"Нехай здійсниться Божа воля" – свідчення Дмитра Ігнатенка, випускника УЄТС 2016 року, пастора євангельської церкви с. Шпитьки Київської області.

 

 

 

 

Я не планував вступати до семінарії. Із 9-го класу активно займався художньою самодіяльністю, художнім словом, і моєю «ідеєю фікс» був вступ до театрального інституту. Я серйозно готувався до цього, навіть записався в 11-му класі до музичної школи на вокал. Брав участь у різних конкурсах, займав перші місця. Усі навкруг, окрім хіба що батьків, які не дуже раділи цій перспективі, вітали моє рішення. Я вважав, що Бог веде мене саме таким шляхом. Залишалося буквально кілька тижнів до вступних екзаменів.

 

І тут я зустрів свого наставника, і він спитав, чи справді я маю внутрішню впевненість, що Бог хоче бачити мене саме на цьому полі. Наступного дня дорогою до школи я зрозумів, що такої впевненості в мене немає, натомість прийшла думка, що маю вступити до якогось біблійного коледжу чи університету, щоб утвердитися у вірі та ліпше пізнати свою дорогу. Так я опинився в УЄТС.

 

І далі так само. Багато хто із вас знає, що я впродовж свого навчання в семінарії неодноразово їздив в АТО, служив капеланом. Тож після закінчення УЄТС планував повністю присвятити себе капеланському служінню. Обставини сприяли цьому рішенню — знайшлася організація, яка готова була взяти мене під свою опіку. І я думав, що саме такою є відповідь Бога щодо мого служіння. І тут, буквально за місяць до випуску, до мене звертається мій пастор із пропозицією прийняти церкву. А я знав цю церкву. З неї вже пішло два пастори. Я не вважав, що зможу щось там змінити. Коротше, ця пропозиція мене не обрадувала, до того ж я мав інші плани. Але одразу відмовити було якось некультурно, тож я вирішив один раз таки з’їздити туди. Ми з пастором приїхали на богослужіння. Я подивився: церква як церква, не гірша за інші. Мене пройняло відчуття любові до цих людей. Так я поламав усі свої плани і став пастором цієї церкви, бо відчув, що саме такою є воля Божа.

 

Дмитро з командою волонтерів під час служіння в зоні АТО


Не завжди обставини нашого життя говорять про Божу волю щодо нас. Мене найбільше дивувало в семінарії, що неможливо було передбачити, хто ким стане після її закінчення. Хтось приходив на навчання в бажанні служити, а потім десь губився. А хтось вступав, щоб відкосити від армії, а випускався сформованим служителем. Ніколи не міг би подумати, що живу в одній кімнаті в гуртожитку з майбутніми пасторами. Я знаю, що кожен із студентів уже з першого курсу стикається з різними викликами, замислюється про свій подальший шлях. Я сам був такий. Озираючись назад, я бачу прихований шлях, яким вів мене Господь. Хочу закликати вас не забувати про тишу в душі, в якій Бог може проговорити до нас, і не забувати, що воля Божа в нашому житті має бути найголовнішою.

 

Нехай обставини не вводять вас в оману, хоч би якими сприятливими вони були. В душі має бути стрижень, переконання, що саме такою є воля Божа. Він не діє за ситуацією, в Нього є чіткий план щодо кожного з нас. Тож нехай цей план здійсниться.

Додати коментар

Залишити коментар тут:


Захисний код
Оновити

logo_footer

Українська євангельська теологічна семінарія

Наша адреса:

Вул. Квітки Цісик, 57 (11 лінія)

Пуща-Водиця, м. Київ. Тел.: 0-800-508-812

Поштова адреса:

А/с 8, м. Київ, 04075