Із проповіді декана богословського факультету УЄТС Дениса Сергійовича Кондюка на Колосян, 1-2 розділи

 

Люди за всіх часів чогось шукали: стабільності, порядку, успіху, грошей, тощо. І ми живемо в часи бажань. Можна сказати, що ми не просто хочемо отримати бажане, ми хочемо кимось стати завдяки цьому. Ми прагнемо певної популярності. Хочеться, щоб тебе кликали проповідувати у великі церкви чи щоб твоє відео подивилися 2 мільйони, а не 35 друзів. Нам потрібне визнання. Ми поклоняємося успіху, вважаємо, що життя прожите марно, якщо ти не зробив щось визначне у своїй сфері. Гадаю, що кожен богослов хотів би бачити товстеньку книжечку зі своїм іменем на палітурці, музикант хотів би, щоб його пісні крутили на популярних каналах. Тобто, кожен хотів би залишити щось після себе. І, звичайно, кожен хотів би мати владу. Ви можете сказати, що вас це не стосується, що ви ніколи не прагнули влади. Однак бажання заробити багато грошей, щоб жити, де хочу, їсти, що хочу, робити, що хочу, - це теж про владу.

 

Є в цьому певна іронія, тому що ми не знаємо, наскільки вільні ті, хто так бажає звільнитися за допомогою грошей чи успішності. Ми малюємо собі певний образ, який нас заспокоює, надихає. Хочемо бути схожими на, скажімо, Кіану Рівза. Саме собою це не страшно. Але мало хто думає про Христа в контексті людського успіху. Тимчасом у будь-якому успіху, владі, красі є відлуння Божої слави, є щось від Христа. Тому що Ісус «є образ невидимого Бога, роджений перш усякого творива. Бо то Ним створено все на небі й на землі, видиме й невидиме, чи то престоли, чи то господства, чи то влади, чи то начальства, усе через Нього й для Нього створено!» (1:15-16). Без Христа не існувало б ні самого Кіану Рівза, ні його успіху. Просто ми, не розуміючи повноти слави, не розуміючи сили Христової, шукаємо цього в людях. Ми довіряємо не образу Христа, а тому образу, який нас сформував у нашій культурі, нашому оточенні, зокрема й церковному. Ми, замість того, щоб іти до Христа прямо, йдемо обхідними шляхами.

 

kondyuk.jpg

 

Він – причина всього, і все Ним стоїть. В Ісусі є повнота Бога й повнота людськості. Проте апостол Павло каже, що цей факт «для юдеїв згіршення, а для греків безумство» (1Кор. 1:23). Так само і зараз багато людей готові повірити в Ісуса-пророка: мусульмани, юдеї, буддисти, кришнаїти. Й навіть деякі атеїсти вірять, що була така хороша людина, але померла за свої ідеї. Але Бог? Це вже занадто. Ну а хрест – безумство для тих, хто мислить раціонально. Якщо Ти такий ідеальний, якщо Ти - повнота Бога, нащо Тобі хрест? У нас якось погано асоціюється успіх із бездомними, голодними, ув’язненими. Який же це успіх? Хто з більшості нормальних людей скаже: «О, я хочу страждати! Заберіть мене до в’язниці!»? Ми шукаємо радості, спокою, натхнення, а не приниження хреста. У хресті немає нічого привабливого. Але в ньому повнота людськості. Бо частина нашої людськості – це смертність. Ми уникаємо навіть розмов про смерть так, неначебто, якщо про неї не говорити, вона зникне. І ніхто з нас до своїх планів на майбутнє не вписує смерть. А не завадило б. Бо вона обов’язково прийде.

 

У цьому уривку є ще один важливий аспект, що стосується влади. Часто ми приписуємо владу не тим людям і не тим речам, лише тому, що такою є загальна думка. Іронія в тому, що будь-яка влада, зокрема й політична, існує тільки в певному середовищі. Насправді людина немає жодної влади, якщо інші люди не легітимізують цю її владу. Тож, якщо хтось має владу чинити зло, він не сам його чинить, а зі згоди тих, хто дозволив йому це й переклав на нього відповідальність. Скажімо, коли після Другої світової війни судили нацистів, часто вони намагалися виправдатися тим, що виконували чийсь наказ.

 

Влада – це більше, ніж просто сидіти в кабінеті й керувати. Влада – це можливість формувати чужий образ: коли люди хочуть бути такими, як ви. І ми бажаємо мати таку владу. Тому що для нас мати владу означає мати любов. Але Павло пише: «…дякуючи Отцеві, що вчинив нас достойними участи в спадщині святих у світлі, що визволив нас із влади темряви й переставив нас до Царства Свого улюбленого Сина, в Якім маємо відкуплення і прощення гріхів» (1:12-14).

 

IMG_0120.jpg

 

Виявляється, що ми, гадаючи, що все нормально, насправді перебуваємо під владою темряви. І тільки Христос може визволити нас від неї та переставити до Свого Царства. Це теж влада, тому що бути частиною царства – це прийняти владу цього царства над собою. Але влада Христа дуже дивна. У розділі 2:15 Павло пише, що, розіп’явши Христа, Він посміявся над усіма владами на землі.

 

Справжня влада проявляється в певній слабкості. Богословським терміном «кенозис» позначають самообмеження, самоприниження Бога, Який прийняв на Себе людську природу аж до хресної смерті. Бог має безмежну владу, але обмежує Себе в ній. І саме це робить Його тим, хто має справжню владу. Мати справжню владу – це бути з тими, хто підвладний тобі. У чому відмінність і перемога Христа над усіма іншими владарями? Сатана має владу через страх. Деспоти мають владу через страх. Христос має владу через те, що страждає з тими, хто страждає, вмирає з тими, хто вмирає, даючи їм можливість жити. Він перевертає всі уявлення про популярність, успіх, владу.

 

У Посланні до колоссян Апостол нагадує нам, що у нас завжди буде спокуса шукати якоїсь надбавки до Христа. Він нам здаватиметься занадто простим чи занадто складним. Занадто незрозумілим. Занадто несучасним. І ми шукатимемо шляхів, щоб контролювати людей у церкві, у суспільстві – перемагати їх не любов’ю, а примусом чи маніпуляціями. Але насправді все, чого ми бажаємо, вже у нас є, якщо ми із Христом. «Бо вгодно було, щоб у Нім перебувала вся повнота, і щоб Ним поєднати з Собою все, примиривши кров'ю хреста Його, через Нього, чи то земне, чи то небесне» (1:19-20). І ми вже маємо в Ньому повноту.

 

У кожному справжньому успіху є місце жертві й місце любові. Не може бути справжнього успіху без співучасті із Христом, без служіння людям, без об’єднання того, що було розділене. І що більше людина схожа на Христа, то більшого успіху, більшого впливу вона досягає. Тож, бажаючи чогось, запитайте в себе: де в цьому Ісус? Чому я цього бажаю? Навіщо це мені? Можливо, мені слід зупинитися, заспокоїтися? А можливо, бажати більшого, на іншому рівні? І робити це в радості. Дозвольте радості, як казав Клайв Льюїс, наздогнати вас.

 

 

logo_footer

Українська євангельська теологічна семінарія

Наша адреса:

Вул. Квітки Цісик, 57 (11 лінія)

Пуща-Водиця, м. Київ. Тел.: 0-800-508-812

Поштова адреса:

А/с 8, м. Київ, 04075