Три правила вивчення Біблії

Християни читають Святе Писання не для того, щоб отримати спасіння, але тому, що вже спасенні. Для них читання Біблії схоже на шматочок хліба в часи голоду або на ковток води в спеку. Християнин, який не читає Слова Божого, практично не здатен зростати духовно, а також розуміти сенс свого життя. Бог дав нам Своє Слово, і Він хоче, щоб ми читали та вивчали його, тому що це допоможе нам краще знати й розуміти Його. Але де гарантія, що ми правильно розуміємо зміст Біблії?

Кожен, хто читає Слово Боже, може розуміти її неправильно. Чому? Тому, що кожен читач Біблії по-своєму тлумачить її, незалежно від того, усвідомлює він це чи ні. Отже, для того, щоб правильно розуміти Біблію, ми насамперед повинні усвідомити, що кожен, хто її читає, буде розуміти її і тлумачити у світлі свого сприйняття.

Це стосується не лише Біблії: усе, що людина бачить чи читає, вона тлумачить, тобто розуміє, по-своєму. Чому існують різні думки про одну й ту саму подію? Чому люди по-різному ставляться до однієї й тієї книги? Чому, подивившись один і той самий фільм, часто починаємо сперечатися про його сенс та сюжетні лінії? Усім відома приказка «скільки голів, стільки й умів», але чому так виходить?

Відповідь проста. Кожна людина сприймає будь-яку інформацію з погляду свого виховання, освіти, культури й особистого досвіду. Розглянемо таку історію. Ми йдемо книжковим ринком і раптом бачимо на розкладці книгу Девіда Штрауса «Життя Ісуса». Що перше спадає на думку, якщо ти християнин? «Напевно, це хороша книга, адже в ній йдеться про життя та служіння Ісуса». Але насправді Девід Штраус був одним з ліберальних біблійних критиків, які заперечували богонатхненність Святого Письма. У його книзі життя Ісуса розглядається як християнський міф, а не реальна історія. Тож побачивши назву книги, ми тлумачимо її з погляду свого припущення, не знаючи насправді, які наміри переслідував автор цієї книги.

Остання книга Біблії була написана майже двадцять століть, а отже, у зовсім іншій культурі та невідомою нам мовою. Це добре, що сьогодні Біблія доступна багатьом на їхній рідній мові. Але чи можливо за допомогою сучасного перекладу передати всю палітру культури, звичаїв, світогляду людей того часу, ще й так, щоб читачі з іншої культури могли це помітити та зрозуміти без додаткових пояснень?

До прикладу, глянемо на вірш з Євангелія від Луки 10:4, де Ісус говорить учням: «Не беріть ні торби, ні палиці, ні взуття, і нікого в дорозі не вітайте». Невже Ісус, посилаючи сімдесят учнів проповідувати Царство Боже, справді наказує їм ні з ким не вітатися дорогою? Таке сприйняття слів Ісуса може виникнути в кожної сучасної людини, для якої привітання обмежується кількома словами та яка до того ж не знайома з єврейською культурою І століття. Річ у тім, що вітання на Сході передбачало виконання певного обряду, і на це витрачалося доволі багато часу. Тобто у згаданому вірші Ісус не говорить про неввічливість, натомість вказує на терміновість і невідкладність місії. Іншими словами, Він каже: «Не зупиняйтеся під час подорожі, щоб виконувати довгі ритуали привітання людей, але йдіть і проповідуйте Євангеліє Царства».

Але читач, який не знає цього контексту, сам того не усвідомлюючи, вкладає у біблійний текст власне уявлення про прочитане. З чимось подібним ми стикаємося, коли, читаючи одну Біблію, по-різному відповідаємо на питання, чи потрібно жінці покривати голову вдома або на роботі, чи можна віруючим пити вино, чи можна підіймати руки під час співу, чи можна використовувати музичні інструменти для церковного служіння або як довго має тривати прославлення, чи можна проводити причастя онлайн тощо. На деякі з цих питань є чіткі біблійні відповіді, відповіді на інші більше належать до церковних традицій чи культури (інколи тільки до культури однієї помісної церкви).

Незнання цього факту може призвести читача не лише до ствердження в неправильному розумінні Писання, але й створити проблеми як для нього, так і для всієї церковної спільноти.

