Проповідь єпископа об’єднання церков «Спасіння» Миколи Савчука на загальносемінарському богослужінні 4 грудня 2018 року

 

Зазвичай усі ми молимося хоча б один раз на день, хоча б уранці в своїй «таємній кімнаті». Та, хай там як, мабуть, не тільки в мене в процесі молитви виникають запитання, на деякі з яких я знайшов для себе відповідь і хочу тепер поділитися цим із вами.

 

  1. Чому іноді молитва ллється з тебе легко, а іноді доводиться просто примушувати себе помолитися?

 

Іноді я навіть думав: чи потрібна отака молитва, до якої йдеш, як на панщину, буквально стягуючи себе за чуба з ліжка? Бог показав мені відповідь у 34 розділі Книги Буття. Там пишеться про те, як Мойсей отримав скрижалі із заповідями від Бога.

 

 «І промовив Господь до Мойсея: Витеши собі дві кам'яні таблиці, як перші, і Я напишу на цих таблицях слова, що були на перших таблицях, які ти розбив. І приготовся на рано. І вийдеш рано вранці на гору Сінай, і станеш Мені там на верхів'ї гори…І витесав він дві кам'яні таблиці, як перші. І встав Мойсей рано вранці, та й вийшов на гору Сінай, як Господь звелів був йому. І взяв він у руку свою дві таблиці кам'яні. А Господь зійшов у хмарі, і став там із ним, та й покликав Ім'ям Господа…» (Вих. 34:1-5).

 

Цікаво, що ми не завжди усвідомлюємо, що Бог давав Свої заповіді Мойсею тричі. Перший раз вони були озвучені усно. Коли ж народ Божий погодився з ними, Бог запросив Мойсея на гору Сінай для зустрічі на найвищому рівні і дав йому дві кам’яні таблиці, на яких Божим пальцем були вирізьблені ці слова. Але, коли Мойсей сходив з гори й побачив, що ізраїльтяни поклоняються золотому теляті, він спересердя розбив ці таблиці. І, нарешті, Бог втретє запрошує його на гору, про що ми читали в цьому уривку з 34-го розділу. Але цього разу Господь не дав Мойсею готові кам’яні таблиці. Мойсей мусив сам їх витесати і сам вирізьбити на них слова заповідей. Тобто, першого разу пророк, грубо кажучи, отримав їх на шару. Бог дав ці скрижалі йому легко й просто. А тепер він мусив добряче потрудитися.

 

Читаючи про це, я знайшов відповідь на своє запитання: чому іноді молитися легко, а іноді – тяжко. Задля того, щоб більше цінував те, що дає тобі Бог. Першого разу Мойсей легко отримав таблиці й легко з ними попрощався – розбив спересердя та й все. А коли йому довелося чимало помучитися, щоб витесати нові таблиці та заповнити їх словами, пророк, хоч і доводилося йому ще не раз гніватися на свій народ, більше скрижалями не розкидався.

 

_MG_4923.jpg

 

І я побачив, що, коли Бог дає мені щось легко, це вже починає в якийсь момент сприйматися мною як належне, десь навіть на рівні фамільярності з Богом. А коли розумію, що стосунки з Ним вимагають від мене дисципліни, самопожертви, зусиль, о як для мене це цінно! За що заплачено ціну, те цінується більше.

 

Тому буде й так, і так: буде, що, як тільки зачиниш за собою двері молитовної кімнати, — небо прихилиться до тебе; а буде й так, що молитва даватиметься надзвичайно тяжко. Але це аж ніяк не означатиме, що твоя молитва Богові не потрібна. Навпаки, коли ти переступатимеш через свою плоть, це буде найціннішим, і ти зможеш зробити для себе найважливіші відкриття у такій ось тяжкій молитві, зможеш прийняти під час неї рішення, які запам’ятаєш назавжди. Хоч я вже єпископ, а молитва мені так само інколи дається легко, а іноді тяжко. Всі ми живі люди, у всіх нас можуть бути труднощі.

