Свято преображення Господнього

На горі Преображення відбувається не тільки явлення слави божественності Христа, але й міркування про минуле та майбутнє. Ісус попереджає учнів про бачення Царства перед Преображенням. Може здаватись, що воно про бачення світла в Ісусі, але насправді це про бачення хреста через преображеного Ісуса – для бачення майбутнього потрібно бачити минуле у правильному світлі.

Мойсей та Ілля – символи потужного, але невдалого лідерства. Життя кожного з них завершується кризою та делегуванням обов’язків іншому (Ісусу Навину та Єлисею). Вони виводять народ з блукань, але жоден з них не доводить народ в Землю. Це все відбувається в надії.

Євангеліст Лука описує подію Преображення так: «І коли Він молився, то вигляд лиця Його переобразився, а одежа Його стала біла й блискуча. І ось два мужі з Ним розмовляли, були то Мойсей та Ілля, що з’явивилися в славі, і говорили про кінець Його, який в Єрусалимі Він мав докінчити. А Петро та приявні з ним були зморені сном, але, пробудившись, бачили славу Його й обох мужів, що стояли при Ньому. І сталось, як із Ним розлучались вони, то промовив Петро до Ісуса: “Учителю, добре нам бути отут! Поставмо ж отут три намети: задля Тебе один, і Мойсею один, і один для Іллі!” Він не знав, що говорить» (Лк. 9:29-33). Ми бачимо, що Петро бажає законсервувати досвід Бога та святих, не збагнувши, що дійство, яке він бачить, не про намагання зберегти минуле, а про готовність зустріти майбутнє після гори. Як і Петро, багато хто намагається зберегти момент, намагається повернути досвід минулого (Мойсея та Іллю), не розуміючи ні минуле, ні теперішнє. Такий псевдоконсерватизм намагається «впіймати» Бога та законсервувати в «Поставмо ж отут три намети», але преображення – це не про відчуття контролю та повернення до досвіду минулого, натомість це про здатність чути «про кінець Його, який в Єрусалимі Він мав докінчити» та прийняти цю реальність Царства.

Коли ми святкуємо Преображення Господнє, ми святкуємо надію, що являє себе вже тут і зараз. Що почалася з минулих перемог, але ніколи не була повністю досягнута та переможена. Ми святкуємо «блискучість» шляху, що веде до Голгофи, але й бачення через Голгофу далі. Мойсей, Ілля та Ісус не довиконали свого служіння, але передали його своїм послідовникам. Служіння – це не про завершеність, це про збудування основ, на яких зможуть будувати інші. Ісус не створив Церкву Сам, і саме тому троє учнів були свідками преображення.

Події, що описують євангелісти та Апостоли також нагадують нам про небезпеку зациклення на сьогодні, про небезпеку вибудовувати «наметів», які насправді нікого не зможуть затримати з нами. Це про довіру Богу й здатність не розділяти хрест від слави: не захоплюватися ні переможним життям без проблем і викликів, ні стражданнями без просвіту надії на покращення.

Зі Святом Преображення Господнього!