Вітаємоувійдіть в кабінет
 

Із проповіді Ростислава Кудіна, старшого єпископа ц. «Зоря Життя» (м. Хмельницький) на богослужінні в УЄТС

 

Є в Біблії послання, які для мене не просто важливі, а життєво важливі. І я хотів би сьогодні поділитися з вами цим. Все життя християнина христоцентричне: вчення, мислення, практика, стосунки — все з центром у Христі. Але сьогодні я хочу говорити з вами про стосунки з людьми, про культуру шанування.

 

Все, що ми маємо в житті, не наша заслуга. Саме життя, своє ім’я, освіту, роботу, засоби для існування, любов, повагу ми отримуємо від інших. Кінець кінцем й останній обряд здійснять над нами інші, а наші статки дістануться комусь. У світлі цього якими порожніми, нікчемними є слова «це все я», «це заради мене». До чого я веду? До того, що все наше життя пов’язане не лише з нами самими, не ми є єдиним центром свого життя. Людину створено в стосунках і для стосунків. І все наше життя реалізується в стосунках, через стосунки і завдяки стосункам.

 

Перш за все, нас створено для стосунків вертикальних — з Богом. Бог створив нас для того, щоб відобразитися в нас — Він створив нас за Своїм образом і подобою. Про стосунки з Богом ви чули багато, вас наставлено в цьому. Вони надзвичайно важливі, фундаментально важливі. Вони визначають наше життя на землі й у вічності. Вони визначають все. Ісус говорить про те, що Він має знати нас, і ми маємо знати Його.

 

3333333.jpg

 

Але сьогодні я хочу поговорити з вами про іншу складову — горизонтальні стосунки. Нас також створено і для стосунків з іншими людьми. Ми істоти соціальні, створені для життя в товаристві інших людей, і не можемо існувати самотою. Становлення особистості, навчання, самореалізація, любов, родинне життя — все відбувається в контексті стосунків. Все наше життя просякнуте стосунками.

 

Якщо в нас якісні, цілісні, міцні стосунки з Богом, це впливатиме і на наші стосунки з людьми. Ісус говорить: «Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви!» (Ін. 13:34). Бог — це сама Любов, яку Він дає мені. Ставлення Бога до мене впливає на моє ставлення до людей. Якщо я насправді розумію, що бог мене любить, якщо насправді відкриваю для себе Його любов, це не може не відбитися на моїх стосунках з людьми.

 

Я зустрічаю християн, які духовно егоцентричні. Вони купаються в Божій любові, купаються в Божій присутності, сиплють цитатами зі Святого Письма, але залишаються при цьому егоїстичними та самозакоханими. Вони перебувають у самообмані, бо хто каже, що любить Бога, а брата свого не любить, той обманює сам себе. Тобто, коли ми справді входимо у стосунки з Богом, це відображається на наших стосунках з людьми. Але й навпаки: наші стосунки з людьми можуть впливати на наші стосунки з Богом.

 

310.jpg

 

Пам’ятаєте, Ісус говорить у Нагорній проповіді: «…хто скаже на брата свого: рака, підпадає верховному судові, а хто скаже дурний, підпадає геєнні огненній. Тому, коли принесеш ти до жертівника свого дара, та тут ізгадаєш, що брат твій щось має на тебе, залиши отут дара свого перед жертівником, і піди, примирись перше з братом своїм, і тоді повертайся, і принось свого дара» (Мт. 5: 22-24). Бог уважно дивиться на наші горизонтальні стосунки. Буває, в родині якесь тертя, а я йду молитися — такий поклонник, такий духовний, проповідь збираюся готувати. І тут відчуваю, що мої молитви вище стелі не підносяться. Можна, звісно, шукати в цьому якийсь високий смисл, мовляв, біс мене зв’язує, бо йому не подобається моє завзяття. Але насправді все дуже просто, бо сказано ж, щоб чоловіки не були суворими зі своїми дружинами, аби не було їм перепон у молитві. Виявляється, Бог заступається за мою дружину. Виявляється, Йому не байдуже, як я розмовляю зі своїми дітьми. Господь навчає нас ходити у здорових стосунках із Ним та із людьми.

 

Сьогодні я хочу зупинитися на одному з аспектів людських стосунків — на шануванні. Любов і шанування є основою стосунків. Апостол Петро каже: «Шануйте всіх, братство любіть, Бога бійтеся, царя поважайте» (1Пет. 2:17). Оце «шануйте всіх» є досить серйозним викликом. Зрозуміло, коли сказано «шануй батька й матір», але як можна шанувати всіх людей? Слово «шанувати» за своїм значенням суголосне із словом «цінувати». Що цінніша річ, то більше її бережеш, тобто шануєш. Я пильную, щоб мій айфон не впав, а, якщо впаде моя старенька нокія, мені байдуже.

 

301.jpg

 

Коли ти дивишся на людину, ти відкриваєш у ній хто вона, яка вона, що в ній є. Це може стати основою мого шанування цієї людини. І залежно від того, як я її шаную, я отримаю дар від неї. Иисус сказав: «Хто вас приймає приймає Мене, хто ж приймає Мене, приймає Того, Хто послав Мене. Хто приймає пророка, як пророка, той дістане нагороду пророчу, хто ж приймає праведника, як праведника, той дістане нагороду праведничу» (Мт. 10:40-41). Тобто, Господь пропонує нам дивитися на людей так, як Він дивиться, бачити в них те, що Він бачить. Якщо ти бачиш перед собою, скажімо, Васю Куропаткіна, а не пророка, він пройде повз тебе, і нічого в твоєму житті не залишиться.

