Ексклюзивне інтерв'ю всесвітньо відомого християнського письменника Філіпа Янсі, яке він дав сайту УЄТС  під час свого візиту до УЄТС 2 жовтня 2018 року

 

— Філіпе, щиро вітаємо Вас в УЄТС. Ваші книжки для багатьох із нас стали порадниками, утішителями й міцною опорою на шляху до Бога. Мова Ваших творів дуже проста. І хоча Ви розглядаєте глибинні питання християнської віри, Вас тяжко назвати богословом у традиційному розумінні цього слова. Адже ми звикли до того, що не всі можуть осягнути богословську думку, а Ваші твори промовляють до всіх. Чи самі Ви вважаєте себе богословом, і в чому, взагалі, полягає, на Вашу думку, ця діяльність?

 

— Я хочу нагадати, що почав свою кар’єру як журналіст. Журналіст пише «все про все», а в богослова більш вузьке спрямування. Я спочатку працював у християнському журналі для підлітків. І це був подарунок для мене, бо я мусив всі свої ідеї дуже спрощувати. Крім того мені треба було прикрасити текст, зробити цікавим, аби такий нетерплячий підліток захотів дочитати його до кінця.

 

Пастор і богослов, зазвичай, починають з того, в чому вони розбираються. Журналіст приступає до того, в чому він розбирається не дуже. Тому я не даю відповідей, а починаю ставити запитання. Коли я пишу про біль, про церкву, про молитву, я не знаю, багато, але хочу дізнатися. Журналіст каже читачеві: візьми мене за руку, і ми підемо в цю подорож разом із тобою.

 

«Теологія» означає «вивчати, пізнавати Бога». Ми віримо, що Бог подарував нам цей світ, Бог люблячий, Бог всесильний. Але ще Бог невидимий. Як ми, люди, які живуть у матеріальному світі, можемо спілкуватися й жити з невидимим Богом? І в Біблії ми бачимо багато історій, як Бог знаходить різні способи відкривати Себе, Свою думку людям. Як журналіст я розповідаю ці історії й досліджую той матеріал, який хочу передати.

 

43142971_2156396367949400_3450658132416528384_o.jpg

 

— Як Ви ставитеся до богословської освіти загалом, чи вона потрібна всім, а чи тільки обраним?

 

Як письменник можу сказати, що мої запитання не відрізняються від тих, що їх ставлять інші люди: Чи справедливий Бог? Чи може Бог простити все? Чому на свої найщиріші молитви я не отримую відповіді? Чи не міг би Бог бути більш зрозумілим і конкретним? Всі люди ставлять схожі запитання. Але різниця між нами в тому, що в більшості людей є робота, і вони можуть замислюватися над цими питаннями тільки вечорами чи на вихідних. А моя робота – досліджувати ці питання повний робочий день.

 

І я думаю, що з теологічною освітою така сама історія. На якийсь час ви просто виходите зі свого звичного життя і повністю віддаєтеся глибокому дослідженню цих питань, аби потім повернутися і поділитися знаннями з тими, хто не має можливості виділити для себе такий час. Я не думаю, що люди, які займаються теологією, можуть називатися елітою. Вони просто приділяють багато часу, щоб заглибитися у вивчення богословських питань. Наприклад, студенти-медики вивчають в університеті багато такого, що, можливо, ніколи не використовуватимуть на практиці. Але одного дня швидка допомога може привезти пацієнта з якоюсь дивною хворобою, в якій ніхто не здатен розібратися. А ваші знання, отримані вами в університеті, допоможуть вам, і ви зможете сказати : «Я знаю, що це таке!»

 

43022915_2156394274616276_8906624241793761280_o.jpg

 

— Сьогодні під час лекції Ви цитували Льюїса, Честертона, Нувена, Мирослава Вольфа, згадували Ганді, Толстого, Достоєвського. Ці люди є для Вас духовними авторитетами?

