Ексклюзивне інтерв’ю Деніела та Шерон Батрі, спеціалістів міжнародного рівня з миротворчості та викладачів УЄТС

 

-              З Деніелом наші читачі вже знайомі*. Шерон, розкажіть, будь ласка, трохи про себе.

*Читайте попереднє інтерв’ю Деніела Батрі на https://www.uets.net/uk/prohramy/liderstvo/transformuyuche-liderstvo-magistratura/interviu/395-konflikty-iaki-zmitsniuiut

Шерон:

-              Бог покликав мене до соціального служіння в нашому місті. Ми мешкаємо в районі, де живе багато мусульман. Я викладала англійську мусульманкам і залучена до інших програм суспільного розвитку. Також я виконую функції капелана в нашому поліцейському відділку, намагаючись покращити стосунки між поліцією та населенням. В УЄТС ми разом із Деном, в одній команді, навчаємо студентів.

 

-              Що ви могли б сказати як спеціалісти з розв’язання конфліктів про ситуацію в Україні?

 

Шерон:

-              Я думаю, що більшість конфліктів, політичних, соціальних тощо, обертаються навколо страху, страху перед іншими. Звісно, багатьом політикам вигідно підігрівати цей страх. Ми працюємо в усьому світі й бачимо, як багато зусиль докладається для того, щоб побудувати містки взаєморозуміння. Зокрема й тут. Коли ми були у Дніпрі, то побачили, скільки людей намагається збудувати ці містки, й віруючих, і невіруючих. І це, звісно, дає надію.

 

Деніел:

-              У Дніпро ми їздили на запрошення нашої колишньої студентки Вероніки Волошиної. Ми допомагали їй у низці проектів. Вона сформувала цілу команду людей, які знаються на медіації на різних рівнях, від сімейного до політичного. Наскільки я знаю, конфлікт на Сході України зараз застабілізовано, але не можна сказати, що відбувається суттєве покращення. Ведуться якісь переговори, дуже суперечливі думки з цього приводу: хтось «за», хтось «проти». Але нас підбадьорює те, що дедалі більше людей прагне позитивних змін в умовах конфлікту.

 

111111.jpg

 

-              Що, на Вашу думку, можна зробити в умовах, коли конфлікт між українськомовним і російськомовним населенням України загострюється?

 

Деніел:

-              Звісно, ми люди ззовні, тож якоюсь мірою не маємо права втручатися й робити висновки, але нам здається, що саме християни повинні виступати в цій ситуації миротворцями, оскільки це в характері християнства. Хай би про що ми говорили – про сім’ю, про церкви чи про країну – діяти можна як конструктивно, так і деструктивно. Багато політики замішано між Україною й Росією, Україною та США, США та Євросоюзом… Але насамперед наша вірність і посвята належить Божому Царству. Звісно, є багато творчих речей, до яких можна вдатися, щоб об’єднати віруючих, які представляють різні сторони, і навіть, щоб досягти братів і сестер в Росії. Чом би ні? В нашій аудиторії сидить росіянка. І ми радіємо з цього.

 

Шерон:

-              Мова – це лише один зі способів вираження нашої ідентичності. Мені здається, що наша ідентичність, або тотожність, із Христом вище за нашу мовну ідентичність. Тому завжди є можливість співпрацювати.

 

-              А з чого починається шлях до конструктивного розв’язання конфлікту?

 

Деніел:

-              Взагалі, підходів дуже багато, залежно від специфіки ситуації. Скажімо, один із підходів, про які ми розповідаємо, це: «Ні вашим, ні нашим» або «І вашим, і нашим». Звісно, тут необхідно передусім дослідити базові потреби обох сторін конфлікту й подумати, як можна задовольнити ці потреби. Метод «І вашим, і нашим» - це коли потреби обох сторін задовольняються. Але не завжди всі хочуть, щоб все залагодилося. Є ж іще чинник сили, коли хтось хоче когось під себе підім’яти.

 

Якраз вчора й позавчора ми говорили на лекціях, як зсунутися із точки застосування сили, передусім задля того, щоб уникнути жорстокості. І, звісно, неможливо у зв’язку з цим не говорити про травму. Багато є людей поранених, зі шрамами, зокрема й в результаті жорстокості, які ховають це. І ви можете агресивно вилити все погане на когось, створивши ще одну жертву. А можете просуватися трансформативно, використовуючи ненасильницькі методи. Звісно, ми говоримо про це, опираючись на Біблію. Є дуже багато прикладів у Святому Письмі, пов’язаних із розв’язанням конфліктів. Є багато прикладів і в нашому сучасному житті. І ми на це дивимося, тому що іноді конфлікти бувають надзвичайно складні.

