Із проповіді пастора, викладача УЄТС та педагогічного університету ім. М. Драгоманова д-ра філософських наук Р. П. Солов’я на загальносемінарському богослужінні

 

(Бут. 18: 1-10)

 

У контексті історії, яку ми розглянемо, нагадаю, що в попередньому, 17-му, розділі Бог повторює Свою обітницю Авраамові, укладає з ним завіт і обіцяє, що в нього народиться син. І от 18-й розділ розповідає про одне з випробувань, які Авраам проходить на шляху до обіцяного Богом. І цього разу це дуже складне випробування: випробування гостинністю.

 

соловій.png

 

Написано, що Авраам сидить біля входу до намету. Денна спека. Він відпочиває. І ось раптом зауважує, що біля його намету зупинилося троє подорожніх. І це дуже цікавий момент. Як правило, люди в пустелі пішки не подорожують, а надто без каравану, без їжі, без води, без слуг. Звідки вони тут взялися? Звідки ці люди? Мабуть, це просто якісь жебраки, що блукають пустелею або від когось ховаються.

 

_MG_8907.jpg

 

Тобто, Авраам не знає, хто ці люди, звідки й куди вони йдуть, не знає з якого вони народу, з якої країни, яким богам моляться. Він не знає про них абсолютно нічого. Але він бачить перед собою не загрозу, як часто бачимо ми в незнайомці, а просто трьох втомлених, спраглих, голодних людей, що якимсь дивом прибилися до його намету. І Авраам не ставить жодних запитань, не робить жодної перевірки, яку б, мабуть, зробили ми. Він одразу виявляє гостинність. І в цій історії ми можемо яскраво бачити, наскільки біблійна гостинність відрізняється від нашого традиційного розуміння гостинності.

 

Дії Авраама дуже шокуючі для нашого часу. Насамперед він перериває свій відпочинок. Я, наприклад, рідко відпочиваю після обіду, але якщо відпочиваю, то всі в домі знають, що ліпше мене в цей час не турбувати. Мабуть, у вашому житті є щось подібне. Але Авраам дозволяє іншому втрутитися в його розпорядок дня і зламати його. Він дозволяє іншому нав’язати йому хід подій.

 

Насправді такі ситуації дуже показові. Ми справжні не тоді, коли до чогось підготувалися, а тоді, коли ситуація захоплює нас зненацька: коли хтось неочікувано з’являється на порозі нашого дому, на порозі нашого життя, коли ми роздратовані іншими подіями, або коли в нас інші плани, або коли ми кудись поспішаємо, або коли ми наповнені глибоко духовними роздумами про сенс буття і Божу благодать. І ми тоді не хочемо, щоб хтось переривав той стан, в якому ми перебуваємо. Але те, як ми реагуємо на людей в таких ситуаціях, показує які ми насправді.

 

Тобто, ця історія показує, що наша віра, наша духовність – це не якісь великі абстрактні поняття. Це те, що проявляється у найбуденніших речах, у тому, як ми реагуємо на буденні, можливо навіть, фізіологічні потреби людей, з якими перетинаємося в житті.

 

_MG_8879.jpg

 

Знаєте, дуже багато християн все життя очікують, що з ними трапиться щось велике. Вони очікують, коли настане цей час, щоб вони могли проявити всю глибину своєї любові, всю силу своєї віри, всю щедрість своєї душі. Роки минають. Люди проходять повз них, страждання проходять повз них. А вони все чекають, коли з’явиться та велика нагода показати всім, і насамперед Богові, які вони насправді герої віри. Ця нагода стукає в двері нашого життя кожного дня. Друзі, гостинність починається з того, що ми дозволяємо іншому, комусь неочікуваному, комусь, хто від нас відрізняється, комусь, кого ми не запрошували, увійти в наше життя і зламати наші плани.

 

 

Друге, що мене вражає в Авраамові: йому дев’яносто дев’ять років, а він, як пише Біблія, бажаючи виявити гостинність, «побіг назустріч їм від входу свого намету, і вклонився до землі». І це теж дуже показовий момент. Чи ми гостинні до інших людей щиро, а чи робимо це вимушено? Може, ми гостинні тільки тому, що це може вплинути на нашу репутацію? Що ми робимо, коли бачимо людину в потребі? Навіть у малій, як-от допомогти комусь на вулиці. Чи ми намагаємося зробити вигляд, що надто зайняті важливішим служінням, а чи справді розуміємо, що в цій ситуації в наші двері стукає Бог?

