Друга із серії розмов із місіонерами, викладачами богослов’я та місіології, багаторічними партнерами УЄТС подружжям Норман і Розлін Брадшоу

 

Норман:

Відколи я прийшов до Бога, я відчував, що Він кличе мене до якогось повного служіння. Не можу сказати, що в мене відразу з’явилася ідея стати місіонером. Коли я був молодим християнином, то молився, щоб Бог послав мене куди завгодно, тільки не в Непал, бо там надто холодно. (Але ми тоді ще не знали, що в Україні може бути холодніше, ніж в Непалі.) Потім я одружився і переконався, що моя дружина має пророцький дар. Спочатку я не хотів цього сприймати, але потім побачив, що всі її слова справджуються. Тому я став запитувати в неї, чи такою є Божа воля? І ніколи не сумнівався в тому, що вона казала. Тому нехай вона розповість, як ми опинилися на місії в Індонезії.

 

Розлін

Все почалося з того, що я побачила сон про те, як працюю в Індонезії. І коли хтось робив презентацію про служіння в Азії, особливо в Індонезії, у мене всередині запалювався вогонь, я відчувала, що ми маємо бути там. Чоловік сказав, що ми не можемо поїхати в Індонезію, тож я подумала, що можемо хоча б підтримувати когось із тамтешніх місіонерів. І ми стали підтримувати кількох індонезійських місіонерів. Але в серці я все одно відчувала, що Бог кличе нас в Індонезію.

 

Якось до нас приїхав друг, який також пророкував нам. Він сказав Норману, що той буде працювати, як Яків, сім років за Лію та сім – за Рахіль. У той час він працював на звичайній роботі хіміком. Одного дня чоловік подзвонив мені і сказав, що в нього погані новини: завод закривають, і він залишається без роботи. Проте Дух Святий проговорив до мене, що це від Бога. Іронія була в тому, що Нормана звільнили рівно через сім років після того, як він почав працювати.

 

3.jpg

 

Норман:

Тож ми таки поїхали в Індонезію. Спочатку на півроку, викладати дітям місіонерів. І там ми порадилися ще з одним чоловіком, який підтвердив, що, схоже, Бог справді кличе нас на це служіння. Тож ми повернулися до Австралії, щоб підготуватися до довготривалого служіння, зокрема, отримати богословський ступінь. Нас обох прийняли на відділення місіології, що забезпечувало нам офіційний статус місіонерів. І що цікаво, ми повернулися до Індонезії, знову ж таки, рівно через сім років після мого звільнення з роботи.

 

Розлін:

Як це відбувається у мене? Часом це може бути через сон, чи через видіння, чи інші люди пророкують мені. Але для мене важливо, щоб ті, хто добре мене знає, наприклад пастор чи інші люди в служінні, схвалили й підтвердили те, що відкривається мені.

 

Норман:

Пізнання волі Божої – це не якась разова дія: бац, і ти її знаєш. Зазвичай це ціла низка обставин, життєвих подій, що підводять до розуміння. А, коли ти починаєш готуватися, аби здійснити покликання, то приходять певні випробовування. Наприклад, у нас діти вже дорослішали, а на місію не дуже люблять посилати людей із дорослими дітьми. Ба надто, до нас підходили в церкві люди й казали: «Мені було слово від Бога. Не їдьте. Це зашкодить вашим дітям». Тому аж ніяк не можна сказати, що геть усі тебе запевнятимуть, що ти покликаний, що в цьому воля Божа. Зрозумійте мене правильно: ті, хто відмовляв нас, бажали нам добра. Але вони помилялися, і це було випробовування нашої вірності своєму покликанню.

 

Також дуже важливо, коли ти відчуваєш покликання, розважити, чи ця мотивація не є від тебе, чи вона від Бога. Слід молитися за прояснення цього.