 

Питання не в тому, чи завжди в тебе все буде виходити, питання: чи ти не зупинишся, навіть коли в тебе довго щось не виходитиме? Тому я хочу вас підбадьорити: коли молитва дається вам тяжко, коли стосунки з Богом, усамітнення даються тяжко, пам’ятайте: що більша ціна, то більша цінність. Головне — не зупинятися.

 

  1. Чому іноді відчуваєш, що Бог близько, а іноді — що Він далеко?

 

Аби зрозуміти принаймні один із аспектів цього явища (бо я аж ніяк не претендую на повноту знання істини, а лише ділюся з вами своїми знахідками), пропоную вам поглянути ще на одну історію, описану в 19-му розділі Першої Книги Царів. Там ідеться про пророка Іллю.

 

«І він устав, і попоїв та напився. І він ішов, підкріплений тією їжею, сорок день та сорок ночей аж до Божої гори Хорив. І прибув він туди до печери, і переночував там, аж ось Господнє слово до нього… А Він відказав: Вийди, і станеш на горі перед Господнім лицем. Аж ось переходитиме Господь, а перед Господнім лицем вітер великий та міцний, що зриває гори та скелі ламає. Та не в вітрі Господь. А по вітрі трус землі, та не в трусі Господь. А по трусі огонь, і не в огні Господь. А по огні тихий лагідний голос…» (1 Цар. 19:8- 12).

 

Знаєте, що я тут побачив? Ілля йшов молитися до Бога в критичний момент свого життя — йому загрожувала небезпека. Ішов він сорок днів і сорок ночей – так само й Мойсей був на горі сорок днів і сорок ночей. А на яку це гору йшов Ілля? На гору Хорив, друга назва якої – Сінай. Тобто, він ішов на ту саму гору, на якій був Мойсей. І що выдбувалося на тій горі, коли там був Мойсей? Був великий землетрус, було велике сходження вогню, чути було великі шуми, як від сильного вітру. І я зрозумів, принаймні, мені так відкрилося, що Ілля, йдучи на цю гору в критичний момент свого життя, був підсвідомо налаштований пережити те саме, що колись пережив Мойсей. Він міг взяти за модель зустріч Мойсея з Богом і сподіватися, що матиме той самий досвід.

 

_MG_4817.jpg

 

Чи не так і ми, коли нам погано, шукаємо опори в попередньому досвіді, коли нам було добре? Я подумав, що дуже часто ми не переживаємо відчуття, що Бог близько, не тому, що Він від нас ховається. Проблема в тому, що ми заганяємо Бога в рамки своїх очікувань: одного разу я пережив присутність Бога так (або знаю, що хтось так пережив присутність Бога), і тепер думаю, що так має бути постійно. Це спокуса всіх груп прославлення: «Ми заспівали цю пісню і так під час неї пережили Бога – нумо заспіваємо її знову наступного разу!» І заспівали її — а нічого не сталося: то небо опускалося, а тепер немає жодного відгуку, навпаки, якась пустота. Тому що не можна покладатися на пісню. Або: «О, колись я пережив присутність Бога, коли стояв на колінах! Тепер завжди молитимусь на колінах!» А другий раз схилишся на коліна, і немає цього переживання. Дехто так прив’язується до форми молитви, що вже не сприймає ніякої іншої форми.

 

Проблема в тому, що ми намагаємося втиснути Бога до якогось формату. Думаємо, що, якщо Він діяв так вчора, то й сьогодні діятиме так само. Тоді метод підміняє суть, тоді форма стає замість змісту. Ми їх обожнюємо. І, коли Бог проявляється інакше, ми просто не хочемо цього помічати. Нам здається, що Він десь далеко, не з нами. А Він просто поміняв «точку доступу», щоб ти до цієї форми не призвичаївся. Щоб форма не стала для тебе ідолом, щоб ти не закостенів. Дух — це Пневма, це Вітер, це Дихання, Він не стоїть на місці. Шукати Бога — це бути чутливим до Його проявів. Щоразу починати з чистого аркуша: «Господи, як Ти захочеш проявитися сьогодні? Куди Ти мене поведеш сьогодні? Що мені говоритимеш? Я відмовляюся від усього попереднього досвіду. Я — немовля перед Тобою! Ось я перед Тобою. Відкрийся мені!» І тоді ти щодня переживатимеш Бога по-свіжому.