Якщо сучасний читач є продуктом свого часу, то Біблія – так само. Звісно, Писання – це Слово Боже, але його було записано від 3500 до 2000 років тому: у культурі, що дуже сильно відрізняється від нашої, іншою мовою та людьми, які мали зовсім інше уявлення про життя. Тому дуже важливо розглянути «чотири прірви», які допоможуть нам краще побачити перешкоди, що існують між сучасним читачем і тими, до кого зверталася Біблія на початку.

Часова прірва

Вона відокремлює сучасного читача від авторів оригінального тексту та його перших читачів. Подолати цю прірву можна завдяки дослідженню давньої історії. Наприклад, вивчаючи історичне тло Послань до Коринтян, можна під іншим кутом побачити проблеми, які виникли в Коринті. У 146 р. до н. е. римляни повністю знищили це місто, потім у 44 році до н.е. Юлій Цезар відновив його як частку римської колонії. Пізніше Август, перший імператор Римської імперії, зробив Коринт столицею Ахаї, якою керував проконсул. Тож під час першого відвідування Павлом Коринта (близько 50 р. н.е.) місто вже було важливим політичним та економічним центром регіону. Якщо спочатку новий Коринт населяли переважно римляни, зокрема ветерани римської армії, то в 50-х рр. н.е. він уже був мультинаціональним мегаполісом, куди стікалися представники різних рас, релігій, мов і культур. Сюди приїжджало багато торгівців, серед яких було чимало євреїв. Одним з об’єднувальних факторів такого різноманіття людей стала грецька мова, якою розмовляла більшість людей, і це при тому, що офіційний статус державної мови мала латинська. Така інформація прояснює соціальні й міжкультурні проблеми (напр., щодо ідольських жертв), із якими зіткнувся апостол Павло, коли прибув до Коринта.

Культурна прірва

 Вона, без сумніву, розділяє нашу сучасну цивілізацію від культури давніх євреїв, а також культури греко-римського світу. У Біблії ми знаходимо опис багатьох різних звичаїв та обрядів, які сучасна людина не здатна зрозуміти без належного вивчення. Ми усвідомлюємо, що люди в той час мали освіту, відмінну від теперішньої, та зовсім інші культурні цінності й вподобання. Такі біблійні фрази, як-от «А я кажу вам зовсім не клястися», «Якщо хто примушуватиме тебе пройти одну верству, йди з ним дві» або «То кесареве віддайте кесареві, а Боже – Богові», не можна правильно витлумачити без розуміння звичаїв і традицій того часу. Тому вивчення культури стародавніх євреїв, греків і римлян допоможе читачеві краще зрозуміти їхні вислови, дії та наміри.

Світоглядна прірва

Рівень знань аудиторії, якій було адресовано Слово Боже, значно відрізняється від сучасного. Для того, щоб зрозуміти спосіб мислення й поведінку того суспільства, а отже й біблійного тексту, нам необхідно знати та розрізняти їхню систему цінностей і поведінки в суспільстві. Зі свого боку, це необхідно для правильного тлумачення Біблії, а також для того, щоб уникнути неправильних висновків, які можуть дискредитувати авторитет Святого Писання.

У цій історії ми бачимо, як Ісус Навин молився Богові про те, щоб сонце та місяць зупинилися й він зміг перемогти Аморея до заходу сонця. Така молитва різатиме слух сучасному читачеві. Невже в Біблії припущено помилку або невже Бог не знав, що Земля обертається навколо Сонця, а не навпаки? Такі аргументи часто використовують атеїсти у своїй критиці Святого Письма. Але насправді це молитва Ісуса Навина, а не звернення Бога до нього. Якщо перемістити будь-якого сучасного читача в той час, то в нього навіть не виникло б гадки молитися по-іншому. Це було звичайне сприйняття всесвіту в той час. Люди вірили в це й жили відповідно до такого світобачення. Але невже Бог не міг пояснити Ісусу Навину, що йому краще молитися, щоб Земля зупинилася? Можна собі уявити, як здивувався б Ісус Навин, коли почув би такі слова. Ісус Навин молився так, як він розумів, і Бог, розуміючи людську обмеженість, відповідав йому на його молитву! У будь-якому разі цей текст не слід тлумачити буквально й у сучасному розумінні. Ісус Навин міг просто використати звичайний мовний зворот, що утворився під впливом тогочасного погляду на небесні світила та їхнє положення щодо землі.

