Вітаємоувійдіть в кабінет
 

Чи траплялося вам колись відчувати на собі особливе, у негативному значенні, ставлення до християн? Коли ти можеш цілком вільно розмірковувати про буддизм, екстрасенсів, гороскопи, життя на Марсі тощо, але варто назвати ім’я «Ісус», і повітря раптом сповнюється напругою, якщо не сказати ворожістю?

 

Якщо таке з вами траплялося, вам легко буде зрозуміти, якого психологічного дискомфорту й фізичних утисків зазнавали євреї впродовж тисячоліть. Час від часу побутовий антисемітизм, замішаний на елементарній заздрості до успішніших співвітчизників, первісній ворожості до чужаків і обуренні, що «євреї розіп’яли Христа», вміло підігрівається невидимими ляльководами й набирає жахливих форм насильства – від погромів до цілеспрямованого винищення в масштабах однієї або навіть цілої низки країн.

 

Від середини 50-х років ХХ сторіччя винищення нацистами під час Другої світової війни єврейського населення самої Німеччини й окупованих нею країн стали називати Голокостом, що в перекладі із давньогрецької означає «всеспалення». І справді, в період Другої світової війни гоніння на євреїв набуло небаченого масштабу. Загалом було розстріляно, спалено в крематоріях й отруєно в газових камерах концтаборів, заморено голодом і холодом тощо понад 6 мільйонів людей, єдиною провиною яких було те, що вони народилися євреями. Понад півтора мільйона з них були дитячого віку. Велике півторамільйонне місто вбитих дітей.

 

Втім, хоча трагедія єврейського народу набула грандіозних масштабів і тому Голокост часто пов’язують саме з нею, не слід забувати, що у пожежах «всеспалення» загинуло чимало представників інших меншин, які чимось виділялися серед однорідного населення.

 

Від 2005 року, коли ООН було прийнято постанову про відзначення Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту, щороку 27 січня весь світ вшановує пам’ять безневинно убитих у Другій світовій війні. Коли країна бере відповідальність за свої історичні помилки й злочини, це відкриває їй шлях для розвитку. Тому приклад німецького народу, який приніс покаяння за злочини, скоєні проти євреїв, варто було б наслідувати іншим, зокрема й Україні.

 

Тим часом ми спостерігаємо інакшу картину. Побутовий антисемітизм не тільки не відійшов у минуле, а й надалі процвітає в нашій країні. Якщо вважаєте, що це не так, назвіться євреєм і поживіть у цій ролі хоча б кілька років. Ви обов’язково почуєте, що всі біди в нас через те, що євреї засіли у владі, керівництві, торгівлі, науці тощо, розповіді про хитрих «єврейчиків» і ще багато чого цікавого, зокрема й на свою адресу.

 

Ось чому Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту не втрачає своєї актуальності, хоча від дня звільнення Освенціму 27 січня 1945 року минуло вже 75 років. Ми не лише маємо, а й зобов’язані пам’ятати, до яких пожеж можуть призвести іскри, що досі жевріють у найглибших закутках людської свідомості. Це іскри самовивищення й ворожості не лише до євреїв, а й до всіх, хто виглядає не так, як ти; мислить не так, як ти; вірить не так і не в те, що ти. Це первісний, дикий страх перед чужаками й бажання набути домінуючого положення. Ми маємо пам’ятати про наслідки та вчасно гасити в собі й в інших цей пекельний вогонь.

 

Прес-секретар УЄТС Галина Кирієнко