 

Мені розказували колись про одну жінку, вона помирала від ВІЛ-інфекції та гепатиту С, все тіло її було у виразках. І ось вона, перебуваючи в такому стані, покликала до Бога, і Він моментально зцілив її від виразок. А потім, коли вона прийшла до церкви, вчинив друге чудо: миттєво зцілив від СНІДу. Вона очікувала, що таким самим чудесним чином зцілиться і від гепатиту. Але хоч скільки молилася, — зцілення не відбувалося. Й одного разу Бог проговорив їй у серце, що така Його воля: зцілити її від цієї хвороби через лікарів. Вона була у відчаї, бо немала грошей на це дороге лікування. Але наступного дня їй подзвонив один чоловік і сказав, що не може позбутися нав’язливої думки, що має дати їй тисячу доларів. Це був перший внесок за лікування. І те, що кожного разу, коли їй треба було йти на наступний курс лікування від гепатиту, в неї знаходилися гроші, було не меншим чудом, ніж два попередні.

 

Бог може діяти у різний спосіб. Я вірю в надприродні сили. Мене самого було зцілено від туберкульозу кісток за одну мить 25 років тому. Але я вірю й у те, що Бог набагато більший за наше розуміння і діє так, як хоче. Інколи я кажу: те, що ти потрапив одразу до нормального лікаря — вже чудо.

 

На превеликий жаль, мені доводилося хоронити людей, які вважали, що Бог має зцілити їх тільки в надприродний спосіб, бо так Він зцілив когось іншого. Але, послухай: то був інший, а то — ти. У Бога на тебе можуть бути зовсім інші плани. Кожен раз запитуй Бога, як Він хоче діяти в твоєму житті. Не обмежуй Його тим, що було вчора, бо це може затримати тебе в близькості з Богом.

 

_MG_4912.jpg

 

  1. Від чого залежить глибина і рівень духовних відкриттів? Чому в одних людей вони глибокі й серйозні, а в інших — якісь поверхневі?

 

Я звернувся до третьої історії зі Святого Письма, яка об'єднує й дві попередні. Це розповідь з 9 розділу Євангелії від Луки.

 

«І сталось після оцих слів днів за вісім, узяв Він Петра, і Івана, і Якова, та й пішов помолитись на гору. І коли Він молився, то вигляд лиця Його переобразився, а одежа Його стала біла й блискуча. І ось два мужі з Ним розмовляли, були то Мойсей та Ілля, що з'явилися в славі, і говорили про кінець Його, який в Єрусалимі Він мав докінчити. А Петро та приявні з ним були зморені сном, але, пробудившись, бачили славу Його й обох мужів, що стояли при Ньому. І сталось, як із Ним розлучались вони, то промовив Петро до Ісуса: Учителю, добре нам бути отут! Поставмо ж отут три шатрі: задля Тебе одне, і Мойсею одне, і одне для Іллі! Він не знав, що говорить. А як він говорив це, насунула хмара та їх заслонила. І вони полякались, як стали ті входити в хмару. І почувся ось голос із хмари, який промовляв: Це Син Мій Улюблений, Його слухайтеся! А коли оцей голос лунав, Ісус Сам позостався. А вони промовчали, і нікому нічого тих днів не казали, що бачили. А наступного дня, як спустились з гори, перестрів Його натовп великий. І закричав ось один чоловік із народу й сказав: Учителю, благаю Тебе, зглянься над сином моїм, бо одинак він у мене!» (Лк 9:28-33)

