Ексклюзивне інтерв’ю сайту  Української євангельської теологічної семінарії  музиканта, бас-гітариста, викладача УЄТС Влада Будєєва

 

— Розкажи, будь ласка, про себе.

 

— У мене музична родина. Мама чудово грає на фортепіано, дядя — акордеоніст. Тому й мене віддали на акордеон. Акордеон я не любив, навчався в музичній школі абияк. Десь наприкінці четвертого класу музичної школи брат сказав мені: «Слухай, а у нас в церкві група є. Не хочеш в ній грати?» Бас-гітару я не вибирав, просто це був єдиний вільний інструмент — можливо, тому, що багато хто не розуміє його. І так я став грати у церкві «Спасіння», в місті Вишневому.

 

Першим моїм вчителем був Коля Антонюк, а далі вже я сам розвивався, переважно за касетами інших виконавців. Після школи хотів вступати до музучилища, але виникли певні нюанси, тож довелося йти в ПТУ опановувати професію токаря. В школі я навчався не дуже добре, деякі вчителі відверто не вірили, що з мене щось вийде. Та й спілкувалися зі мною в школі не дуже: штунда, сектант, богомол — це найкраще, що я чув. Я був дуже активний, пам’ятаю, заходив в учительську і казав: «Хвилиночку уваги, я хочу запросити вас до церкви».

 

— А ти народився у сім’ї віруючих?

 

— Ні, років у 7 покаявся. Мені цікаво було, куди ходить бабуся і де вона навчилася таких гарних пісень. Потім мама сказала дяді, щоб пішов подивитися, в яку це я секту потрапив. Дядя пішов — і теж покаявся. Ну, а тоді вже й мама.

 

— Скільки часу тобі знадобилося на те, щоб від перших спроб гри на бас-гітарі дійти до професійної сцени?

 

— Бас-гітару я взяв до рук десь років у 13. Свого інструмента в мене не було. Тож бас-гітару я бачив тільки по неділях: на репетиції і вдруге — на служінні. Вдома ж підбирав басові партії на акордеоні. На свою першу гітару заробив, підробляючи вантажником. Жахливий був інструмент, не строїв зовсім. Я ж не розбирався тоді в бас-гітарах. І нормальний інструмент я купив собі вже років у 20. А потім у мене була травма спини, і я довго не міг грати, так що мені знайшли в церковній групі заміну. Коли одужав, Василь Кондратюк запросив мене в групу церкви «Благая Вєсть». Ось там реально почалося зростання мого професійного рівня. У тій групі були дуже хороші музиканти, професійні. Я не встигав за ними. І ось там я почав серйозно працювати над собою.

 

 

— А як відбувся твій перехід від церковної музики на професійну сцену?

 

Ми грали в церкві музику поклоніння і не тільки — Василь був дуже хорошим музикантом. І паралельно я став знайомитися з хорошими музикантами, як-от брати Онискевичі, Женя Сергієнко, барабанщик із церкви «Нове покоління», вокалістка, Наташа Мирза, вона тоді навчалася в Глієра. І ми вирішили спробувати створити групу. Дуже багато репетирували. Стали ми грати групою ще паралельно, окрім того, що на служіннях. А потім Василь запросив мене до Руслани Лижичко, вона саме набирала групу. Там уже був Андрій Онискевич. Я пройшов відбір і став грати з Русланою та в інших групах паралельно із грою у групі прославлення.

 

— Існують стереотипи, що неможливо сумістити гру на світській сцені із грою в церкві, бо музиканту доводиться витрачати багато часу на позацерковні репетиції й виступи, виникають різні спокуси і таке інше. Як тобі вдається залишатися з Богом і залишатися частиною церкви?

 

— Насправді це два різні питання, тому що залишатися з Богом і залишатися з церквою — не завжди суміжні поняття. Можна бути частиною церкви і не мати стосунків із Богом, а можна мати стосунки з Богом, але не завжди стабільно бувати в церкві. Часто мені не вдається бути на недільному богослужінні. Така ситуація не тільки в людей моєї професії. Уявіть, якби всі не працювали в неділю, ми б не могли навіть доїхати до церкви або тримати першу медичну допомогу.

 

Що ж до середовища шоу-бізнесу, то треба визнати, що стереотипи не безпідставні. Існують виконавці, що орієнтуються на попит суспільства, моральні й духовні орієнтири якого падають. Але, як і скрізь, музичне середовище неоднорідне. До речі, в ньому дуже тяжко євангелізувати, тому що багато музикантів ходили до церкви, а потім пішли. Однак а багатьох колективах є віруючі. Найбільша проблема для мене — це контент, зміст якого суперечить християнскьким цінностям. Я переконаний, що треба займатися не тим, що ти хочеш, а тим, що не противне Богу. І для мене завжди було боротьбою: виходити чи не виходити на сцену грати пісню, в якій не той посил і гидкий зміст.


На противагу, варто створювати свої музичні колективи, як альтернативу. Так, можливо, вони не будуть весь час прямо співати про Бога, але все одно співатимуть про речі, які Йому приємні: про добро, допомогу тощо. Це нелегко і вимагає великих фінансових затрат.

