Прославлення Бога в часи кризи

У деяких християнських традиціях поклоніння й прославлення можливе лише тоді, коли людина готова до нього, а стосунки з Богом сприймаються крізь призму емоційного та екзистенційного досвіду переживань тут і зараз. Але яким має бути ставлення до прославлення в часи, коли нам нема за що дякувати, ба більше, хочеться сваритись з Богом?

Більшість сучасних євангельських християн звикли до спокійного прославлення, створеного середнім класом західних країн, що сформувався в спокійний час, а не в кризах. Проте якщо ми звернемося до прикладів Біблії, то від Йова до книги Об’явлення можемо знайти набагато більше принципів й аспектів поклоніння.

Йов являє нам форму прославлення – мовчання. Трапляються ситуації, коли жодне слово не може висловити все, що хочеться сказати, а деколи вже й казати не хочеться. Звичайно, у книзі Йов говорить, але не можна не помітити, що й на початку, й у кінці історії Йов практикує мовчання перед обличчям Бога.

Також у своєму спілкуванні / прославленні Бога Йов звертається до форми запитань: «Яка сила моя, що надію я матиму? І який мій кінець, щоб продовжити життя моє це? Чи сила камінна – то сила моя? Чи тіло моє мідяне? Чи не поміч для мене в мені, чи спасіння від мене відсунене?» (Йов 6:11-13). Цей принцип питань як молитви й «хвали» явлений і в багатьох псалмах: «Доки, Господи, будеш ховатись назавжди, доки буде палати Твій гнів, як огонь? Пам’ятай же про мене, – яка довгота життя людського? Для чого створив Ти всіх людських синів на ніщо? Котрий чоловік буде жити, а смерти на бачитиме, збереже свою душу від сили шеолу? Села. Де Твої перші милості, Господи, що їх присягав Ти Давидові у Своїй вірності?» (Пс. 88:47-50).

Псалми також пропонують нам форму поклоніння в плачі. Ціла книга Плач Єремії присвячена оплакуванню міста та народу Юдеї. Ми не розуміли плач у мирний час, але зараз плач за Маріуполем вже не видається дивним пережитком минулого, а перечислення зруйнованих приміщень, мертвих тіл та голодних городян тепер не виглядає чимось нереальним (Плач 2). Біблія не втікає від цих картин реальності – вона інтегрує їх у пісні плачу, у звернення до Бога з горем.

Ще Псалтир являє нам поклоніння як виявлення гніву: «Устань же, о Господи! Спаси мене, Боже мій, бо Ти разиш усіх ворогів моїх в щоку, зуби грішникам крушиш!» (Пс. 3:8), і навіть прокляття: «Поруйнуй, Боже, зуби їхні в їхніх устах, левчукам розбий, Господи, щелепи, – нехай розпливуться, немов та вода, що собі розтікається, хай пов’януть вони, як трава по дорозі, бодай стали, немов той слимак, що в своїй слизоті розпускається, щоб сонця не бачили, як мертвий отой плід у жінки! Поки почують тернину запалену ваші горшки, – нехай буря її рознесе, чи свіжу, чи спалену! А праведний тішитись буде, бо помсту побачить, у крові безбожного стопи свої він обмиє! і скаже людина: “Поправді є плід справедливому, справді є Бог, – суддя на землі!”» (Пс. 58:6-12).

Окрім того, Біблія свідкує про псалми хвали в часи перемоги над ворогом через пісні Міріам, Дебори чи Давида. Не завжди наші війни справедливі, але бувають періоди, коли Бог дає перемогу, і ми славимо Його за це. Отже, Біблія показує, що різний досвід людини може бути інтегрований в поклоніння. Але цей досвід різноманітного поклоніння буде неповним, якщо не звернути увагу на опис Бога, до якого звертаються ті, хто моляться та поклоняються. То ж яким ці книги малюють Бога?

Пророк Авакум, отримавши страшну звістку війни від Бога, говорить про самодостатність богопізнання й здатність славити Його: «Я почув – і затремтіла утроба моя, задзвеніли на голос цей губи мої, гнилизна ввійшла в мої кості, і тремчу я на місці своїм, бо маю чекати в спокої день утиску, коли прийде народ, який має на вас наступати. Коли б фіґове дерево не зацвіло, і не було б урожаю в виноградниках, обманило зайняття оливкою, а поле їжі не вродило б, позникала отара з кошари і не стало б в оборах худоби, – то я Господом тішитись буду й тоді, радітиму Богом спасіння свого! Бог Господь – моя сила, і чинить Він ноги мої, як у лані, і водить мене по висотах!» (Ав. 3:16-19) Здатність Авакума славити Бога спирається на розуміння Його святості: Бог – Святий, тому, хоч Його дії нам не зрозумілі, Він завжди залишається вірним Своєму слову й не схожий на людей та їхні проєкції. Маючи обіцянки Бога, Авакум здатен пережити страшну годину й славити Його.

