Головна Богослов'я День памʼяті жертв Голодоморів

День памʼяті жертв Голодоморів

 

Вшанування пам’яті жертв Голодомору – геноциду українського народу

 

«Внаслідок повномасштабного вторгнення було знищено або викрадено 2,8 млн тонн зернових та 1,2 млн тонн олійних культур» (дослідження KSE Institute та Мінагрополітики). 

 

Роки йдуть, а методи геноциду проти українського народу не змінюються. 26 листопада в Україні вшановують пам’ять жертв Голодомору 1932–1933 рр. і масових штучних голодів 1921–1923 та 1946–1947 рр. У 2006 р. Верховна Рада України визнала Голодомор 1932–1933 рр. геноцидом українського народу. 

 

Неможливо без болю згадувати ці події XX ст. в історії України, де «ще одна російська імперія» намагалась вкотре докласти всіх зусиль для вбивства ідентичності українського народу, який продовжував за неї боротись. Сталінський режим у своєму тоталітарному правлінні стикається з «проблемою українського села», яке не бажає визнавати над собою панування більшовицької влади, прагне бути вільним від політики колективізації та активно зберігає ідентичність українського народу. Режим готовий утримати владу над українським селом й приборкати його будь-якими методами, і це особливо помітно через події 1932–1933 рр. 

 

Трагедія цих років починається з того, що радянська влада свідомо ставить українським селянам плани хлібопостачання, які просто неможливо виконати в тих умовах. Москва не сприймає навіть слова представників радянської влади тогочасного УРСР у спробах донести до Москви, що ці плани неможливо втілити. Потім більшовики безжально та цинічно карають селян за невиконання цих планів: «Закон про 5 колосків», коли за збирання колосків у полі задля врятування дітей селянин міг лишить всього; «чорні дошки», на які заносили ціли села, що «не справлялись з планом» – ці села блокували, перестаючи поставляти туди будь-що, і забирали все, що було, поки план не буде виконано, тож людей просто залишали помирати; формування спеціальних груп, яким давали необмежену владу в пошуках хліба у селян; постійні обшуки в будинках та дворах та ін. Інститут національної пам’яті підкреслює, що у грудні 1932 р. під прикриттям хлібозаготівлі з українських сіл вивозять всі зернові запаси й навіть посівний матеріал – у селян забирають останнє, будь-які залишки будь-якої їжі, і просто залишають помирати. Те, що більшовицька влада хотіла знищити саме українське село, підтверджується різноманітними постановами про обмеження пересування селян: тих, хто пробував тікати до міст або за кордон просто в пошуках їжі, насильно повертали до сіл помирати, їм не продавали квитки на станціях, не видавали документів тощо. Українська діаспора готова була передати хоч якусь допомогу селянам, але, звичайно, такої можливості їм ніхто не дав, бо більшовицька влада аж ніяк не планувала визнати перед світом голод і геноцид та допомогти українським селянам вижити. 

 

Вчені досі дискутують про кількість жертв 1932–1933 рр. Більшість погоджується, що було вбито не менше 4 млн людей, а тих, хто вижив, – зламали. Тоді ж було зруйновано можливості розвитку та становлення українського народу – ми й сьогодні відчуваємо наслідки того Голодомору-геноциду, навіть якщо не усвідомлюємо цього. 

 

У День пам’яті жертв Голодомору церква покликана згадувати те, що було, і закликати до цього інших, адже вчення про людину як образ та подобу Божу нагадує про цінність кожного. Чиїсь сини, доньки, матері, батьки, дідусі, бабусі – нікого не можна забувати. Церква покликана продовжувати Боже повеління «залишати частину свого врожаю» для пригноблених сьогодення, показуючи своїм життям, що вона пам’ятає про тих, кого було вбито. Якщо українська та всесвітня церква й досі церква Бога, Який розкриває себе як Бог сироти, вдови та пригнічених, якщо вона й досі церква, яка любить те, що любить Бог, і ненавидить те, що ненавидить Бог, тоді в День пам’яті жертв Голодомору-геноциду ця церква зобов’язана стати пророчим голосом і говорити про зупинення сучасного геноциду українського народу. Адже нас продовжують вбивати за право просто бути й не ставати рабами нової російської імперії. 

 

 

 

Прошко Кирило, відповідальний за відділ практичного служіння УЄТС, викладач, служитель міжнародної місії ОМ. 

День захисника та захисниці України

  Вікіпедія дає вичерпне пояснення подій, які ми відзначаємо 14 жовтня. Чотири свята, які там...

Детальніше

День Незалежності

  31-й рік незалежності України вже ввійшов в історію. Цьогорічна незалежність – не просто...

Детальніше

Аполітичність, що вбиває

  Сьогодні багато українці очікують опозиційної реакції від російських християнських лідерів,...

Детальніше

«Злий» і «добрий» Бог двох Завітів та християнська етика

  У церковній історії є сторінка боротьби з маркіонізмом, що являв собою одну з єресей...

Детальніше

Божа кара чи людська кривда?

  «Бог карає Україну…» – на жаль, з початку війни я чув цю фразу не лише від...

Детальніше

Війна та людина

  «Цілитель серця Ти… Утіхи джерело… Душі знеможеній цілющий Ти бальзам, Введи мене в потік...

Детальніше

Підпишіться на новини