя або життя дорогої нам людини в руки хірурга, який зарекомендував себе як поганий спеціаліст, у досвіді якого справи йдуть не найкраще. Чому ж тоді якщо мова про служіння в церкві, то тут кваліфікація вже може бути й не такою важливою?

 

 

Тож, розуміючи, Хто в фокусі поклоніння, для чого взагалі ми це робимо та яка роль музикантів в усьому цьому процесі, треба чесно поставити собі питання: чи не заважаю я людям поклонятися? Можливо, ви не розумієте де, що, скільки, як і коли треба грати або співати під час поклоніння, можливо, ви відчуваєте, що, коли починають грати всі музиканти в вашій групі, звучить якась суцільна «каша» – будь-які проблеми, пов’язані з суто музичними аспектами, можна і треба вирішувати, бо в протилежному разі ви будете заважати людям фокусуватися на головному під час поклоніння.

 

 

І останнє (третє), поклоніння – не про наші музично-професійні здібності, поклоніння – це про Бога та Його славу. Хіба Бога можна здивувати своєю майстерністю? Хіба не Він Сам наділив нас певними здібностями та дав нам мудрість для того, щоб розумітися на тій чи іншій справі? Водночас це ніяк не применшує ролі самої людини! Навпаки, будь-який дар і талант, якщо ми не хочемо його втратити, потребує розкриття й постійної наполегливої праці. Але поклоніння Богу та служіння церкві не повинно ставати платформою для самолюбування та демонстрації свого професійного потенціалу. Щоб досконалість не стала ідолом, необхідно постійно повертатися до осмислення самої суті того, що ми робимо, і для чого.

 

 

 

 

 

Автор: Жанна Тацюн, керівник програми «Музичне служіння та богослов’я».

Аполітичність, що вбиває

  Сьогодні багато українці очікують опозиційної реакції від російських християнських лідерів,...

Детальніше

Війна та людина

  «Цілитель серця Ти… Утіхи джерело… Душі знеможеній цілющий Ти бальзам, Введи мене в потік...

Детальніше

Ближче до Різдва

            З війною відстані стали іншими: міста та навіть країни,...

Детальніше

Підпишіться на новини