Книга Об’явлення також робить великий акцент на святості Бога, описуючи період гонінь на Церкву й страждань Обраного Народу. Бог – Святий і царствує навіть у важких обставинах: «І ті чотири тварині, – кожна з них мала навколо по шість крил, а всередині повна очей. І спокою не мають вони день і ніч, промовляючи: “Свят, свят, свят Господь, Бог Вседержитель, що Він був, і що є, і що має прийти!”» (Об. 4:8), і ще: «І співали вони пісню Мойсея, раба Божого, і пісню Агнця, говорячи: “Великі та дивні діла Твої, о Господи, Боже Вседержителю! Справедливі й правдиві дороги Твої, о Царю святих! Хто Тебе, Господи, не побоїться, та Ймення Твого не прославить? Бо один Ти святий, бо народи всі прийдуть та вклоняться перед Тобою, бо з’явилися суди Твої!”» (Об. 15:3-4). Іван нагадує, що всі народи поклоняться перед Господом Землі, і що немає жодної сили, яка могла б себе Йому протиставити. Слова хвали з Об’явлення втішають тих, хто втратив своїх близьких, хто зазнав гоніння тиранів, хто був вірний Христу, незважаючи на ненависть людей довкола. Царство Бога – це не просто утопія, це втіха в часи, коли царство темряви, здається, захопило все, бо «з’явилися суди Твої!»

Як же організувати служіння прославлення так, щоб воно відображало важкий досвід людей, які нас оточують (та й нас самих)? Людям потрібна послідовність, і їх важливо провести певним шляхом поклоніння. Отже, спробуйте структурувати «кризове» поклоніння в такий спосіб:

1) ЗАПРОШЕННЯ: почніть прославлення з того стану, з яким приходять люди (горе, злість, питання, мовчання), та інтегруйте його в перші пісні;

2) ВИКЛИК: допоможіть зробити крок до покаяння чи вдячності; важливо, як і пророки, показати напрямок руху для виходу з важких обставин;

3) СВЯТКУВАННЯ ОБІТНИЦІ: зміна стану приходить через досвід сповідування Божих обітниць, тож використовуйте їх в прославлені, підкресліть ті події, ті слова, які Бог промовляв до Свого народу;

4) ХВАЛА: приходить, коли серце відкривається для Бога, тому вводьте людей у хвалу через нагадування про обітниці й святість Бога;

5) КАТАРСИС: людина звільняється, коли щось переживає в повноті, тож не лякайтесь емоцій людей і не намагайтесь їх контролювати;

6) ЗЦІЛЕННЯ: важливо, щоб переживання травми приводило до зцілення, а не посилювало її, тому будьте чутливими до реакцій людей (але не бійтесь говорити в прославленні на важкі теми);

7) ВІДКРИТІСТЬ до себе, ближнього й Бога, бо справжність ваших емоцій теж важлива (хоча це не має формувати все прославлення, тому виклик надії та сповідання влади Бога в будь-яких обставинах потрібно кидати й собі);

8) НОВИЙ досвід, що сам моделює поклоніння (будьте чутливі до людей і до того, що відбувається, фіксуйте ті форми поклоніння, які ви відкриваєте для себе).

Також важливо й до, і після служіння аналізувати та ставити собі питання. Наприклад, у який спосіб можна провести людей у поклонінні, водночас включивши до прославлення виклики життя? Зауважте саме їхній досвід і теперішній стан. Акценти та теми можуть відрізнятись для різних груп.

Як можна провести людей у поклонінні до досвіду хвали, не нівелюючи їхній біль та питання? Намагайтесь інтегрувати певний діалог в процес прославлення, залучаючи всіх на шляху розмови з Богом. Не бійтесь вводити мовчання, питання, плач, гнів, навіть суперечку з Богом. Біблія не «прилизує» досвід поклоніння, тож і нам не варто цього робити. Але не забувайте про важливість святості Бога та Його влади, а також про Його обітниці й вірність. Без балансу цих аспектів в поклонінні ми можемо втрапити в пастку захопленості своїми емоціями.

І найголовніше, богослужіння є школою уподібнення Христу, Який плакав, просив Батька проминути чашу та гнівався на впертих вірян, проте зрештою віддавав все в руки Отця. Тож давайте вчитись бути, як Христос, і допомагати іншим на цьому шляху.