Ексклюзивне інтерв’ю викладача Лондонської теологічної школи д-ра Джеремі Періго, одного зі спікерів Міжнародної музичної конференції Music in Worship

Розкажіть, будь ласка, про себе.

— Найбільшою метою мого життя є бажання поділитися з молодими людьми своєю пристрастю до музичного прославлення й поклоніння Богові. Сповнити їх натхнення і бажання поклонятися Богові в Дусі та істині. Щоб вони не лише любили Господа всім своїм серцем, а й поклонятися Йому розумом. Мені дуже імпонує, коли музиканти не лише мають музичні здібності та професійну майстерність, а й глибоко розуміють Боже Слово і це виливається в їхньому стилі поклоніння.

 

периго.png

 

Також я із захопленням спостерігаю, коли різні народи об’єднуються у спільній пісні поклоніння. Я уявляю собі картину, змальовану в Книзі Об’явлення, коли всі народи стоять перед лицем Бога у спільному поклонінні. І ми бачимо, що люди з різних народів приходять на це спільне поклоніння. У Біблії пояснюється, що вони приносять свої особливі дари Ісусу. Тож мені подобається працювати з різними громадами й допомагати їм зрозуміти, що в кожної спільноти, в кожної нації є своє унікальне звучання, яке вони можуть додати до свого поклоніння. Особливі дари, які можуть принести британці, особливі дари, які можуть принести китайці, особливі дари від українців. Небо, описане в Об’явленні, ми можемо принести сюди, на цю землю, й використовувати його принципи.

 

Ми часто кажемо, що хочемо переживати Небо на нашому поклонінні. Нехай молитви, нехай пісні не припиняються. Мені здається, коли скрізь чуєш однаковий стиль поклоніння — у будь-якій країні, у будь-якому місті — це не дуже відповідає тому, що ми читаємо в Об’явленні. З одного боку, це нібито добре, коли можеш об’єднатися навколо однієї мелодії. Я впевнений, що на конференції Music in Worship ми теж співатимемо одні й ті самі пісні, але різними мовами. Але, на мою думку, Ісус вартий того, щоб Йому приносили різні дари з різних країн. Я вірю в те, що християни різних країн мають виявляти свою свободу в музичному прославленні, забарвленому унікальним національним звучанням. Тому я їжджу по різних громадах, зустрічаюся з різними церквами, щоб надихнути їх звертатися до свого коріння та знайти своє унікальне звучання.

 

Розкажіть про свій досвід.

 

— Я виріс на Заході США, в п’ятдесятницькій церкві «Асамблея Божа». І я був вихований із дещо вузьким баченням, тому що постійно обертався в певному колі людей. Але, в принципі, ще змалечку я навчився і грати на саксофоні, і брати участь у церковному поклонінні, в хорі. У своїй церкві я також навчився, як розуміти Боже Слово, як його досліджувати, як воно впливає на життя, а також відчув дію Святого Духа, як Він веде мене в моїх дарах.

 

61002740_2289360544652981_1031131157103640576_n.jpg

 

І потім, коли я вже працював над своєю магістерською, Бог почав розширювати мої уявлення. Я потрапив до семінарії, дуже схожої на УЄТС, в якій навчалися й викладали люди з різних деномінацій: баптисти, реформати, англіканці, п’ятдесятники, харизмати та інші. Я побачив усе це розмаїття, і до мене дійшло, що Богові можна поклонятися не лише в той спосіб, в який це робилося в моїй церкві.

 

І тоді ж я самостійно навчився вести поклоніння. Граючи на музичних інструментах і співаючи, я просив у Бога, щоб Він відкривав мені Своє серце. І Він почав показувати мені Своє серце для кожної людини, для кожної родини, для кожної громади, для кожної країни, для всього світу. І це надихнуло мене на служіння в тих місцях, де церкви або взагалі ще немає, або де вона дуже молода.