 

Мені досі пропонують роботу в колективах, але вимушений відмовлятися від деяких пропозицій через зміст пісень, які співають у тих групах. Бог благословив мене зараз грати у групах, де більшість музикантів віруючі, ми перевіряємо пісні, ретельно добираємо контент.

 

 

— Бог тебе благословляє за твою вірність.

 

— Я не думаю, що Він за вірність благословляє мене, Він благословляє мене незаслужено, я сказав би, що Бог благословляє мене всупереч чомусь а не за щось.

 

— Окрім того, що працюєш як сесійний музикант, ти викладаєш в УЄТС. Більшість студентів приходить до вищих духовних навчальних закладів із церковного середовища. В семінарії у них з’являється можливість розширити рамки. Поділися, будь ласка, своїм викладацьким досвідом.

 

— Мені приємно перебувати серед людей, які хочуть розвивати свої стосунки з Богом, хочуть більше знати, щоб служити іншим грамотно, а не за власними забаганками чи фантазіями. Відчуваю велику відповідальність перед студентами, адже вони бачать, що я працюю в шоу-бізнесі, запитують мене про це. Правду сказати, я раджу їм замислюватися про кар’єру але взяти від навчання все можливе, аби займатися музикою на високому рівні. Якщо добре працювати, за три роки навчання у семінарії можна стати непоганим музикантом, і для церкви, і для заробітку.

 

— А що дає навчання в семінарії, окрім можливості професійного розвитку?

 

— Семінарія дає хороші стосунки і дружбу. Це не світський виш, тому тут спілкування та взаємини мають зовсім інший характер.

 

— А чи не буде для них шоком після таких тепличних умов зіштовхнутися зі сферою шоу-бізнесу?

 

— Мені здається, навпаки, вони підійдуть до нього більш підготовленими, духовно зрілими. Звісно, багато залежить від характеру, але, в принципі, семінарія формує дух людини і робить його сильним. Так, можливо, щось її шокує, але вона знатиме, що з цим робити, знатиме, що добре, а що погано. Як на мене, шокованість прямо пов’язана із чутливістю духу. Що він чутливіший, то ліпше відчуває, що щось неправильно і, звісно, його це шокує. І ця шокованість почасти спасає людину, допомагає їй.

 

 

— Ти казав, що існує дефіцит професій. Чи є такий дефіцит в музичній сфері?

 

— Взагалі-то, музикантів у світі вистачає, а ось у церкві цей дефіцит справді величезний, маю на увазі музикантів професійного рівня.

 

— А чи потрібні церкві аж настільки хороші музиканти?

 

— Мені здається, це так само важливо, як хороші каменярі чи плиточники. Але є професіоналізм, а є стильове розмаїття, треба це розрізняти. Якщо ти в консервативній церкві, грай те, що близько консервативній церкві, а те, що хочеш грати для себе, можна реалізовувати в інших своїх проектах. Хоча, в нашій церкві є три музичні колективи, і всі грають різну музику. Нашу групу досить довго не розуміли, не розуміли госпел, який ми робили, а тепер люблять нас. Є така фішка: «От, цей шоу-бізнес, він впливає на всіх!» Ні! Є слухач і є музикант, який показує свій продукт. І якщо продукт професійний, це справді справляє колосальний вплив, особливо на підлітків і молодь.

 

І в мене запитання: що ми зараз можемо протиставити світській музиці? Я нікого не хочу образити, але зараз християнська музика, в порівнянні зі світською, за якістю, за рівнем, за популярністю перебуває нижчому рівні. Якісна музика потребує гарного фінансування. Мені здається, слід замислитися над цим. І ще слід довіряти професіоналам, які створюють музику, а не, маючи диплом інженера, скажімо, розказувати, якою повинна бути музика.

 

 

— Чи міг би ти наостанок щось побажати нашим студентам і тим, хто хоче вступати в семінарію?

 

— Я всім, не тільки студентам, хочу побажати віддавати максимальну кількість свого часу Богу, бо тільки так ви матимете орієнтири щодо того, що Йому приємно. Іноді вам може видатися, що ви щось втрачаєте, втрачаєте свою мрію, тому що вона не зовсім сходиться з промислом Божим щодо вас, але з Богом ви ніколи не втратите, навпаки, придбаєте. Що жорсткішим буде ваш стрижень стосунків із Богом, то ліпше ви зможете встояти. Тому що ніяка музика, ніяка взагалі діяльність не варта втрати стосунків із Богом.

Коментарі  

0 #1 Nick Antonyuk 03.07.2018, 10:53
Респект дружище!)
Цитата

Додати коментар

Залишити коментар тут:


Захисний код
Оновити

logo_footer

Українська євангельська теологічна семінарія

Наша адреса:

Вул. Квітки Цісик, 57 (11 лінія)

Пуща-Водиця, м. Київ. Тел.: 0-800-508-812

Поштова адреса:

А/с 8, м. Київ, 04075