День Незалежності

31-й рік незалежності України вже ввійшов в історію. Цьогорічна незалежність – не просто спогади та вдячність попередньому поколінню – це творення незалежності тут і зараз. Історія, яку ми проживаємо, нагадує біблійну історію Виходу. Бо Вихід – це не лише про те, що потрібно залишити «комфорт» рабства. Рабство дійсно дає безпеку, а боротьба з ним – «збільшення робіт та ускладнення робочого процесу», переслідування, загрозу воєнного знищення, загрозу зубожіння в пустелі, невпевненість у майбутньому. Мойсей приводить нове покоління Ізраїлю до землі та говорить про наступний крок до свободи від Єгипту – війну з Ханааном: «Господь, Бог наш, промовляв до нас на Хориві, говорячи: “Досить вам сидіти на цій горі! Оберніться й рушайте, і йдіть на гору амореянина, та до всіх сусідів його на степу, на горі, і в долині, і на півдні, і на побережжі моря, – до краю ханаанського та до Ливану, аж до Великої Річки, – річки Ефрату. Ось Я дав вам цей Край! Увійдіть, і заволодійте цим Краєм, що за нього Господь був присяг вашим батькам, – Авраамові, Ісакові та Якову, що дасть його їм та їхньому насінню по них”» (Повт. 1:6-8, пер. І. Огієнка).

Мойсей говорить, що навіть святкування отримання Закону потрібно залишити й рухатись уперед. Нова ідентичність – це важливо, але без творення нової реальності, зокрема з мечем, неможливе й суспільство, що буде жити цим Законом.

Вихід – це не лише про звільнення від влади Імперії, не лише про нову ідентичність, даровану Богом на горі та навіть не про завоювання своєї державності. Так, Україна не забирає в когось земель, як робили ізраїльтяни (хоча формально ці землі були підданими Єгипетського царства й політично такий крок став продовженням звільнення від влади Єгипту). Але Україна виборює право на ідентичність, як Ізраїль. Так само як з Ізраїлем: не лише Бог творить чудесне звільнення, але й армія Ізраїлю має боротись і втрачати людей, щоб реальність обіцянок Бога реалізувалася. Ми забуваємо, що віра ізраїльтян проявилась у готовності воювати з ворогом, а невір’я – в утіканні від війни (покарання смертю в пустелі прийшло після зневір’я в здатності протистояти армією велетням Ханаану). Війна була частиною дії Бога, а жертви – частиною співпраці Його народу з Його обітницями. Не було ні самозахоплення територій, ні легкого дарування усього без жертв і зусиль. Бо становлення народу – це співпраця з Богом, де жодна сторона не бере на себе повноту діяння, а розділяє дію у співпраці.

Незалежність стала даром українцям. Зараз цей дар потребує зусиль, співпраці з Тим, Хто його дарує. Перемоги складаються з чудесних дій та з зусиль і жертв. Одне не виключає іншого, хоч так буває в головах у людей.

Незалежність реалізовує свою іншу сторону – сторону боротьби та жертовності. Свідченням того, що вона досягається не лише зусиллями людей, постає сам факт існування сьогодні держави України. Але водночас це й свідчення зусиль і жертв,  саме тому зараз популярна фраза «віримо в ЗСУ». Іронія в тому, що вона відображає біблійний принцип синергії божого народу та приходу Царства Божого. Свобода – це дар, який потрібно виборювати.

День Незалежності цього року, з одного боку, нагадує про нашу залежність від Бога, а з іншого – про залежність від жертв та зусиль наших співгромадян. Християнам не потрібно вибирати, кому бути вдячним, бо потрібно бути вдячним і Богу, і людям, які творять свободу та незалежність. Церква може не конкурувати за «Славу…», а розділяти її, бо Сам Бог не боїться делегувати й розділяти справу Виходу з людьми. Втім, як і в історії Ісуса Навина, отримання землі пов’язане зі смиренням, зі здатністю розуміти обмеження збройної боротьби, зі здатністю твердо протистояти корупції та тримати своє слово навіть в ситуаціях, коли це не дуже вигідно. Це здатність проявляти милість, але також і твердість. Святкуючи незалежність, ми можемо краще розуміти історію подорожі до Землі Обіцяної й водночас краще осягнути наш шлях до Царства, що проходить через наше земне громадянство та залученість в життя країни, в якій ми живемо.

З Днем Незалежності України! З даром Божим, який ми творимо разом!