Розповідь про своє покликання Саблоне Ракели, місіонерки з Італії, дружини пастора ц. «Християнське Життя» (м. Київ, сел. Осокорки)

 

Я народилася в християнській родині. Мої бабусі й дідусі були одними з перших, хто покаявся у нашому селищі, вони були серед тих, хто створював у нас п'ятдесятницьку громаду. Всі мої родичі віруючі. Так що я з дитинства ходила до церкви, ходила з великим задоволенням - Бог торкався мене з раннього віку. У тринадцять років Бог хрестив мене Святим Духом, і я прийняла водне хрещення. У мене завжди були особисті, живі стосунки з Богом. Церква - була всім моїм життям.

 

Після закінчення училища, коли мені було дев'ятнадцять років, я ясно відчула заклик Бога зробити свій вибір. Я могла піти навчатися далі і брати участь у релігійному житті університету, а могла повністю присвятити себе служінню. Це був нелегкий вибір. Я шукала тільки волі Божої. Не було в мене бажання кудись їхати, шукати пригод - я дуже любила свою країну, свою церкву. Не знала я і про біблійний коледж IBTI в Англії. Але глибоко всередині я відчувала, що Бог закликає мене на поле місіонерської діяльності. Це не йшло від мене, від мого особистого бажання. 

 

46485514_2181106538811716_5191804897456029696_n.jpg

 

Я абсолютно випадково дізналася про біблійний коледж в Англії, і якраз була коротка місіонерська поїздка в цю країну. Я поїхала туди і подала документи. Там я зустріла свого майбутнього чоловіка і після закінчення навчання поїхала з ним на його батьківщину, в Україну. Мені неприємно чути, коли говорять, що моєю метою було вийти заміж. Насправді це теж входило в план Божий про мене, про моє служіння. Я їхала в країну, яка в той час (були 90-ті роки) лежала в руїнах, їхала в невідомість з рідної країни, від коханої мами. Якби я не була впевнена в тому, що це Божа воля, ніколи б не зробила такий вибір. 

 

46517302_2181106565478380_1700917490005049344_n.jpg

 

За ці роки було дуже багато труднощів, випробувань, і фізичних, і моральних, і не можна сказати, що все вже позаду. Але, аналізуючи своє життя, я бачу, що вся моя сім'я в Бозі, мої діти в служінні. Вони не хочуть виїжджати з України. Багатьох це дуже дивує, адже у моїх дітей є реальна можливість поїхати в будь-яку країну світу - у мене родичі всюди, і в Європі, і в Америці. Мої діти можуть відмінно влаштуватися, добре заробляти, але вони патріоти України, вони вважають себе не італійцями, а українцями.

 

 Церква, де мій чоловік служить пастором, маленька, зазнає великих труднощів, погано росте. Ми не задоволені своїм служінням, але люди, які приїжджають до нас, кажуть, що відчувають, немов потрапили в духовний оазис. Ми проводимо велику роботу з дітьми, у нас є садочок і школа. Звичайно, ми хочемо побачити Пробудження в тому місці, де служимо. Але навіть, якщо наші очі цього не побачать, ми все одно будемо робити те, що в наших силах. А все інше - в Божих руках. 

 

46499239_2181106555478381_5406188774151421952_n.jpg

 

Ми з чоловіком прийшли навчатися в УЕТС на річну сертифікаційну програму «Основи душепіклування і психологічного консультування». Нещодавно її закінчила наша дочка, і ми побачили, що це допомогло її зростанню. Але головне - ми розуміємо, що для того, щоб працювати з людьми, нам потрібні психологічні знання. Звичайно, пасторський досвід має велике значення, але його одного недостатньо. Потрібно мати хоча б елементарне уявлення про особливості і закономірності людської психіки. 

 

Наведу приклад: ось приходить хтось із членів твоєї церкви і розповідає про свої проблеми. Ти чудово розумієш, що, якщо буде на те воля Божа, Дух Святий зцілить його в один момент. Ти починаєш молитися, але проблема не минає. І ти бачиш, що ця людина вже на грані психологічної та психіатричної проблеми. Простіше кажучи, їй вже пора йти лікуватися. Але у нас ще не звикли до того, що психологічна допомога - це нормально. Якщо сказати людині: «Ти мусиш іти до лікаря», вона може сприйняти це навіть агресивно. Тому нам потрібно мати психологічні знання, щоб вміти пояснити людині, чому вона повинна звернутися до фахівця. Адже, на жаль, не завжди вдається вилікувати, скажімо, хворий зуб молитвою. Доводиться йти до стоматолога. А психотерапевт - такий самий лікар, як і решта. Ми віримо в надприродні сили, але чомусь же, якщо молишся, а головний біль не проходить, - йдеш і п'єш таблетку. Так і тут. 

 

46488505_2181110608811309_163852229248286720_n.jpg

 

Щодо психологічного консультування, зараз поряд з іноді повним неприйняттям психології пасторами, існує інша крайність, коли нахапавшись поверхневих знань, людина починає надавати психологічну допомогу і приносить більше шкоди, ніж користі. Я особисто з цим зіткнулася. Треба розуміти, що потрібно мати дар консультанта: він, як і будь-який талант, або є у тебе, або його немає. І потрібно мати особисту відповідальність.  

 

Додати коментар

Залишити коментар тут:


Захисний код
Оновити

logo_footer

Українська євангельська теологічна семінарія

Наша адреса:

Вул. Квітки Цісик, 57 (11 лінія)

Пуща-Водиця, м. Київ. Тел.: 0-800-508-812

Поштова адреса:

А/с 8, м. Київ, 04075