Служіння людям старшого віку

про розуміння справжніх потреб старшого покоління та соціальні інновації

Головна Місія Служіння людям старшого віку

У нас закладений такий стереотип: якщо людина старшого віку, вона ні на що вже не спроможна

Олена Лаговська – випускниця програми «Майстерня соціального служіння» про служіння літнім людям у своєму місті.

 

 

Олена Лаговська – дружина, мама, перекладач англійської мови. Понад 12 років працює ментором для жінок, консультант у компанії «Flymama». У вірі вже більш як 20 років, дружина пастора. Від початку повномасштабного вторгнення є співзасновницею клубу «Суперстар» для літніх людей у Житомирі. Говоримо про клуб і про важливість мати повноцінне життя незалежно від кількості років.

Пані Олено, розкажіть, як взагалі виникла ідея створити цей проєкт?

Наша «Християнська молодіжна церква» відкрита для всіх поколінь, але основна цільова аудиторія до вторгнення – молода людина 28–35 років, одружена, має дітей і професію. Звісно, загалом були люди різних поколінь, і ми допомагали незахищеним соціальним верствам населення, провідували сім’ї, роздавали локально гуманітарну допомогу, але основний акцент все ж стояв на підлітках і молоді.

 

Коли почалося повномасштабне вторгнення, майже вся команда соціального служіння просто виїхала за кордон. Церква опинилася в буферній зоні. Багато що змінювалося й ми почали думати, що можемо зробити для міста зараз тією командою, яка лишилася.

 

Тоді ми почули про програму «Майстерня соціального служіння», зібрали ініціативну групу й приїхали навчатися до семінарії. Якраз там нас спитали, з ким хочемо працювати. І ми зрозуміли, що майже вся наша команда звертала увагу на людей похилого віку. У Житомирі дуже мало таких місць, куди літні люди можуть прийти, відпочити, пограти в шахи або якісь настільні ігри, відкрити в собі нові таланти або згадати старі, мати спілкування без «100 грамів». Особливо зараз, бо під час війни в багатьох людей діти повиїжджали, і тепер вони дуже самотні. Ми читали багато різних досліджень і дізналися, що більшість людей літнього віку втрачають глузд саме через самотність, адже ми соціальні й потребуємо інших людей.

 

Помітила, що в нас закладено такий стереотип: якщо людина старшого віку, вона вже ні на що не спроможна. Але це неправда! Кожна людина, яка зараз приходить до нас на служіння й у цей проєкт – це люди, які в минулому були лікарями, вчителями, музикантами, митцями, архітекторами, інженерами. Люди, які будували наше місто, які можуть розповісти дуже цікаві історії. Наше життя зараз – це наслідки їхніх рішень. І це така глибина.

 

Тому ми захотіли створити такий простір, куди люди літнього віку будуть приходити й мати спілкування. І це не про гуманітарну допомогу. Для них наш проєкт – така часткова ресоціалізація й можливість відчути себе нормальною людиною, комусь цікавою. Це основний принцип нашого служіння: зробити все, щоб вони відчули себе потрібними.


Хочеться дізнатися трішки більше про самі клуби. Як виглядає типова зустріч «Суперстар»?

Кожна зустріч приходить по-різному: це може бути формат конкурсів чи, наприклад, лото. Раз ми просто зібралися й дивилися кіно. Розставили диванчики, попкорн і переглядали сучасну екранізацію Агати Крісті. Вони всі знають її детективи, бо виросли на них. Така цікава атмосфера була, наче в школі: дехто там на гальорці розмовляв, а хтось шикав і казав, щоб дали подивитися.

 

 

 

 

 

Якщо чітко описати структуру зустрічі, то спочатку ми їх вітаємо, чимось пригощаємо, спілкуємося. Далі є якась програма, а в кінці зазвичай буває по-різному: розіграш подарунків, інколи якась допомога.

 

Ми фіксуємо собі 2–3 людини, які прийшли на зустріч. Спілкуємося з ними й домовляємося про зустріч тет-а-тет, коли ми можемо разом попити чай або чимось їм допомогти. Наприклад, у нас є одна жіночка. Вона музикант, їй 76 років, і в неї вже слабкі руки. Вона не може більш як 30 хвилин грати на фортепіано, але дуже мріє послухати себе зі сторони й щось лишити на спомин про себе. Тому ми приходимо командою, робимо відео, коли вона грає, потім конвертуємо це в аудіо. Так ми створюємо для неї музичний альбом, який вона зможе і сама слухати, і дарувати іншим.