 

Христос на горі зустрічається зі Своїм Отцем, молиться там. До Нього являються Мойсей та Ілля. Вони розмовляють про страждання й смерть, які чекають на Христа. Здається, такого рівня духовних переживань не мав ніхто й ніколи ні до того, ні після того. Чому Бог дав Ісусу таке глибоке переживання, що навіть Мойсей та Ілля повернулися? Від чого залежить глибина переживання? Від глибини місії, яку Бог довіряє цій людині. І знаєте, що я помітив? Дуже часто ми не хочемо брати на себе навантаження, але відкриття хочемо отримувати. А відкриття завжди будуть дорівнювати тому рівню навантаження, яке ти несеш. Якщо ти лідер домашньої групи, то й відкриття в тебе будуть на рівні лідера домашньої групи, якщо пастор — на рівні пастора, якщо єпископ — на рівні єпископа, якщо лідер групи прославлення — на рівні лідера групи прославлення, якщо простий християнин — Бог даватиме тобі відкриття на рівні тієї відповідальності, яку ти взяв. Через те мене дуже лякають люди, які не беруть ніякої відповідальності, але мають відкриття про те, що буде із всесвітом у наступні сто п’ятдесят років.

 

Мета літака не набрати висоту, а долетіти до місця призначення.  Так само й мета молитви не в тому, щоб ми набрали духовну висоту, а щоб змогли взяти на себе відповідальність, виконати своє покликання. Недавно в мене був один цікавий випадок. Ми сиділи в ресторані з моїм другом зі Сполучених Штатів Джорджем Давидюком. Розмовляли про різні високі матерії. Раптом він встав і кудись пішов. У мене закралася підозра, що він вирішив розплатитися за нашу вечерю. Тож, коли Джордж повернувся, я дорікнув йому, що це я мав би заплатити, бо я його запросив. Але він відповів, що Бог сказав йому запросити офіціантку, яка нас обслуговувала, до церкви, проте спочатку Джордж мав розплатитися за вечерю й дати їй гарні чайові. І ось, коли вона знову підійшла до нашого столику, Джордж у невимушеній розмові свідчив їй про нашу церкву.

 

_MG_4857.jpg

 

Коли ми їхали додому, він всю дорогу прославляв Бога. Я запитав його, за що він славить Бога, і Джордж сказав:«Я як подумаю про цю жінку, що Бог її так любить, що запалив моє серце їй сьогодні засвідчити, то хочу славити Ісуса ще й ще. Миколо, побачиш, вона буде у вашій церкві!»

 

У мене досі сльози на очах, коли я згадую цю історію. Я стільки молився до Бога, щоб Він дав мені уважність, а Джордж сидів, слухав ті самі теревені, що і я, а серце його було відкрите спуститися з духовних висот і мудрування про високі матерії на землю. Ось від чого залежить рівень духовних відкриттів! Не тільки і не стільки від того, як високо ти вмієш злітати, а й від того, як вмієш приземлятися, щоб служити людям.

 

Я навмисне прочитав цей фрагмент Святого Письма трохи далі, щоб ви побачили, як Ісус, спустившись із гори Преображення, де мав великі духовні переживання, повернувся до служіння людям. Він побачив батька, що мав одержимого сина, і почав, вибачте, бруднити руки: розбиратися з демонами, із хворобами. Ісус як ніхто вмів набирати духовну висоту, долітати до пункту призначення й приземлятися.

 

І я сказав: «Господи, дай мені таке серце, щоб, хай би на яку висоту піднявся, завжди розумів, що духовне зростання — не самоціль. Це засіб долетіти до потрібної точки, до покликання, і там приземлитися й послужити людям».

 

logo_footer

Українська євангельська теологічна семінарія

Наша адреса:

Вул. Квітки Цісик, 57 (11 лінія)

Пуща-Водиця, м. Київ. Тел.: 0-800-508-812

Поштова адреса:

А/с 8, м. Київ, 04075