 

— Я вірю, що вся істина – Божа. І те, що я пізнаю, не обов’язково має приходити від тих людей, які вірять, як я. До речі, Толстой і Достоєвський – це гарні приклади. Толстой у багатьох питаннях був дуже мудрою людиною. Але він ніколи не міг осягнути ті ідеали, в які вірив. Багато хто дивився на нього як на нещасну й пригнічену людину. Він розумів ідеали Євангелія, про які казав Ісус, але так і не зміг дотягтися до цих ідеалів. З другого боку, Достоєвський був у цілковитому безладі: пив, був недисциплінований, постійно зривав дедлайни, страждав на ігроманію, не вмів вести свої справи й приймав безглузді рішення. Але він розумів благодать. В його творах завжди є герої, в яких персоніфіковано цю благодать. І мені подобаються ці дві особистості, тому що в одного були високі ідеали, а другий розумів благодать. А нам потрібно і те, і друге.

 

42992708_2155938424661861_9146518587844853760_n.jpg

 

— До речі, щодо художньої літератури, є думка, що белетристика не потрібна й навіть шкідлива для тих, хто хоче спастися. Як Ви вважаєте, наскільки важлива художня література, зокрема й поезія, для християн?

 

— На мою думку, художня література допомагає нам побачити, як бути милосердними. Бо, читаючи, ми занурюємося в інших людей. Ми починаємо дивитися на світ їхніми очима. І з цього починається любов. Тому що неможливо по-справжньому любити, поки ти не подивишся на світ очами іншої людини. Коли я дивлюся на життя Ісуса, мене вражає, як Він до кожної людини ставився по-особливому, залежно від того, що являла собою ця людина. Наприклад, якщо знову повернутися до Достоєвського, я не розумію недисципліновану людину, та ще й ігромана! Просто не тринькай свої гроші! Просто перестань пити! Але, коли я читаю його твори, я бачу людину, яка є слабкою. Художня література дає мені можливість розбудити своє співчуття до тих людей, які дуже відрізняються від мене самого. Дає можливість побачити світ так, як вони його бачать, і навчитися любити людину, яку, інакше, я не зміг би зрозуміти.

 

43046252_2156393831282987_7652630001954586624_o.jpg

 

З поезією дещо по-іншому. Я не часто читаю поезію. Але коли все ж таки читаю, вона допомагає мені вповільнитися. Це така форма роздумів, медитації. В Католицькій церкві практикують Lectio Divina, коли ви концентруєтеся на якихось словах чи сценах із Біблії. Так от, для мене такою Lectio Divina є поезія. Я призупиняюся, я розмірковую над словами, образами. Я потребую цього у світі, який весь час прискорюється.

 

— Чи могли б Ви кількома реченнями описати те, що вважаєте найважливішим для християнина на шляху до любові, яку заповідав нам Ісус?

 

— Я вважаю, найважливішим кроком на цьому шляху є більше й свідомо проводити час із людьми, не схожими на вас. Навіть учням Ісуса тяжко було це робити. Ісус казав, що хоче, аби вони йшли в Юдею, Самарію і далі, аж до краю землі. Але вони не зробили цього. Тому що це так комфортно й природно - бути серед людей, схожих на нас. Серед тих, хто одягається, так як ми, думає так, як ми, голосує так, як ми, пахне, як ми. Але ми покликані йти до людей, які радикально від нас відрізняються. Як я казав сьогодні вранці, Ісус ішов геть не до тих людей, як очікувалося, а до найпригніченіших і до тих, кого не любили найбільше: до самарян, проституток, збірників податків. Ми покликані робити так само, але це тяжко.

 

43049807_2156394514616252_6732296275099648000_o.jpg

 

— Якими, на Вашу думку, мають бути стосунки між християнськими церквами різних конфесій і деномінацій.