Ми любимо людей, які приходять до нас, будуємо з ними стосунки й шукаємо в кожному з них щось унікальне, бо вони всі дуже круті. Це не просто зустріч на вихідних, де у вас є якісь спільні активності, – це щоденне глибоке залучення в чиєсь життя.

 

 

 

 

Які перспективи розвитку ви бачите для проєкту?

Ми мріємо створити великий центр, куди самотні люди могли б приходити спілкуватися кожного дня, а люди, які вже не можуть піклуватися про себе, залишилися б там жити. Наразі ж ми думаємо про те, щоб в приміщенні церкви робити масові зустрічі й щоб щодня в районах нашого міста щось відбувалося для людей похилого віку. Як невеликий крок до втілення цієї мрії: ми залучилися підтримкою мережі місцевих бібліотек. У кожному районі нашого міста є маленька бібліотека, і керівництво було дуже відкритим для нашого служіння в їхніх приміщеннях.

 

Також ми прагнемо побудувати спільноту людей і вплинути на суспільство для того, щоб людина, незалежно від того, скільки їй років, була гідна гарного життя, любові, прийняття, щоб до неї прислухалися, і вона мала голос. Щоб суспільство її бачило. Тому ми часто запитуємо в людей, які проблеми вони бачать у місті. Насправді люди літнього віку можуть мати великий вплив на суспільство: у них є освіта, є багато досвіду, який може допомогти іншим, вони мають більше часу справді ознайомлюватися з програмами й обіцянками політиків (бо хто там з молоді читає всі ці речі?). Люди починають потрохи розуміти, що співпраця народу й влади, яка прописана в конституції, повинна працювати. Вони знають депутатів своїх районів, знають, як заповнити заяву, і самі розуміють, що можуть набагато більше вплинути. Я не думаю, що рух «Суперстар» стане політичною партією, але якщо літні люди почнуть змінюватися, то я знаю, що в суспільстві багато речей теж може змінитися.

 

Ще ми дуже хочемо залучати людей і робити домашні групи з вивчення Біблії. Ми прагнемо, щоб люди, яким служимо, прийшли до Бога, але розуміємо, що це справа між Богом і їхніми серцями. Ми не хочемо приходити з агресивним євангелієм типу: «Ми знаємо, що вам треба, беріть!» Тому ми будемо до кінця поруч, будемо відкривати своє життя для них, щоб вони в ньому бачили Бога. Я розумію, що це важко. Проте вірю, що Господь спонукає людей до покаяння й вірю, що вони побачать у нас не просто молодість, дурні надії й сподівання, а силу Бога, і зможуть віддати Йому своє життя.

 

 

Що ви робите, щоб звершувати служіння ефективніше?

Ми спостерігаємо за багатьма центрами в Нідерландах. Там є дуже класні пансіонати, які проводять цікаві ігри й зустрічі для людей літнього віку. Спочатку навіть думали про партнерство, але зупинилися, бо наші цінності не збігаються. Та все ж ми можемо один в одного вчитися, брати якісь хороші моменти. 

 

Ми завжди запитуємо, де зараз насправді Бог в цьому всьому, де Він працює? Чи не працюємо ми самостійно? Тобто як Він нас бачить, що хоче, щоб ми робили. Окрім того, постійно аналізуємо, що зараз актуально для тих людей, яким ми служимо. Як можна це закрити? Тоді шукаємо інформацію, матеріали, інструменти.

 

Розвиваємо стосунки між собою. Навчання командою в семінарії показало, що це більше про співпрацю всіх людей у команді, де в кожного є відповідальність за щось конкретне. Тому ми кожної середи разом п’ємо каву (уже навіть є кав’ярні, де нас впізнають). Ми збираємось на 2 години, обговорюємо багато моментів і разом вимальовуємо картину роботи далі. У цьому цінність команди, і це дозволяє залагоджувати різні внутрішні моменти, конфлікти.

 

Я скажу таку дуже сміливу фразу, але сама церква винна в тому, що побудувала служіння літнім людям тільки як гуманітарну допомогу. Тобто ми даємо їм гуманітарку, і все, будь ласка, не чіпайте нас.

 

Якщо ж поговорити про іншу сторону медалі, то з якими викликами ви стикнулися в процесі організації вашого служіння?

 

Одна з проблем – це стереотипи про людей літнього віку: що з ними немає про що говорити, вони слабкі, з ними нецікаво, вони можуть одну історію розповідати по п’ять разів. Тому ми зустріли дуже багато непорозуміння. На кшталт, а чому літні люди? Працюйте з дітьми – там потенціал, є підлітки – там сила й енергія. У відповідь кажу: «Слухай, це я через 20 років, і я хочу, щоб в моїй церкві мені було цікаво». 