 

IMG_9374.jpg

 

Шерон:

-              Ден розробив і запустив веб-сайт globalpeacewarriors.org, де викладає свідчення багатьох людей щодо розв’язання різних конфліктів, аби надихнути інших. Та й на курсі ми не стільки лекції читаємо, скільки використовуємо різні життєві ситуації, ігри, симуляції під час занять, аби вилучити з них принципи, які можна буде використати для розв’язання подібного конфлікту.

 

-              Як Ви вважаєте, чи може людина, яка не здатна розв’язати конфлікт у своїй родині, бути миротворцем, скажімо, в політичній сфері?

 

Деніел:

-              Це теоретичне питання, ми не розглядали його в такій площині. Але можна точно сказати, що як людина розв’язує конфлікти у власній родині, так вона буде розв’язувати їх і скрізь, зокрема й у політичній сфері, - за однією й тією ж самою моделлю. Сім’ї, церкви, народи – це просто різні рівні, але природа, специфіка, трансформація конфлікту, по суті, та сама.

 

Ми із Шерон одружені вже 46 років, і в цьому році виповняється 50 років від нашого першого побачення. У нас теж були конфлікти, але ми це пройшли і стали сильніші. Ми віримо в те, що конфлікт може допомогти стати сильнішим, мудрішим і навіть допомогти закохатися одна в одного ще більше. Треба не боятися конфлікту, а лише діяти конструктивно. Те саме й на рівні країни.

 

Шерон уже згадувала про страх. Політики часто електорат собі здобувають за допомогою страху. Наша мета: щоб люди замість страху шукали можливості побачити проблему й розв’язати її.

 

IMG_9376.jpg

 

Шерон:

-              Наприклад, у штаті, де ми живемо, дуже активні республіканці й демократи. А я працюю над програмою допомоги літнім людям. І це те, що цікаво й демократам, і республіканцям. Ми вбиваємо одночасно двох зайців: і покращуємо піклування про літніх людей, і сприяємо співпраці політичних опонентів.

 

-              Щодо страху. Ви живете в мусульманському районі. І взагалі, дедалі більше мусульман селиться в Європі та Америці. Є певний страх, що вони поглинуть врешті-решт європейську цивілізацію. Що ви думаєте з цього приводу?

 

Шерон:

 

-              У нашому районі живуть мусульмани з добрими сімейними традиціями. Часто вони поводяться ліпше за християн. Мусульманки в нашому районі дуже щедрі, гостинні, тож будувати з ними стосунки дуже легко. До того ж це дуже релігійні люди. Тому тут питання більше до нас, чи достатньою мірою ми виявляємо гостинність і щедрість. Це виклик для християн. І мусульмани навіть більше за нас зацікавлені в розбудові інфраструктури. Так що не думаю, що нам загрожує шаріат.

 

Деніел:

-              Звісно, це не означає, що немає мусульман, які вбивають людей. Я бачив церкви, зруйновані бойовиками. Я знав християн, яких вони стратили. Ми, в жодному разі, не наївні в цьому плані. Однак прикро бачити, що так багато християн мають страх перед мусульманами, хоча в Біблії чітко зазначено, що ми повинні мати не дух страху, а дух любові. Місіонерське серце – ось що важливо. У нас є сусіди з Ємену та Бангладеш. Це країни закриті для місіонерської діяльності. І виходить, що Бог привів їх до нас.

 

-              Проте факт залишається фактом: мусульман в Європі стає дедалі більше, а християни народжують дедалі менше. Деякі європейські міста вже навіть не схожі на європейські. Як щодо цього?

 

Деніел:

-              Я думаю, що деякі мусульмани стали частиною європейської цивілізації. У нас багато друзів серед мусульман, які сповідують свою релігію, але, якщо йдеться про політичні переконання, соціальне життя, національні інтереси, вони мають цілком європейське бачення. Є ще одна тенденція, менш помітна. Це християнські мігранти з Африки, Азії, зокрема і з Китаю. Вони є вихідцями з різних культур, але водночас є й ревними християнами, багато з яких зберігали віру в умовах гонінь. І якщо ви хочете побачити християнське життя в Європі, вам треба йти не в собори, які зараз часто залишаються порожніми, а в емігрантські райони, в емігрантські церкви, наповнені віруючими.

 

Так що цивілізація – це одна річ, а Боже Царство – зовсім інша. І в центрі Божого Царства вже не Європа і навіть не Північна Америка.

 

Тому я хочу мислити місійно. Ми багато їздимо з миротворчою місією та бачимо, як Бог діє у світі. Але світ перетворюється вже на якесь село. Глобалізація йде швидкими темпами, і все змінюється надто швидко. І зараз часто ми більше буваємо місіонерами у своєму районі, ніж десь інде. Колись Європа розширювалася за рахунок колоній, а тепер колонії сходяться в одну точку, йдучи в Європу. Я не знаю, куди ми врешті-решт прийдемо. Єдине, що я знаю: Ісус - альфа й омега.

