Голодомор – геноцид проти українців

Протягом історії  Радянської України на теренах країни було три голодомори: 1921–1923, 1932–1933, 1946–1947 роки. Причиною голоду історики називають репресивну політику,  яку провадила комуністична влада для того, щоб упокорити українців та остаточно зламати спротив боротьби за відродження власної держави.

За різними оцінками від голоду в 1932–1933 роках померло від 3 до 7 мільйонів українців. Радянська система всіляко приховувала статистику смертей від голоду, тому ми можемо лише гадати про кількість жертв. Як казав історик Станіслав Кульчицький, «у кремлі тоді жертв не рахували». Практично кожна українська родина зазнала трагедії смерті й нестерпного страждання від голоду.

Ці роки були для країни роками національної катастрофи, яка поставила націю на межу зникнення, залишивши на серці української історії незагойні шрами. Протягом одного року в Україні загинуло стільки ж українців, скільки загинуло євреїв в усіх країнах, які потрапили під насилля Третього Рейху за всі роки Другої світової війни. Від голоду вимирали цілі села та маленькі міста, а масштаби та причини трагедії замовчувалися радянською владою. Тому щороку у четверту суботу листопада ми вшановуємо пам’ять жертв геноциду в Україні.

На жаль, минулі роки відділяють нас фізично та ментально від тієї катастрофи, яку не можна забувати та ігнорувати! На знак пам’яті всіх жертв трьох голодоморів постав запалену свічку на підвіконня 25 листопада ввечері.

«Люди пухлі ходили. Ото на вулиці валяються. Мама ходила на степ. Миші там зерно у нірках позаривали. І люди ото ті колосочки збирали і приносили додому. Та щось, якоїсь надерем каші. Я про сусідку пам’ятаю, що вона із немовлям упала в сінях… Хотіла вийти на двір і вже не змогла… Упала в сінях з дитиною на руках і померла. Лежить мертва, а дитина грудь ссе», – розповіла дослідникам Тамара Конощук із села Велика Лепетиха, що на Херсонщині.

«Коли держава обібрала геть все чисто, люди почали вмирати. Піп рахував, скільки сьогодні померло душ. За одну добу – 14. Нашому цвинтарю 100 років. Десь п’яту частину сьогодні займають тільки ті люди, які померли за одне літо, за один 33-й рік. Сильно помирали люди травень-червень-липень», – Зіновій Іванович, Київська область.

«Пам’ятаю, як ходила комісія і залізними щупами протикала всю хату і якщо знаходила заховане зерно, то все забирали. Пухлий від голоду батько узяв домотканий килим і пішов міняти на їжу. Дійшов пішки майже до Києва. Там за обмін запропонували три баночки зерна. Часто розгрібали в полі мишачі кубла. З трави, яку миші наносили в нірки, мати пекла “моторжаники”», – Аксенія Строїна, Миколаївська область.

«29 жовтня 1933 року ми відзначали День Голоду й смутку. Наші виховательки цілий день не їли і розказували нам, що цей день є присвячений голодним братам і сестрам на Україні, що тисячами – мільйонами вмирають від голоду. Ми хочемо помогти їм. Ми малі і не можемо заробляти гроші, але те, що дістали від знайомих – 10 крон всього і післали на голодних дітей», – Олег Зозуленко, 9 років, «Листи з притулку», «Наша Україна», 1933 рік.

«Я хочу бачити Україну гарною, свідомою і багатою. Я хочу щоб українці любилися й ішли всі разом боротися за волю України проти ворогів.

Я хочу щоб над українцями панували українські гетьмани. Щоб українці не просили ні в кого з інших народів помочі, щоб не казали: “Допоможіть нам здобути Україну!”. Ми самі виборемо волю України!», – Олег Зозуленко, 9 років, «Листи з притулку», «Наша Україна», 1933 рік.