5 листопада Приймальна комісія УЄТС дала змогу останнім абітурієнтам-заочникам вступити на навчання.

 

Додатковий день роботи Приймальної комісії приніс чудові плоди. До семінарії вступили справді посвячені люди: досвідчені пастори, місіонери, християни з країн Середньої Азії, а також ті, кому Бог дарував милість позбутися залежностей, і тепер вони надають допомогу іншим. Тішить, що, незважаючи на свій величезний досвід, всі наші тепер уже студенти відчувають потребу в нових знаннях для власного розвитку та підвищення ефективності свого служіння.

 

Кілька свідчень тут. А також чекайте на свідчення пастора Шавкатила Казихожаєва з Киргизстану про специфіку навернення до Бога в мусульманському середовищі та історію життя Саблоне Ракели, італійки, яка почула Божий поклик служити в Україні.

 

_MG_3349.jpg

 

Світлана Шулік (КЄМГ), помічник директора Місіонерського центру, бакалаврська програма «Месіанська теологія та місіологія»: «До церкви я прийшла в 1993 році на хвилі загального духовного піднесення. І відтоді залишаюся з Богом, хоча багато хто потім відійшов від Нього. Але я в темні періоди завжди пам’ятала про ті чудеса, які Він для мене зробив. Неможливо було після цього в чомусь засумніватися. Я хотіла піти навчатися на цю програму, щойно дізналася про неї. Мені подобається навчатися, і я думаю, що людина постійно повинна розвиватися. Але тоді ми саме засновували громаду в Харкові, і я була в постійних роз’їздах. Зараз теж непростий період, бо ми розвиваємо служіння в Ізраїлі. Та мій начальник запропонував мені піти навчатися, і я подумала: це шанс реалізувати свою мрію. Якщо не зараз, то коли?»

 

_MG_3334.jpg

 

Антон Войченко (ц. «Перемога», Київ), бізнесмен, магістерська програма «Трансформуюче лідерство»: «Я прийшов до Бога в 1999 році. Тоді було скрутно, і я підробляв прибиральником у ц. «Перемога». Ненавидів цих віруючих, бо вони страшенно смітили – знаєте, в нас же багато хто живе «по благодаті», типу «я покаюся і Бог простить». Втім, часом я заходив у зал послухати. І якось мене витягли на покаяння - тоді була така специфіка. І, знаєте, Бог зробив для мене чудо. Вранці я прокинувся в новому світі: радісному, з яскравими барвами. Але після цього мене ще покидало чимало. В Бозі і, скажімо так, у пасторі Генрі, я ніколи не розчаровувався, а в людях – так. Відходив від церкви, пиячив, був футбольним фанатом, скінхедом. У мене не було батька, а коли немає батьківського авторитету, хлопець сам шукає собі все. Потім мене дуже сильно побили. І з’явився час подумати. Взагалі, іноді молодим людям буває на користь, коли їх дуже сильно поб’ють. Хитало мене по-різному. Коли перші великі гроші з’явилися, дуже хитнуло, дуже. Коли в тебе дуже багато грошей, то одразу дуже багато друзів, дівчата починають на тебе увагу звертати. Але й це минуло. У церкві я тривалий час займався молодіжним служінням. Зараз бізнес забирає багато часу. Але в серці прямо дзвоном лунає Божий поклик іти на навчання, та й люди порадили. Тому я тут».

 

_MG_3293.jpg

 

Дмитро Некрасов (Рубежівка, ц. «Скеля Спасіння»), керівник реабілітаційного центру, сертифікатна програма «Основи душепіклування та психологічного консультування»: «Як я прийшов до Бога? Прийшов подивитися на одну дівчину й залишився. Але основа була не та: була дівчинка, було щось, потрібне від Христа, а Сам Христос – лише після всього цього. Тож я відійшов від церкви і п’ять років не ходив, хоча стосунки з пастором, із церквою підтримував. І якось вони запропонували мені поїхати на реабілітацію. Не так, щоб позбувся залежності ( в мене не було її як такої), а радше, щоб знову запалився вогнем. Бо для мене проповідь Євангелія – це було все. Я ходив по лікарнях, стояв навіть під магазинами та вголос читав Новий Завіт. Але все ж таки не та була основа: прославити себе, а не Христа. А, коли поїхав на реабілітацію, Бог почав працювати в моєму серці. Я не знаю, куди далі поведе мене Господь. Зараз я служу в реабілітаційному центрі, ходжу в лікарню. Мені подобається допомагати хворим. На програму ОДПК я прийшов, щоб навчитися надавати грамотну допомогу своїм підопічним. Коли вони приходять в реабілітаційний центр, за місяць у них уже немає проявів залежності. Але я розумію, що проблема глибша. Знаєте, є таке місце зі Святого Письма: «Ось стою Я при дверях і стукаю». Зараз я розумію, що не від наркотика хоче нас звільнити Господь, а від внутрішньої в’язниці, в якій ми перебуваємо. Так ось, ці хлопці не відчиняють двері своєї внутрішньої в’язниці для Христа. І для цього необхідні мені психологічні знання, щоб допомогти їм».

 

Додати коментар

Залишити коментар тут:


Захисний код
Оновити

logo_footer

Українська євангельська теологічна семінарія

Наша адреса:

Вул. Квітки Цісик, 57 (11 лінія)

Пуща-Водиця, м. Київ. Тел.: 0-800-508-812

Поштова адреса:

А/с 8, м. Київ, 04075