Мовна прірва

Біблія була написана трьома різними мовами: єврейською (майже весь Старий Завіт), арамейською (половина Книги Даниїла й частина Книги Ездри) та грецьким койне (весь Новий Завіт). Мовна проблема ставить читача перед вибором: вивчати давні мови чи користуватися доступним перекладом. Але як ми можемо знати, наскільки той чи інший переклад передає оригінальне значення тексту? Важливо зрозуміти, що будь-який переклад вже є формою тлумачення. Це можна побачити на такому прикладі: якщо десяти студентам дати завдання перекласти англійський текст українською мовою, то жоден із перекладів не буде ідентичним. Зміст кожного перекладу буде залежати від перекладача: його життєвого досвіду, освіти, навичок та інших чинників, крізь призму яких він пропускає необхідну для перекладу інформацію. Тож читач-початківець Біблії, обираючи переклад для вивчення Святого Письма, повинен користуватися рекомендацією фахівців (які знають давні мови) або лідерів церкви. Іншим гарним рішенням буде використовувати декілька різних перекладів Писання для глибшого вивчення й розуміння тексту.

Є багато галузей, вивчення яких, безумовно, допоможе читачеві долати ці перешкоди: знання біблійної історії та культури, розуміння контексту, знайомство з граматикою біблійних мов, а також чітке розуміння літературного жанру, образної мови, типології та питань, пов’язаних з біблійним богослов’ям. Така інформація допоможе віруючим усвідомити, що у Святому Письмі немає суперечностей. А фрагменти, які на перший погляд можуть здаватися суперечливими, при правильному дослідженні Біблії поведуть читача до глибшого розуміння біблійного тексту.

Суть перекладу полягає в тому, щоб передати зміст тексту з однієї мови на іншу. Це ставить складне завдання перед перекладачем, оскільки, якщо він сам не зміг вловити істинний сенс тексту, що перекладається, його переклад може спотворити первинний зміст. Отже, кожен читач має усвідомлювати, що будь-який переклад певною мірою вже є формою тлумачення. Саме тому існують різні переклади Біблії, і деякі з них дуже різняться в передачі сенсу тексту. Навіть більше, не варто забувати, що існують різні категорії або види перекладів, як-от буквальний, підрядковий, еквівалентний, адаптований, адекватний, вільний та інші. Якщо розглянути кожен із них й узагальнити їх усі, можна визначити чотири основних категорії.

Підрядковий переклад

Такий переклад цінний для тих, кого цікавить структура та лінгвістика оригінального тексту. Він не відображає літературної цінності тексту та не пояснює чимало граматичних особливостей давньоєврейської або грецької мови. Цей переклад складно читати, адже він не розрахований на широку аудиторію, проте допомагає тим, хто має базові знання давньоєврейської та грецької мов і бажає глибше вивчати біблійний текст. На жаль, підрядкового перекладу українською мовою поки що немає, але такі переклади є російською.

Буквальний переклад

Такий переклад передає точне значення слів і фраз, відтворюючи форму оригінального тексту. Але буквальний переклад не розв’язує проблеми історичної прірви. Одним із таких перекладів є синодальний переклад Біблії російською мовою, поширений серед віруючих в країнах колишнього Радянського Союзу. Його надрукували в 1876 році під керівництвом Синоду – вищого управління православної церкви. Саме тому його називають синодальним. Можна сказати, що це гарний буквальний переклад, а в деяких місцях навіть динамічний, який набув особливої популярності не тільки в православній церкві, але й серед протестантів. Мабуть, тому такі переклади, як Філарета (2004) та Гижі (2013), є певною мірою адаптацією синодального перекладу українською мовою.