 

_MG_8883.jpg

 

Третє, що вражає мене в цій історії про Авраама, - це повага. Звертаючись до тих подорожніх, він каже «Господи». Це не означає, що він зрозумів, що його навідав Сам Бог. І між богословами точиться велика дискусія, ким насправді були ці небесні гості. Традиційна теологія вважає, що тут ми бачимо теофанію, явлення всіх трьох Осіб Трійці, що й відображено на іконі Андрія Рубльова. Інша думка: що це було явлення Христа в супроводі двох ангелів і що в тексті є на це певні натяки. Ми не знаємо точної відповіді на це питання і, мабуть, ніколи не дізнаємося. Вже далі з тексту ми розуміємо, що принаймні один із них є Божественною Особою. Але Авраам цього не знає. Коли він каже «Господи», з єврейського тексту ми можемо побачити, що це не звертання до Бога – це просто дуже шанобливе звертання: як ми кажемо «пан».

 

Зрозумійте, яка незвична ця ситуація. Адже насправді паном є Авраам: це його дім, це його намети, це його отари, його хліб, сир, молоко. Це в його владі проявити гостинність або не проявляти її. Але Авраам перевертає ситуацію, стверджуючи своїми словами до них: це ви пани, а я ваш слуга. Він називає себе їхнім рабом, до якого вони звернули, щоб він їм послужив.

 

І, власне, це ключовий елемент всієї біблійної теології гостинності. Це Божий погляд на речі: гість, нужденний, стражденний є паном, а ми його слугами. Амвросій Медіоланський казав: коли ти даєш милостиню, то насправді не сиплеш щедротами, а повертаєш награбоване. Тому що Господня земля і все, що на ній. І те, що ми маємо більше за інших, не означає, що ми кращі за них. Це лише означає, що щось опинилося в нашій руці, щось, що насправді не належить нам.

 

Про це каже Ісус: «Не так буде між вами, але хто великим із вас хоче бути, хай буде слугою він вам. А хто з вас бути першим бажає, нехай буде він вам за раба. Так само й Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох!» (Мт. 20:26-28). Я розумію, що це перевертає наше звичне уявлення про те, хто пан, а хто слуга в ситуації, коли людина потребує нашої гостинності. Але наступного разу, коли з’явиться нагода проявити гостинність, спробуйте подивитися на неї, як Авраам, подивіться на себе, як на слугу, який може щось зробити для пана.

 

_MG_8895.jpg

 

Наступне, що ми бачимо: Авраам не обмежується словами. Він особисто долучається до приймання гостей. Він міг би прикликати будь-кого зі своїх слуг і просто віддати розпорядження, мовляв, нагодуйте цих жебраків, там повинно було щось лишитися в кухні з недоїдків чи, може, щось уже скоро зіпсується, то не шкода це віддати. Знаєте, мені часто доводиться зустрічати людей, які вважають, що гостинністю є віддати те, що їм не потрібно. Натомість Авраам біжить до Сарри і каже спекти коржі з найкращого борошна, з того, що бережуть для свят. Каже, щоб вона сама спекла, а не хтось зі служниць. А слугам каже вибрати для гостей найкраще теля зі стада. Авраам не думає про те, що залишиться для нього і для його сім’ї. Він хоче подбати про гостей і дати їм не залишки, а найкраще. Він хоче зробити це сам.

 

Ісус у притчі про доброго самарянина відповів на запитання, хто є нашим ближнім, хто є об’єктом нашої гостинності. Дуже просто: це будь-яка людина, яка має потребу й опинилася на порозі (чи на узбіччі) нашого життя. Без різниці чи вона йде з Єрихона в Єрусалим, а чи з Єрусалима в Єрихон. Без різниці чи вона єврей, а чи самарянин. Без різниці бідна вона чи багата. Вона просто є і потребує нашої допомоги.

 

Тому маємо запитати себе сьогодні: коли я бачу людину в потребі на порозі мого життя, як я її сприймаю? Як перешкоду моїм планам, моєму денному розпорядку? Як неприємність, яку треба розв’язати чимшвидше й позбутися? Як ситуацію, яка вимагає якоїсь жертви, яку я не хочу приносити? А чи як неповторну, унікальну можливість проявити Божу любов і послужити людині, яку Господь послав у моє життя?

logo_footer

Українська євангельська теологічна семінарія

Наша адреса:

Вул. Квітки Цісик, 57 (11 лінія)

Пуща-Водиця, м. Київ. Тел.: 0-800-508-812

Поштова адреса:

А/с 8, м. Київ, 04075