Тиша у страсну суботу

У Біблії багато написано про різні суботи, але не про цю. Зазвичай шабат – це символ надії; це – молитва й передсмак вічного шабату – царювання Бога посеред людей, досконалу радість і щастя. Усе це правда про всі суботи, але не про цю. Марк майже погодинно описує кожен день останнього тижня служіння Христа, а про події суботи – ані слова. Усе, що стосується суботи, втиснуто в три слова: «Коли минула субота…» (Мр. 16:1).

На перший погляд, три слова натякають, що нічого важливого у суботу не відбувалося. А що, якщо навпаки?

Цю суботу іноді називають днем тиші, однак тиша зараз має дещо зловісний присмак трагічної фатальності та безпорадності. Це не тиша, а німий крик відчаю, коли густа й непоборна темнота не те що долає надію і майбутнє, а вражає їх прямо у серце. Синонім цієї тиші не спокій, а боротьба, не блаженство, а богозалишенність.

Це найдовша й найтемніша субота для учнів. Безкінечні години суботи повільно, але невпинно збільшують усвідомлення реальності трагедії п’ятниці. Одна річ – жити без надії, і зовсім інша – жити із втраченою надією. Важко змиритись із тим, що Ісуса розіп’яли, але нестерпно боляче й осудливо усвідомлювати учням, що вони колективно сприяли Його арешту і зрадницьки втекли, залишивши Його наодинці. Після такої суботи, навіть якщо і прийде неділя, вона не матиме сенсу.

Ця субота втілює найвищу форму безпорадності, безнадійності і богозалишенності. Буває, що у певні моменти нашого життя ми відчуваємо щось подібне. Нам здається, що знаходимось у глухому куті, стіни якого збудували самі. Ми самотні у безкрайній пустелі. У такі моменти Бог здається нам славним минулим, але, на жаль, не теперішнім і відтак не майбутнім. Можливо, Бог є Альфою, але наші обставини, усе що ми бачимо, чуємо і відчуваємо, вказують на те, що останнє слово немов належить чомусь або комусь іншому.

Ця субота є нестерпно довгою, проте й вона минає. Коли минула субота і настала неділя, трапилось неможливе – Христос Воскрес! Бог має як перше, так і останнє слово. Після ночі приходить день, спустошені горем серця Бог сповнює новою і повною радістю та надією. Бог тримає все під контролем. Він веде історію світу й нашу власну історію Своїм всемогутнім, мудрим і благим способом.

Ця субота є важкою, але й така субота з її самотністю потрібна, бо, залишившись наодинці, ми усвідомлюємо власну приналежність до Нього і глибинну потребу у Ньому. Після такої темної, але великої суботи перші промені сонця нового дня як ніколи яскраві. Бог тримає все у своїх руках, смерть переможена. Усе буде добре, бо в останніх віршах Біблії немає темноти.