 

— Я думаю, що людство загалом повинно мати баланс між єдністю й різноманітністю. Знову ж таки, так просто бути єдиними, коли всі схожі одне на одного. Але вся книга Дій – про різноманіття Божої любові та її проявів. Водночас Павло дуже чітко казав, що в Христі немає ні юдея, ні грека, ні раба, ні вільного, ні чоловіка, ні жінки, а всі одне у Христі Ісусі! Тобто, попри те, що ми всі різні, наша єдність, ідентифікація, яку ми в ній здобуваємо, набагато ширша за наші відмінності. Наприклад, мені розповідали, що в Україні є церкви, які стоять виключно на пацифістських позиціях і не беруть жодної участі у війні. Однак ці церкви перебувають у зв’язці з тими церквами, які беруть активну участь у воєнному процесі. І це гарна модель для нас. Впродовж століть християни трактували ті чи інші речі по-різному. Але ми покликані об’єднуватися, тому що це були останні слова у молитві Ісуса, яку Він підніс за Своїх учнів на Таємній Вечері: щоб були всі єдині, як Бог єдиний у Трійці.

 

— Як Ви оцінюєте час, в який ми живемо?

 

— Я б сказав, що це небезпечний час. За часів моєї молодості ми знали: тут комунізм, а тут капіталізм. Ми бачили великі утворення на карті. В Росії, в Китаї існував серйозний контроль: верхи жорстко контролювали низи. Ми ж на Заході росли у свободі, розвивалися. Наприкінці 80-х СРСР розвалився, потім деякий час була пертурбація, створювався Європейський Союз… Зараз ми рухаємося в іншому напрямку, майже племінному. Польща, Угорщина, скажімо, міцно тримаються й не хочуть нікого до себе пускати. Наш президент Трамп теж не хоче пускати в країну ніяких емігрантів і проголошує, що Америка для американців. Ці речі мене непокоять, я не знаю, чим це все може закінчитися. Крім того є таке явище як «постмодернізм» - ніхто не знає, у що вірити. Кожен може уявити собі що завгодно й повірити в це. Правду сказати, я щасливий, що я людина похилого віку і багато що вже пережив. А далі вже справа за вами. Удачі!

 

43103890_2156394817949555_3620923658370809856_o.jpg

 

— Що Ви хотіли б побажати студентам нашої семінарії?

 

— Я відчуваю у цій частині світу загалом і у вашій країні зокрема подих надії. Раніше ви не могли вільно збиратися, не могли вивчати Біблію. В Росії навіть існувала практика, коли люди клали Біблію в пакет і закопували, щоб її не знайшли репресивні органи. Зараз у вас є цілковита свобода зустрічатися, висловлювати свої думки, пізнавати світ, є семінарії. Наприклад, ваша, як я знаю, заснована на місці якогось комуністичного табору. Але що відбувається? Коли є свобода, ми забуваємо. Ми вивчаємо Старий Заповіт і бачимо, як піднімаються і падають царі. Коли все добре, вони забувають про Бога. Починають шукати Його тоді, коли починає притискати. Я хвилююся за Захід, тому що в нас саме таке становище: економіка нормальна… У мене телевізор із понад 100 каналами. Я сиджу і цілий день чимось себе напихаю. І це небезпечна свобода. Ісус повторював часто одну думку. Я дещо перефразую її: «Ви не здобудете собі життя, жадаючи все більше і більше. Справжнє життя ви знаходите, коли вчитеся віддавати, коли служите іншим». Я як журналіст бачу правоту цих слів знову й знову. Зірки Голлівуду, спортсмени, впливові особи – вони найнещасніші люди, яких я будь--коли зустрічав. А люди, які віддають себе іншим, мають насолоду в житті. Таку насолоду, яку іншими шляхами отримати неможливо. Тому насолоджуйтеся свободою, але не чиніть над нею наругу.

 

43050717_2156394627949574_7404846982096748544_o.jpg

Додати коментар

Залишити коментар тут:


Захисний код
Оновити

logo_footer

Українська євангельська теологічна семінарія

Наша адреса:

Вул. Квітки Цісик, 57 (11 лінія)

Пуща-Водиця, м. Київ. Тел.: 0-800-508-812

Поштова адреса:

А/с 8, м. Київ, 04075