Томос

Що таке томос і навіщо він потрібен?


Пояснення пересічної православної християнки пересічній сестрі-протестантці


На самому початку хотілося б з'ясувати, навіщо взагалі протестантам перейматися питаннями, які, не побоюся цього слова, стрясають зараз Православну церкву України. Адже прямого стосунку Євангельські церкви до цих перипетій не мають. Відповідь проста. По-перше, просто для того, щоб розуміти, що відбувається в Україні та світі, бути на вістрі подій, бути сучасною людиною.


По-друге, ми бачимо, як за останній час, і це світлий бік драматичних подій на Сході, потеплішали стосунки і взаєморозуміння між різними гілками Християнської Церкви в Україні. Тож, якщо ми хочемо розвивати цей діалог не тільки у верхніх ешелонах, а й в усьому Тілі Церкви Христової, то маємо цікавитися тим, що хвилює наших братів з інших конфесій, чим вони живуть і як ми можемо молитися за них. Власне, з цього й починається єдність.


Отже, що таке томос, і чому питання його надання Українській православній церкві таке важливе, що навіть Президент України ним стурбувався? Це, як ми бачимо, своєю чергою викликало широкий резонанс у суспільстві і потрапило під приціл більшості ЗМІ.


В широкому значенні «томос» - це указ предстоятеля (голови) помісної православної церкви у деяких важливих питаннях церковного устрою. Зокрема, якщо певна частина «материнської» церкви просить дозволити їй самостійно розв'язувати питання свого церковного життя і до цього є підстави, саме шляхом надання їй томоса офіційно проголошується автономія цієї церкви в управлінні або автокефалія. Образно кажучи, мати дає офіційну згоду на те, щоб її дочка жила своїм домом, могла приймати власні рішення та бути в ньому повноправною хазяйкою.


Щоб зрозуміти ситуацію, яка склалася в Українській православній церкві (УПЦ), доведеться зробити невеличкий екскурс в історію. Київська Русь перейняла віру від Візантійської (Константинопольської) церкви, яка і стала для неї материнською церквою. Але потім певними політичними хитрощами Російська церква (РПЦ) самочинно привласнила собі право називатися материнською церквою для УПЦ (хоча це нонсенс, адже християнство прийшло в Росію з Києва, а не навпаки).


Коли Україна здобула незалежність, постало логічне питання, що в незалежній державі має бути автокефальна церква, яка не виконує вказівки церкви іншої держави, а розв'язує свої національні проблеми самостійно. Патріарх Філарет, який очолював тоді Київську митрополію, зі згоди і за підписом всіх українських єпископів звернувся до РПЦ з проханням надати Українській церкві томос про автокефалію. Однак РПЦ проігнорувала це прохання, натомість зробила все, аби знищити в зародку прагнення УПЦ до самостійності.


Щоб не втомлювати тебе подальшими змаганнями між РПЦ і Київською митрополією, скажу тільки, що наслідком цих прикрих непорозумінь став розкол УПЦ на дві гілки: УПЦ Московського патріархату й УПЦ Київського патріархату. Це означає, що одна частина православних України побоялася самостійно взяти незалежність, яку їй не хотіли давати, а друга частина - не побоялася і таки стала незалежною від Москви без її дозволу. За це РПЦ відлучила патріарха Філарета від церкви (наклала «анафему»). Автоматично і вся УПЦ КП, ним керована, перетворилася на об'єднання, яке не визнавали православні церкви інших країн. Що це означало? Що єпископи УПЦ КП не мали права брати участь у Соборах, вірні цієї церкви не могли брати повноправну участь у богослужіннях інших православних церков та причащатися там. І таке інше. Тобто, перетворилися на ізгоїв, відділених від Вселенської православної спільноти.


Тепер же ми з тобою є свідками безпрецедентної події відновлення історичної справедливості. По-перше, Константинопольська церква, попри жорсткий спротив Москви, взяла на себе сміливість повернути свої права і відкрито назвати себе материнською церквою церкви Української. Це автоматично привело до визнання нею, що РПЦ не мала жодного права накладати анафему на патріарха Філарета і відлучати Українську церкву від Вселенської православної спільноти. Таким чином, на сьогодні предстоятеля УПЦ КП офіційно відновлено у його правах, і фактично такі формування як УПЦ КП і УПЦ МП припинили своє існування. Зараз є, по суті, єдина Українська митрополія, яка перебуває під юрисдикцією (у складі) Вселенського Патріархату (Константинопольської православної церкви). Це явище тимчасове. Надання томоса про автокефалію – лише питання часу.


За чим затримка? Цей документ має бути переданий з рук предстоятеля материнської церкви в руки предстоятеля дочірньої церкви. От предстоятеля дочірньої (тобто Української) церкви зараз і немає. Його має обрати Всеукраїнський Собор, на який повинні зібратися православні єпископи з усієї України. Зараз іде запекла боротьба, тому що багатьом силам дуже не хочеться, щоб цей Собор відбувся і Українська православна церква стала офіційно незалежною від Москви. Адже із втратою влади над УПЦ Росія втрачає вплив на значну кількість українців, які є не лише християнами, а й громадянами своєї країни, від котрих залежить певний політичний вибір. Але це вже інша тема.


На завершення хочеться сказати про те, що ці події в Українській православній церкві, свідками яких ми є, носять не тільки історичний характер. Просто на наших очах Бог показує, що, здавалося б, абсолютно безнадійну ситуацію Він може практично в одну мить змінити на протилежну. Ми бачимо, як Бог відновлює правду. І робить це швидко. Варто згадати, що, скажімо, Болгарській православній церкві знадобилося 73 роки, щоб домогтися автокефалії, а тій-таки Російській – 141 рік (і здобула вона її тільки шляхом підкупу). Боже заступництво і Божа справедливість надихають не менше, ніж Боже милосердя. Ми бачимо і маємо пам'ятати, що правда завжди перемагає, бо за неї стоїть Сам Господь.

Голодомор
 

Коментарі

Немає створених коментарів. Будь першим хто залишить коментар.
Гість
Субота, 24 серпня 2019
logo_footer

Українська євангельська теологічна семінарія

Наша адреса:

Вул. Квітки Цісик, 57 (11 лінія)

Пуща-Водиця, м. Київ. Тел.: 0-800-508-812

Поштова адреса:

А/с 8, м. Київ, 04075