 

-              А чи багато випадків, коли мусульмани, приїхавши до Європи чи Америки, приймають християнство?

 

Шерон:

-              Ми чули про такий досвід у Глазго. Але в нашому районі – ні. Тому що в нашому районі живуть емігранти першого покоління. Вони не розмовляють англійською та, навпаки, з особливою силою зберігають свою віру й традиції. Вони бояться, що їхні діти стануть проамериканськими. У Глазго переселенці, які тікали від Ігілу, багато хто з них постраждав. Тому вони більш відкриті до християнства. Здебільшого Христа приймають мусульмани, в яких є проблеми в сім’ї тощо. Таких небагато. На Східному узбережжі, в Бостоні є такі мусульмани. Але то вже емігранти другого чи третього покоління.

 

Деніел:

-              Ми провели деякий час у Лівані, в Бейруті. Церква Воскресіння відтоді, як я вперше там побував, виросла в 4-5 разів. Половина з її членів  – це колишні мусульмани. Цікаво, що багато жінок у цій церкві носять хіджаби. Це просто культурна звичка тепер для них.

 

Ми чули там свідчення про чудеса, які робить Бог. Ми особисто знайомі з місцевим пастором, через якого багато сирійських біженців прийшли до Христа. Ігіл навіть посилав до нього найманого вбивцю. Той почав листуватися з пастором, була призначена зустріч. І в день їхньої зустрічі Бог промовив до пастора, що це вбивця, який хоче його прибрати, але щоб він був мужній і не боявся. Тож, коли цей хлопець прийшов, нічого не підозрюючи, пастор одразу його запитав: «Чого ти боїшся?» Той розгубився й відповів, що боїться того, що може трапитися після смерті. І пастор розгорнув Євангеліє та сказав, що можна знати точно, як залишитися з Богом після смерті. Закінчилося тим, що пастор охрестив свого потенційного вбивцю.

 

І таких дивовижних свідчень дуже-дуже багато. Такі історії трапляються і в нашому районі, але дуже мало. Втім, я запитую: «Хто найбільший євангеліст серед мусульман?» Це воскреслий Христос. Де Він, там багато любові, багато піклування було виявлено до мусульман. Звісно, не всі з них відповіли на цю любов вірою в Христа. Але ми знаємо, що на все є Божий час. Тож ми просто сіємо.

 

-              Якою Ви бачите нашу семінарію від візиту до візиту? Чи помічаєте якісь зміни в ній?

 

Шерон:

-              Я тут вперше й можу хіба що поділитися першим враженням. У нашій групі практично всі лідери. Вони вражають рівнем свого посвячення. Дехто з них розв’язує дуже складні питання. І звісно, не може не тішити, що семінарія споряджає для довгострокового служіння. У світі дуже тяжко йти за Христом. Семінарія не лише дає знання, а й єднає людей, організовує взаємну підтримку. Це дуже радує.

 

Деніел:

-              Мені складно говорити про якісь зміни. Не можу сказати, що щось було добре, а стало погано чи навпаки. Я погоджуюся із Шерон, що семінарія відіграє стратегічну роль, зокрема й намагаючись досягнути всіх, хто володіє російською мовою, на пострадянському просторі. У нашій групі багато представників з Росії. І я знаю, що УЄТС розвиває навчальні центри в країнах Середньої Азії. Можливо, саме цей напрямок особливо розвивається зараз в УЄТС. Приймати студентів з інших країн у себе – це одне. А перенести навчання на територію тих країн – набагато тяжче. Це надзвичайне бачення, глобальне бачення. Федір Райчинець запрошував мене викладати в інших країнах. Тож я на власні очі бачив, який вплив має там УЄТС.

 

-              На завершення нашої розмови що Ви могли б побажати студентам і випускникам УЄТС?

 

Шерон:

-              Наприкінці наших занять ми часто кажемо: благословляємо вас новими й новими конфліктами й бажаємо вам розглядати їх як нові можливості побудови стосунків на біблійних принципах.

 

Деніел:

-              Звісно, це жарт, але серйозний жарт. Думаю, ми із Шерон не могли б кохати один одну так, як зараз, якби не пройшли через конфлікти. Коли ви проходите через конфлікт, використовуючи Божі принципи, Духом Святим, ви досягаєте вищого рівня, стаєте кращими. Це наше сподівання, наше побажання, щоб, хай би де служили випускники й студенти УЄТС, Бог використовував їх для миротворчості, щоб вони скрізь несли благодать Христову.

logo_footer

Українська євангельська теологічна семінарія

Наша адреса:

Вул. Квітки Цісик, 57 (11 лінія)

Пуща-Водиця, м. Київ. Тел.: 0-800-508-812

Поштова адреса:

А/с 8, м. Київ, 04075