 

Проте церкви не завжди відкриті для людей літнього віку. Я скажу таку дуже сміливу фразу, але сама церква винна в тому, що побудувала служіння літнім людям тільки як гуманітарну допомогу. Тобто ми даємо їм гуманітарку, і все, будь ласка, не чіпайте нас. Ну бо що ж можуть люди похилого віку? Молитися й більше нічого. Ми запрошуємо людей до церкви, вони вимушені сидіти до кінця служіння й слухати проповідника, у якому вони не зацікавлені. Є навіть такі історії, коли люди готові стати членами церкви, аби отримувати гуманітарну допомогу. Ми зустріли це в ментальності багатьох людей літнього віку: немає гуманітарки – ми до вас не йдемо. 

 

Тож тепер ми їм пояснюємо, що церква – це про людей, про Бога, про твої стосунки з Ним, це спільнота людей, де кожен важливий, кожен має дари й таланти, плоди Духа Святого. Бог працює в церкві, тому ви можете стати її частиною без гуманітарки, без таких речей.

 

Але в цьому теж є виклик, бо я можу зрозуміти таку силу гуманітарки. Коли почалося повномасштабне вторгнення, я мала можливість пожити за кордоном і порівняти рівень життя там й у нас. У тих же Нідерландах бабусі мають гідну пенсію, можуть мандрувати, сплачувати комунальні, жити в будинку й сидіти на терасі, пити з подругою келих вина. Їх легше зібрати пограти в бінго, тому що вони відчувають себе потрібними суспільству й країні. У нас все навпаки. Коли людині нема чим заплатити комунальні чи немає ліків, чи хліба, то говорити про якісь фільми або інші заходи вкрай важко.

 

Тому ще одне наше питання в тому, як знайти баланс між розважальною програмою та локальною допомогою, бо завжди є спокуса вдатися в крайнощі. Тому виклик: зберегти ті цінності й фокус, у яких це служіння розпочиналося, але водночас бути гнучкими в тому, як його втілювати далі. 

 


Ви вже раніше згадували про програму «Майстерня соціального служіння». Чому у вас виникло бажання піти навчатися на цій програмі?

 

Саме на вибір семінарії повпливало те, що я особисто знайома з Олею Кондюк [керівник відділу комунікації та розвитку УЄТСприм. ред.]. Коли ти частково бачив людей у побуті, у житті, то розумієш їхні цінності. Ми хотіли б навчатися в людей, із якими в нас спільні цінності: адекватність, чесність, біблійне євангеліє, професіоналізм, якість роботи.

 

Також ми хотіли робити Божу справу так, щоб поєднувати професіоналізм і роботу Святого Духа. Наша церква цінує якісну роботу для Бога, тому якщо ми можемо зробити щось краще, то ми повинні це робити: навчатися, впливати, використовувати сучасні інструменти.

 

Мене дуже надихає одне місце в Біблії, коли Ісус каже, що люди цієї землі зазвичай мудріші, ніж діти Божі. 

 

Не хочеться, щоб люди, які мають інші цінності й не знають Бога, мали вплив на наше місто. Хочеться, щоб церква була містом на горі, а не складом.

 

Назвіть, будь ласка, кілька практичних прикладів, як навчання вплинуло на вас, вашу команду й служіння.

Для нас було відкриттям, що соціальне служіння – це не тільки про кризові сім’ї чи про людей із залежністю. Це взагалі служіння соціуму. 

 

Ще одне – розуміння бюджету: скільки коштує служіння, скільки часу воно займає, як взагалі все відбувається. Необхідно було чесно сісти та відповісти на ці питання. Також тема про те, як отримувати гранти на церковне служіння: у нашій голові ці поняття ніколи не єдналися між собою, й усвідомлення протилежного стало прям вау-ефектом. Бо все одно зазвичай ми дивимося, що є в наших руках, а не бачимо цілий океан можливостей. 

 

 

 

 

 

Під час навчання ми мали таку вправу: потрібно було написати список компаній і меценатів, які проводять фінансування в нашому місті, в Україні та у світі. І нам дали годину, щоб подзвонити всім цим людям. Ось що було найважчим для нас. Це такий момент, коли ти знаєш, що воно важливе і його потрібно зробити, але весь час відкладаєш. 

 

Зрештою в мене вийшло сконтактувати з трьома людьми з нашого міста, і відповідь була: «Так. Давайте ви наступного тижня прийдете до офісу, і все детально обговоримо». Ми були вражені… Люди відкриті до діалогу, вони готові, вони хочуть допомагати! Вправа допомогла нам побороти страх просити. Це було дуже практично й дуже сміливо. Ми можемо набагато більше, ніж думаємо!