 

Наше життя розвивається й збагачується завдяки правильному розумінню стосунків. Не тільки в таємній кімнаті з Богом. Життя наше йде вгору або вниз залежно від того, як розвиваються наші стосунки з іншими людьми. Ісус каже, що ми можемо отримувати дари від іншої людини залежно від того, як ми цю людину сприймаємо. Знаєте, імена, назви, образи, які є в інших людях важливі. Важливо бачити іншу людину: матір, батька, сина, дочку, іншого християнина, брата чи сестру, служителя, пастора, просто будь-яку іншу особистість. Та цінність, яку ми бачимо в іншій людині, визначає, що я можу черпати з цього життя чи приносити в нього.

 

Часто в людей виникають труднощі у сприйнятті одне одного. І здається неможливим шанувати всіх. Кому я що винен? Навпаки, батьки мені повинні дати освіту, потім мені винна держава, потім дружина, потім діти. Але, коли ми відкриємо для себе шанування у стосунках, наше життя почне збагачуватися. І ми станемо благословенням для інших людей. Цього ми можемо навчатися від Ісуса. Коли до Нього приводять жінку, впійману на перелюбі, Він називає гріх гріхом, але пропонує оточуючим поглянути на цю людину з іншого ракурсу. І каже: «Я не осуджую тебе». Коли Він звертається до Закхея, якого всі бачать як митаря, крадія, лиходія (і найімовірніше, він таким і був, заслуговував на таку зневагу), то бачить у ньому людину, що потребує спасіння.

 

303.jpg

 

Ми часто бачимо людей, які не заслуговують на добре ставлення. Вони викликають гнів, обурення своєю поведінкою. Але Ісус закликає нас заглянути глибше, побачити в цих людях те, що бачить у них Він. Чи здатні ми побачити в них цінність і ставитися до них відповідно до цієї цінності? Скажімо, коли наші діти приходять зі школи, у нас є велика спокуса сприймати їх за тими оцінками, які вони принесли. Тимчасом важливо сприймати дитину як особистість, в якої можуть бути свої проблеми, свій біль, гормональні зрушення, тертя тощо. Важливо розмовляти з дитиною як з людиною, а не з механізмом з видачі гарних оцінок. Інакше дитина привчиться, що ставлення до неї залежить від оцінок і що треба видавати гарну картинку, щоб тебе сприймали.

 

До мене приходять різні люди, зокрема й ті, хто припустився помилки, хто впав. Як мені говорити з хлопцем, який заліз у порнографію, з дівчиною, яка перебуває на грані аборту? Я можу їх клепати, наводити цитати з Біблії, можу якісно притиснути до стінки. Але є інший шлях. Я можу сказати: «Я знаю, що ти Божа дитина, тебе народжено від Бога, і на тебе чекає більше. Бог створив тебе за Своїм образом і подобою, і Він поруч із тобою. Він не осуджує тебе. Він готовий допомогти тобі, очистити тебе. І разом із Ним ти здатен жити чистим життям». Або я можу сказати: «Ти грішник. Іди кайся. Іди постуй». Те, як я говорю з людиною, якою її бачу, відкриває в ній (або не відкриває), скарб, закладений в неї Богом. Моє ставлення до людей відкриває в них закладені Богом резерви.

 

Звісно, перш за все ми маємо утверджуватися у власному синівстві, сприймати себе тими, ким нас бачить Бог. Ходити в Бозі, зростати в Ньому. І потім давати це іншим. У нашому житті є люди впливу. «Шануй батька і матір свою» — це не тільки про наших батьків. Це про все попереднє покоління. «А мені немає за що шанувати свого батька! Він нас покинув». — Але він дав тобі життя. Ти маєш шанувати його не за щось, а за те, що він є, і він твій батько. Ти знаходиш щось цінне і вдячний за це.

 

Я дедалі більше переконуюся, що духовне довголіття прямо залежить від того, як ми вміємо шанувати інших людей. Можна написати в соцмережах, як із тобою погано вчинили, а можна прикрити сором іншої людини, як це зробили сини Ноя. І від цього залежить стан нашого власного серця. Є люди, які стовідсотково праві. Але всередині вони засмучені, але всередині позбавлені життя, не мають всередині джерела й потоку живої води.

 

Як мінімум однією причиною поважати іншого є те, що він — людина. Тож треба виховувати себе в плані шанування будь-якої людини. Навчатися шанувати владу (не погоджуватися, а саме шанувати), людей впливу, своїх наставників і одне одного. А тим більше християн. Бо, як пише Павло: «Через те відтепер ми нікого не знаємо за тілом; коли ж і знали за тілом Христа, то тепер ми не знаємо вже! Тому то, коли хто в Христі, той створіння нове, стародавнє минуло, ото сталось нове!» (2 Кор. 5:16-17). Нумо привчатися дивитися на людей не просто з людської точки зору — дивитися одне на одного, як Христос дивиться на нас. Моліться і шукайте стосунків таких, щоб ви могли когось укріпляти й укріплятися самі: в словах, у вчинках, в даванні.