Проте сьогодні з’явилося чимало критиків синодального перекладу. Здебільшого тому, що багато застарілих слів втратили або змінили своє значення. Варто зауважити, що в процесі перекладу не використовувалися всі можливі манускрипти Старого та Нового Завітів (навіть не всі з них були віднайдені на той час). Саме тому існує певна різниця прочитання певних текстів у синодальній Біблії та в сучасних перекладах. Те саме можна сказати про переклади Біблії українською мовою Куліша, Огієнка та Хоменка, де ми також бачимо трохи застарілу мову, яка викликає труднощі розуміння в сучасного читача. Окрім того, перекладачі синодального тексту ще не мали можливості використовувати критичне видання грецького Нового Завіту під редакцією Нестл-Аланд, яким користуються майже в усіх сучасних перекладах. 

Мабуть, найкращим буквальним перекладом в Україні на сьогодні буде переклад УБТ 2020 року, основу якого заклав Рафаїл Турконяк. Але тут важливо розуміти, що над перекладом зрештою працювала редакційна колегія УБТ (та ще й досі продовжують працювати). До того ж цей переклад наразі більш адаптований до сучасної української мови, а в дужках вказуються додаткові слова, яких немає в ранніх манускриптах, але є в більшості українських перекладів.

Динамічний переклад

Такий переклад можна назвати змістовим. У ньому слова, ідіоми та граматичні особливості давніх мов відтворюються за допомогою точних еквівалентів сучасної мови. Динамічний варіант перекладу не тільки зберігає історичні особливості тексту, а й відтворює їх сучасною мовою. 

У 2 Коринтян 10:7 написано: «Ви дивитеся на обличчя». Це буквальний переклад, який не зовсім допомагає сучасному читачеві зрозуміти текст. Основне значення висловлювання доводить коринтянам, що вони дивляться на речі дуже суб’єктивно. При динамічному перекладі вислів міг би бути таким: «Ви дивитесь на речі поверхнево», або «ви дивитесь на зовнішність» (як у перекладі Ю. Попченка). Непоганий динамічний (змістовий) переклад Біблії у 2011 році випустило Російське Біблійне товариство. Як вважають його редактори, «одне з головних завдань такого перекладу було відобразити сучасною літературною мовою смислове, стилістичне, жанрове та художнє розмаїття книг Біблії». Цей переклад набуває популярності, оскільки він більш зрозумілий для сучасного читача. На жаль, таких перекладів українською мовою наразі ще немає.

Вільний переклад

Такий переклад ставить за мету донести основну думку автора, здійснити своєрідний перифраз задля усунення історичної дистанції між мовою оригіналу та сучасним читачем. Але що більше ми намагаємося подолати цю прірву, то більше переклад стає тлумаченням, тому що для ясності думки вводяться додаткові слова, яких немає в оригінальному тексті. Такий переклад, хоч і є дуже корисним та розрахований на широке коло читачів, водночас здатний відвести від авторського значення тексту, особливо якщо той не до кінця розуміє центральну ідею цього тексту у вільному перекладі. Слід зазначити, що наразі маємо такий переклад українською – це UMT (абревіатура з англійської, що означає «український сучасний переклад»), або Свята Біблія (так його зараз називають багато джерел), який вийшов під егідою Біблійної Ліги, але доступний лише в цифровому форматі. Це дійсно більш вільний переклад: він ближчий до перифрази, ніж до буквального чи смислового перекладу. Але варто знати, що переклад зроблено з англійської (ERT), а не з оригінальних мов.

Слід зазначити, що взагалі жоден із перекладів не можна повністю на сто відсотків віднести лише до однієї категорії, навіть якщо видавці заявляють про це. Так, у буквальному перекладі можна зустріти динамічний переклад, а у вільному – буквальний тощо. Але у своїй основі переклад має бути або буквальним, або динамічним, або вільним. 

Читачеві завжди за краще обирати як основний буквальний переклад та вже крізь його призму вивчати інші переклади. Також, обираючи переклад, важливо звертати увагу на те, чи є він авторським (напр., переклад Громова або Попченка), чи колегіальним (напр., переклад УБТ); чи був текст перекладений з оригінальних мов, чи з якихось інших (англійської або російської).

Більше порад з вивчення Біблії ви знайдете в книзі «Як читати Біблію та не викривлювати її сенс» («Как читать Библию, не искажая ее смысл»). Щоб замовити книгу – пишіть нам в особисті повідомлення.