61165611_2290878257834543_7544561701299945472_n.jpg

 

Тож наступні 20 років свого життя я віддав такому служінню: на Середньому Сході, в Туреччині, в Іраку. Я бачив, як люди, захоплені Христом, починали виливати свої почуття саме через музичне поклоніння. Я не можу передати вам це відчуття, коли ти бачиш, як новонавернені народи починають писати свої перші пісні поклоніння живому Богу; бачиш їхню радість від своєї першої пісні. І це велика відповідальність, адже цю пісню початківців починають порівнювати з тією безліччю пісень, які вже написали інші. Але, насправді, таке порівняння не є доречним, воно не конструктивне. У нас різний досвід взаємин із Богом, різна культура, різні ресурси, стилі, обставини. Тож, опинившись у новому контексті, треба передусім зорієнтуватися, де ви перебуваєте. І вже потім прокладати шлях до того місця, куди хочете потрапити. Тому що хтось пише пісні вже двадцять років, а ви тільки починаєте свій творчий шлях. І не можна себе порівнювати з іншими людьми. Ви маєте тільки визнавати, що це щось нове, і Бог буде це використовувати. Я можу розповісти вам безліч історій, що Бог робить через такі пісні.

 

Як може змінити людину, церкву і країну в цілому її повернення до національного коріння?

— На особистому рівні це дає нам можливість віднайти себе і бути справжніми перед Богом. Наприклад, коли ми читаємо Псалми, то бачимо в них дивовижні щирість, безпосередність і автентичність. Ми бачимо в них і гнів, і депресію, але й бурхливу радість. Так само й зараз музиканти можуть вилити власні почуття в контексті своєї країни, а не імпортувати готовий продукт.

 

Водночас те, що хвилює нас, може бути суголосне і іншій людині, і іншому народу. Пісні, написані в Україні на тлі політичної та економічної криз, можуть підтримувати людей в інших країнах, які проходять через якісь труднощі чи страждання. Я думаю, що виклик полягає в тому, щоб не впадати у крайнощі. Якщо ми будемо захоплюватися й співати тільки ті пісні, які популярні в усьому світі, то втратимо свою ідентичність, розуміння того, що Бог робить безпосередньо в нас, нашій громаді і нашій країні. А друга крайність — коли ми вирішуємо співати тільки власні пісні та вважаємо правильним шлях тільки своєї громади. Це може підживити нездоровий, екстремістський націоналізм. А Церква — це одночасно і всесвітній і місцевий рух. Божий Дух працює і у світових масштабах, і з кожною людиною окремо.

 

60521644_2289361581319544_4685444410924597248_n.jpg

 

Спостерігаючи за розвитком поклоніння в Україні, я бачу що ви зуміли адаптувати багато західної музики, і це дало поштовх розвитку церков, було пальним на старті. Але наступним кроком має бути написання власних пісень, від яких запалюватиметься дух безпосередньо в цій країні. Я передчуваю, що це будуть пісні розпачу, болю, переживань за майбутнє своєї країни, і саме такі пісні рухатимуть національну церкву вперед. Це так звані пісні лементу, коли людина не розуміє чому таке відбувається й запитує про це в Бога.

 

Але я вірю також, що це буде пісня звільнення, пісня надії та підбадьорення в тяжких обставинах війни, навколишньої безнадії та безладу. Я вірю, що саме такі пісні будуть живити місцеві громади та розбудовувати нові стосунки зі Всемогутнім Богом. Я бачу це в українцях – вони справжні, вони дуже щирі. Вони не ховають свій біль за веселою усмішкою, як американці, а прямо кажуть про свої почуття. А коли говориш з українцями про Бога, відчуваєш, що їхні слова сповнені великої надії на Нього. І це саме те, про що ми маємо співати: про Ісуса, Який дає нам вічну надію — не якусь маленьку, тимчасову надію, як наркотик чи алкоголь, але таку, яка ніколи не проминає. Це те, про що я молюся: писати щирі, справжні пісні, у яких немає фальшу, визнавати проблеми, але й прикликати Бога, щоб Він приносив нам зміни, а також створювати пісні з пророчими нотками про безмірну милість Господа.

 

60874411_2289359814653054_5952595488506118144_n.jpg

 

Вчора я читав з Ісаї та з Михея про розрубування пут. Вони пророкували для свого народу, але ці слова актуальні й для інших народів, які перебувають у складних ситуаціях. Ми маємо сподіватися, що колись це закінчиться й будуть величезні жнива. Це буде меч, який приносить біль, але який, врешті-решт, дає можливість народам навертатися до Бога. Я вірю, що автори пісень, які вони пишуть рідною мовою, можуть доносити цю ідею до своєї громади й до країни в цілому.

logo_footer

Українська євангельська теологічна семінарія

Наша адреса:

Вул. Квітки Цісик, 57 (11 лінія)

Пуща-Водиця, м. Київ. Тел.: 0-800-508-812

Поштова адреса:

А/с 8, м. Київ, 04075