Ближче до Різдва

З війною відстані стали іншими: міста та навіть країни, що здавалися раніше далекими, стали ближчими через необхідні й часті переїзди, і навпаки – окуповані селища, попри примарну географічну близькість, стали неймовірно віддаленими. Іншими стали й відстані часу – у нас сьогодні немає далеких планів. Багато хто зізнається що «живуть одним днем», а спогади про нудне, спокійне життя, коли один день схожий на інший, постають у свідомості як щось лячно давньоминуле.

Стосунки, а радше відчуття їхньої важливості й цінності, також зазнали ревізії. Мабуть, у кожного є ті, найдорожчі, кого ми стали розуміти глибше, а близькість з друзями, сім’єю набула нової сили й інтенсивності. Сьогодні в церковних спільнотах, всупереч усім викликам і негараздам воєнного часу, ми розповідаємо історії про Божу турботу, Його чудеса. Ми нагадуємо одне одному, що Бог поруч, серед нас.
Також непомітно – бо навряд чи ми планували щось подібне заздалегідь – ми наблизились до Різдва, але цьогоріч у нас різне відчуття свята: хтось бачить у святкуванні спосіб опиратися злу й несправедливості війни, а комусь зовсім не до свят. Однак Різдво сталось і відбувається щороку, попри всі виклики та загрози.

Ми ступили на поріг Різдва, йдеться, однак, не лише про хронологічну відстань, що вимірюється днями, тижнями чи годинами. Здається, зараз як ніколи раніше ми наблизились до розуміння євангельської події Різдва Сина Божого, долаючи внутрішню відстань, означену власними перешкодами. Сьогодні ми ще глибше можемо зрозуміти історію Різдва, яку розповідає зокрема євангеліст Матвій. Ця оповідь вирізняється суворим реалізмом в описі складної дійсності: окупація, неврівноважені деспоти при владі, загальний неспокій, втрати та скорбота.
Цікаво, що герої різдвяної історії також повинні пройти певний шлях: Йосип і Марія мали здійснити подорож до Віфлеєма, мудреці – подолати далеку та небезпечну путь зі Сходу, а пастухи – власний страх, щоб зустріти Царя. Свій шлях пройшов і Божий Син, народившись у яслах. Та, зрештою, усі вони стали частиною Божої оповіді, яку ми згадуємо сьогодні.

Ми також пройшли шлях. Для більшості з нас це була неочікувано важка дорога болю, темряви, страху й тривог, драматична зустріч з неприхованою ненавистю ворога, що звик до упокорення інших шляхом терору та дивується спротиву вільних людей. Адже подолати відстань – це не лише дочекатись 25 грудня, але й гідно зустріти перешкоди та виклики.

Війна «допомогла» нам подолати сентименталізацію різдвяних свят. «Найбільшим ворогом християнства є не атеїзм, а сентиментальність», – писав Стенлі Гауервас, американський публічний інтелектуал та богослов. Сьогодні ми краще знаємо, що Різдво – це не лише про «атмосферу свята» та яскраво прикрашені гірляндами ялинки, адже далеко не в кожній українській домівці є можливість запалити святкові вогні прикрас. Але незрівнянно важливішими є значення та сенс оповіді, її проживання, здатність відчути її «своєю».

Проживання історії Різдва допомагає нам долати страх і вчить нас довіряти. Як Йосип, ми маємо з мудрою обережністю дослухатися до Божого попередження, водночас не втрачаючи надії, адже з Богом і «маленька людина» може протистояти тирану.

Нарешті, проживати історію Різдва означає відважно виявляти турботу й любов. Не боятись власної вразливості. Інколи це значить, як це зробив Йосип, прийняти історію, яку ми не розуміємо і яка розвивається зовсім не за нашим сценарієм.

Отже, ми наблизились до різдвяних свят, та насправді це нагадує, що Бог сьогодні наблизився до нас, адже Його ім’я – Емануїл, що значить «з нами Бог». А це – головна тема Різдва.