23 листопада - День пам'яті про трагічні події, які відбулися на нашій землі 86 років тому.

 

Весна. А я раптово пригадаю
Фігури, що завмерли на снігу.
Латки, убозтво – їх не помічаю.
Не помічаю вошей, ані бруд.
Я щиро і безмежно потерпаю
За цей нещасний люд.
І жінку ту, що руку простягала
І зсохлі груди з дрантя витягала,
Щоб показать: «Ні краплі молока».
Й манюсіньку дитинку притискала
До себе мами кволої рука.
Нема в мені зневаги чи огиди,
Але не можу погляд підвести
На те, як люди, мов скелети з виду,
Заради зерня перетрушують скирти.

Тетяна Невадовська,
яка пережила Голодомор 1932-1933 рр.

 

Голодомор - жахливий період в нашій історії, який не можна, та й неможливо забути. Рік від року повинні передаватися спогади українського народу про ті страшні події, які торкнулися практично кожної сім'ї. Через нестачу достовірних демографічних даних цього періоду кількість жертв обчислюється по-різному: від 3.5 до 7.5, а за деякими даними і до 10 мільйонів осіб. У найгірші місяці Голодомору щохвилини вмирало по 24 людини.

 

Найбільша кількість померлих від голоду фіксувалася в Харківській, Київській, Полтавській, Сумській, Черкаській, Дніпропетровській, Житомирській, Вінницькій, Чернігівській, Одеській областях і в Молдавії, яка тоді була в складі радянської України.

 

У 2006 році Верховна Рада України визнала Голодомор 1932-1933 рр. геноцидом українського народу. Акт геноциду був визнаний п'ятнадцятьма державами і Ватиканом. Почуймо крик болю з минулого, щоб більше цінувати сьогодення і не забувати свою історію.

 

«Люди в нас падають, як мухи, їдять листя й полову, я сама вже дві зими це їм, вмирають на вулицях і там же ховають їх без попа, кладучи по 5 душ в одну яму. По 20 душ в один день умирають: люди людей їдять. Матері дітей бояться пускати на вулицю. Багато хат пустих, з яких люди вже вимерли. Колись Україна була перша, усіх кормила — а тепер зосталася гола і голодна». З листа матері до сина.

 

«Україна, країна, яка завжди топилася в багацтві, сьогодня звичайна пустиня. Селянин, змордований, переслідуваний, зголоджений, бажає добровільно собі смерти. Села на Україні тихі, як цвинтарі. Україна ограбована цілковито, жиє в скрайній нужді. Колись українець був паном на своїй землі; сьогодні, переїзджаючи через Україну, бачите, як цілі хмари селян вдираються до потягів і жебрають в подорожних. Голод, який тепер панує на Україні без порівняння більший за 1921 – 1922 рр. Нужда поневоленого й здесяткованого населення переходить всяку уяву», - пише англійський економіст Джон Гейрет.

 

«Найстрашніший період голодомору був весною 1933 року. Батько мій поїхав у пошуках хліба, та й не повернувся. Невдовзі поїхав брат - і його не дочекалися. Залишилися ми з мамою удвох. В дитячі ясла мене не прийняли, бо мама не була колгоспницею, вона тоді на пошті працювала. Як кажуть, дійшли „до ручки". Щоб якось вижити, мама змушена була покинути роботу й пішла працювати в колгосп, бо там на полі обід варили. Тому мама брала мене з собою в поле. Зароблений обід трішки з’їдала, а решту - мені.

 

Вдома не було чого їсти. Мама зовсім ослабла й одного разу бригадир сказав: „Іди, Параско, додому, з тебе вже ніякого толку". І ми пішли... Мама, відчуваючи, що на неї вже чатує смерть, каже мені: „ Як буду вмирати, то задушу й тебе, щоб не мучився, не вмирав голодною смертю". Увечері того ж дня вона, сердешна, віддала Богові душу. Мене, семирічного, забрали в сільський притулок. Кожного дня туди поступали діти, навіть із сусідніх сіл їх підкидували». – Зі спогадів Олексія Степаненка, Херсонська обл.

 

«Пам'ятати - це значить жити». Трагічні дні цього періоду для тих людей були вічністю, яку потрібно було пережити і прожити. «Ситий голодного не зрозуміє», - ці слова часто повторювала моя бабуся, яка пережила Голодомор на Черкащині. Я ніколи не забуду, як зі сльозами на очах вона ділилася своїми переживаннями та історіями з життя людей, які пройшли цей страшний шлях.

 

Закликаю всіх небайдужих запалити на вікні свічку в пам'ять про жертв Голодомору 23 листопада о 16:00!

 

"Ніхто не забутий ніщо не забуте"!

 

Oleg Bornovolokov, доктор філософії, викладач історії Церкви

logo_footer

Українська євангельська теологічна семінарія

Наша адреса:

Вул. Квітки Цісик, 57 (11 лінія)

Пуща-Водиця, м. Київ. Тел.: 0-800-508-812

Поштова адреса:

А/с 8, м. Київ, 04075