Указом Президента України Петра Порошенка від 24 березня 2015 року був зроблений дуже важливий і, на мій погляд, давно необхідний крок у становленні незалежної України ― заснування нової державної дати ― 8 травня ― як Дня пам'яті і примирення, присвяченого жертвам, загиблим у Другій світовій війні.

 

Це заснування стало наслідком прийняття резолюції № A / RES / 59/26 Генеральною Асамблеєю ООН у листопаді 2004 року, що долучила нас до членів (держав і організацій) системи Організації Об'єднаних Націй. Резолюція проголосила 8 і 9 травня Днями пам'яті і примирення, зазначаючи, що держави ― члени ООН можуть мати власні дати святкування Дня перемоги та звільнення та щорічно відповідним чином відзначати День пам'яті і примирення, віддаючи данину пам'яті жертвам Другої світової війни.

 

Перехід від святкування Дня перемоги 9 травня до святкування Дня пам'яті і примирення 8 травня став певною віхою у формуванні національної ідентичності й ознаменував зміну наративу пам'яті про Другу світову війну як про перемогу однієї ідеології над іншою до наративу пам'яті про загальну трагедію людства.

 

Назва нової державної дати ― День пам'яті і примирення ― не випадково пов'язує пам'ять з примиренням. По-перше, вона вказує на те, що для формування і становлення національної ідентичності важливо не просто пам'ятати минуле ― набагато важливіше, що саме і як ми пам'ятаємо.

 

59734671_2280365692219133_2883782467217522688_n.jpg

 

По-друге, така назва пропонує критичне переосмислення та заміну нав'язаного колишньою домінуючою ідеологією наративу пам'яті про минуле як про тріумф переможця і визволителя над переможеним загарбником у війні на альтернативний наратив пам’яті про війну як про загальну для всього людства трагедію, що призвела до загибелі мільйонів.

 

Пам'ять про минуле, заснована на наративі протистояння «ми vs вони», потенційно закладає фундамент чергового конфлікту, одним із засобів якого є війна. Пам'ять про війну як про загальну трагедію людства не тільки говорить про необхідність примирення, яке можливе в разі спільної згоди в тому, що насправді сталося в минулому, а й закладає необхідні основи для пошуку мирного розв’язання конфліктних ситуацій у майбутньому.

 

Слід пам'ятати, що шлях до миру вимагає набагато більше людських зусиль і творчого підходу, ніж розв’язання конфлікту воєнним шляхом, результатом якого стане чергова трагедія та людські жертви.

 

Федір Райчинець, керівник магістреської програми "Трансформуюче лідерство"

Додати коментар

Залишити коментар тут:


Захисний код
Оновити

logo_footer

Українська євангельська теологічна семінарія

Наша адреса:

Вул. Квітки Цісик, 57 (11 лінія)

Пуща-Водиця, м. Київ. Тел.: 0-800-508-812

Поштова адреса:

А/с 8, м. Київ, 04075