Головна Богослов'я Лідерство в умовах війни

Лідерство в умовах війни

 

 

 

Війна та цінності лідерства

 

Наш світ змінився, а в ньому іншими стали й ми. Війна змусила переглянути своє ставлення до дуже багатьох речей. Усі звичні явища, які викликали звичні асоціації, зараз сприймаються інакше: дім, безпека, достаток, прощення, близькі… Одна з тем, на яку теж варто подивитись по-новому, – це лідерство.

 

Початок повномасштабного вторгнення став серйозною перевіркою лідерства як явища. У перші ж дні стало видно, де лідери були готові до випробувань, змогли підготувати до цього свої організації та попіклувались про людей, а де випробування стали несподіванкою й спричинили розгубленість. Одразу виникло багато розчарувань щодо лідерів російських церков – вони не висловили свою позицію засудження військової агресії з боку росії, а хтось навіть її виправдовував і відкрито благословляв. Ми також переоцінили ставлення до тих лідерів думок та публічних діячів, які у своїх висловлюваннях зрівняли потерпілого й агресора. І, хоч хтось говорить, що нічим не здивований, що все було закономірно та зрозуміло ще раніше, для когось нові реалії призвели до серйозної кризи лідерства й переоцінки ставлення до людей, яких вважали лідерами. Тож так чи інакше, але виклики війни для всіх створили запит на лідерство іншого ґатунку, і цей текст – мої спроби сформулювати певні принципи лідерства, які варто плекати в собі та які, хоч важливі завжди й скрізь, зараз необхідні як ніколи.

 

Присутність

 

Існує такий архетип: лідер – особа вищого рангу, недосяжна для простих людей, оскільки з цієї дистанції лідеру видніше, як керувати народом. Такий архетип лідерства є спадщиною радянського періоду, і саме такий стиль лідерства ми яскраво бачимо в сусідів: полководець на горі, головнокомандувач у бункері, політбюро на високій трибуні. Але Христос показав зовсім інший підхід до лідерства. Щоб послужити людям, Бог стає людиною – Ісус Христос «понизив Самого Себе, прийнявши образ раба, постав у подобі людини» (Фил. 2:7). Бог звершує Свою місію не з дистанції та висоти, але розділяючи з людьми життя, спілкування, страждання, трапезу. 

 

Зараз як ніколи раніше ми побачили важливість цього принципу. Ми цінуємо, що влада, яка керує країною, залишилась у Києві попри небезпеку; ми цінуємо, коли лідери з інших країн не лише надають дієву допомогу, а й приїжджають з візитом в Україну побачити руйнування на власні очі, коли проживають з нами повітряні тривоги та розділяють страждання нашого народу через присутність тут і зараз. Проповіді з ютубу й крізь дистанцію, звучать не так переконливо, як просте слово підбадьорення того, хто поруч. Слова служителів, які дієво допомагають людям в укриттях і пунктах незламності, слова капеланів і волонтерів біля передової – саме вони тепер мають надзвичайну вагу, навіть якщо позбавлені витонченої форми ораторської майстерності чи медійної якості.

 

Лідерство для лідерів

 

Існує певна любов до й певна надія на «лідерство сильної руки». Таке очікування до лідерства особливо активно артикулювалось під час передвиборчих кампаній: деякі політики намагались створити образ сильного господарника, суворого, але справедливого, який усіх змусить працювати та наведе порядок. Подібний портрет лідерства нерідко користується популярністю й у церквах – суворий, проте турботливий батько, який організовує активні служіння, знає правильні відповіді на всі етичні дилеми, інколи «спасає страхом» від гріха та навіть може повідомити, що саме є Божою волею у твоєму житті. Зрештою, людям можуть подобатися такі лідери, тому що вони виглядають як рятівники від усіх негараздів. Проблема в тому, що таке лідерство культивує доволі інфантильне ставлення до життя, де людина почувається дитиною проти дорослого лідера – це лідерство не спонукає до зрілості й відповідальності. Ми бачимо, що такий підхід до управління створив націю рабів у режимах сусідніх країн, а всі виклики війни показали очевидність факту, що жоден лідер не може врятувати інших від проблем, викликів і страждань – їхні масштаби надто великі, хай якою «сильною» не була рука лідера. Зараз важлива активна та відповідальна позиція кожного українця, а роль лідера радше полягає в тому, щоб допомогти людям мобілізуватись й об’єднати зусилля для спільної боротьби. У такому лідерстві важливо будувати діалог на рівні «дорослий – дорослий», де люди мають солідарну відповідальність за рішення й наслідки та в дискусії шукають кращий шлях до досягнення цілей. 

 

Проживання реальності

 

Попри вісім років війни та численні попередження про повномасштабне вторгнення, для багатьох людей події, що розпочались 24 лютого стали несподіванкою, у якій вони щиро зізнаються в словах «ми ніколи не могли подумати, що…», натомість люди, активно залучені в допомозі на сході України від 2014 року, не розуміють цього здивування. Не в усіх організаціях і не в усіх церквах існував антикризовий план дій, не в усіх сім’ях були зібрані тривожні валізки й підготовлені документи. Чому? Бо люди рятували свою психіку від усвідомлення важкої реальності. Проте уникнення проблем методом їх ігнорування зовсім не є розв’язанням проблем. 

 

Ми мали доволі великий попит на публічних «заспокійливих» спікерів у різних сферах: політики, які обіцяють легкий і швидкий шлях до змін, мотиваційні оратори та тренери з особистісного росту, які обіцяють миттєвий прорив у світле майбутнє. У церковному середовищі також є різноманітні форми позитивного популізму: проповіді, що спонукають абстрагуватись від земних викликів суспільства й жити очікуванням небесного, підхід до пророцтв як до обіцянки процвітання, уникнення засуджень і висловлювань публічної позиції щодо складних питань. Безумовно, у духовних настановах має бути підбадьорення, запрошення до радості та слова надії, але це все не повинно призводити до популізму й навіювання фантазій, які абстрагують від викликів реальності. Радісна звістка полягає не в тому, що ми будемо евакуйовані на небеса та уникнемо страждань, а в тому, що Бог наблизився й пообіцяв, що буде з нами в усіх стражданнях і викликах. Тому в лідерів є важлива функція – пробуджувати людей і дивитись на обставини сьогодення з розплющеними очима, особливо на порозі важких часів. Зустріч з реальністю – це зокрема усвідомлення викликів і готовність їх зустріти, критичне ставлення до себе й до якості своєї роботи, вміння переглядати власні цінності, висловлювати чітку позицію засудження гріха та пошук складних, але ґрунтовних і комплексних способів розв’язання проблем.

 

Ольга Кондюк, керівник відділу комунікацій та розвитку

День захисника та захисниці України

  Вікіпедія дає вичерпне пояснення подій, які ми відзначаємо 14 жовтня. Чотири свята, які там...

Детальніше

День Незалежності

  31-й рік незалежності України вже ввійшов в історію. Цьогорічна незалежність – не просто...

Детальніше

Аполітичність, що вбиває

  Сьогодні багато українці очікують опозиційної реакції від російських християнських лідерів,...

Детальніше

Війна та людина

  «Цілитель серця Ти… Утіхи джерело… Душі знеможеній цілющий Ти бальзам, Введи мене в потік...

Детальніше

Підпишіться на новини