 

 

 



Що важливого ви отримали в семінарії, окрім потрібних знань і навичок?

 

Ми дуже здружилися з командами з інших міст та підтримуємо з ними дружній зв’язок. 

Запам’яталися кава-брейки, коли приходили викладачі семінарії й ми могли 5–10 хвилин поспілкуватися, поділитися чимось, познайомитися. Дуже цінним було спілкування, знайомство, простота. І я думаю, що після того, як ми всі пройшли програму, ми можемо одне одному подзвонити без танців з бубном. Тобто ми одразу переходимо до справи. Це все прямо, чесно й відкрито. 

 

І звичайно, самі знання та практика. Мені дуже важливо було побачити, що це не просто семінарія, яка сидить і навчає, а це люди, які практикують те, що вони вивчають. Можливо, вони мають більше знань і досвіду в якихось питаннях, але водночас вони поводяться так, що я відчуваю, що це мої брати й сестри. І це прям вау. 

 

 

 

 

 

 

 

Наостанок розкажіть, будь ласка, приклад або історію людини, на життя якої вплинув ваш проєкт «Суперстар».

У нас є один чоловік – Євгеній Макарович. Коли ми тільки починали знайомитися, він завжди так піджартовував і міг інколи дозволяти собі зайвих речей, наприклад флірт. Ми дуже чітко розділяли кордони, адже це не про неповагу до старшого покоління, а про цінність себе. Водночас будували стосунки, спілкувалися, знайомилися. 

 

Одного разу він покликав мене в коридор і каже: «Мені так соромно. Розумієте, я такий старий. Дружина померла, нікого нема. Мені так приємно, що такі молоді гарні дівчата спілкуються зі мною. Вибачте мені, бо я знаю, що я можу загратися в цю гру. Хочу з вами зберегти гарні стосунки, давайте дружити?» Я прийняла його вибачення й спитала, чи потрібна йому якась поміч. Виявилося, що він не може прибрати свою хату, бо недобачає, тож ми командою прийшли допомогти. А далі в нас відбувся цікавий діалог.

 

Він до мене як до найстаршої жартував: «Я так зрозумів, ви головна матка?» Кажу: «Та ні, на бджолину матку працюють, тому в цьому плані я ще не матка – я дружина пастора». І він в шоці питає: «Так, стоп, то ви церква?» Я кажу: «Вас здивувало, що ми віруючі? Євгеній Макарович, у приміщенні, де проходять зустрічі, хрест стоїть». Він говорить: «Ну ви брошурки нам не давали, оце прийшли до мене прибирати… І я вам що, зараз десятину повинен віддавати?»

 

Ми вже потім дізналися, що в нього був «цікавий» досвід з різними церквами. Наприклад, йому говорили, що треба скакати, щоб Бог благословив, треба гроші приносити. Його здивувало, що ми не давали гуманітарку, не роздали йому брошурки про Ісуса чи ще якісь речі, бо це те, що він бачив до того. Його інтерпретація. 

 

Я відповідаю: «Та не треба приносити десятину. Ми просто хочемо вам допомогти». Він розплакався: «Мені так соромно, ви такі поважні люди, такі серйозні, а я тут, як дурбелик». ʼ

 

Наступної зустрічі пан Євгеній був абсолютно іншою людиною. Він дуже глибоко до нас ставлення змінив, і зараз ми відчуваємо з його боку велику повагу й тепло. 

 

Також у нас є пані Наталя. Коли вона прийшла на першу зустріч, весь час проплакала. Ми подумали, щось трапилося: погані новини, хтось помер чи що завгодно. Наприкінці люди вже почали розходитися, а вона сидить і плаче. Ми питаємо: «Пані Наталю, що сталося?», а вона каже: «Я вам так вдячна, що ви про нас, старих людей, дбаєте, що ви дивитеся на нас не як на бомжів. Я побачила стільки поваги, любові й турботи. Я вже давно такого не відчувала. З моменту, як зайшла, побачила бузок на столах, гарненькі чашечки, і я себе відчула просто нормальною людиною. Мене так емоції накрили, таке щастя, що я не інвалід, я не стара бабуся, тобто я просто людина. Я просто можу жити. Ця вся атмосфера. Вона мене накрила. Я вам дуже вдячна».

 

І це тільки 2 історії, а таких у нас дуже багато.

 

 

Автор: Єлизавета Тромса

Підпишіться на новини