 

IMG_0435.jpg

 

Розлін:

Наша піврічна поїздка теж була випробовуванням нашого покликання. Тому що, якщо міркувати логічно, то Норман дуже не любить, коли навколо багато людей (а в Індонезії скрізь багато людей), а я погано переношу спеку (в Індонезії ж досить спекотно). І ми себе запитували: «Може, ми собі навигадували, може, ми не підходимо для цього служіння?» тож ці шість місяців першої поїздки до Індонезії стали для нас добрим поштовхом. Найцікавіше те, що в цей час Нормана не дратували юрми народу, а мене не виснажувала спека. Але потім, коли ми вже повернулися до Індонезії на шість років, ми все це добре відчули на собі. Бог показав нам полегшену версію, щоб ми прийняли це покликання.

 

Норман:

Якщо є покликання бути місіонером, то важливо розуміти, що це покликання не на короткочасну місію. Це те, чим ти маєш займатися все життя. Якщо ви серйозно ставитеся до свого покликання, то готуйтеся добре. Бог нікуди не поспішає. Для Нього важливіше, щоб ми були добре підготовлені до свого служіння, а не бігли мерщій служити й робили купу помилок. Я можу сказати зі свого досвіду, що повноцінні, довгострокові місіонери готуються десь 5-7 років, перш ніж виходять на служіння.

 

Розлін:

Наприклад, ми перед тим, як вийти на місію, отримали викладацьку освіту і мали вже досвід роботи у школі. Це було важливо, тому що ми їхали на місію саме як викладачі. Також ми мали досвід роботи з домашніми групами та підготовки лідерів для домашніх груп. І в Індонезії цей досвід нам знадобився. Тобто, коли ти йдеш на служіння, треба мати досвід, а не просто ідею про те, як ти будеш служити. А ще ми три роки вивчали в університеті індонезійську мову.

 

IMG_0356.jpg

 

Норман:

Також, якщо ти зрозумів, що місіонерське покликання – це твоє, дуже важливо знайти якісний місіонерський курс і отримати освіту. Бути місіонером – це не те ж саме, що бути пастором. Місіонер завжди має залишатися за спинами людей, яких він підтримує і висуває вперед. Адже, якщо ти міжнародний місіонер, то хочеш просувати і зміцнювати місцевих жителів, бо рано чи пізно тобі доведеться залишити їх. У пасторів все, зазвичай, навпаки. А більшість семінарій готують до пасторського служіння, а не до місіонерського. Тож треба знайти курс, де викладають місіонери й готують саме до місіонерського служіння.

 

Розлін:

Як ще можна пізнати Божу волю? Не пам’ятаю, де я це прочитала, і, можливо, це не найкраща порада, але все ж таки поділюся нею. Коли ти не знаєш, що Бог від тебе хоче, то помолися і промов: «Бог хоче, щоб я…» - а далі скажи перше, що спало тобі на думку. У мене вирвалося: «…йшла служити мусульманам». Я тоді подумала: «Ні, це якось дивно. Не схоже, що це слово від Бога». Я спробувала й побачила, що це справді Бог сказав, і що Він саме до цього мене веде. А тепер це вже історія. І наостанок хочу сказати, що, якщо вас покликано бути місіонером, то це тяжке, але чудове життя.

 

IMG_0507.jpg

 

Норман:

Я вірю, що підготовка до служіння – це не додаток до покликання, а частина покликання. І для мене це теж показник: якщо твоє покликання не від Бога, тобі просто забракне терпіння витратити сім років на підготовку. Вміння терпіти й чекати – це теж частина покликання. Тому моя порада студентові, який відчуває якесь покликання, запитати в себе, чи готовий він заплатити своїм часом і зусиллями за підготовку до того покликання.

logo_footer

Українська євангельська теологічна семінарія

Наша адреса:

Вул. Квітки Цісик, 57 (11 лінія)

Пуща-Водиця, м. Київ. Тел.: 0-800-508-812

Поштова адреса:

А/с 8, м. Київ, 04075