Головна Життя Вечеря Господня

Вечеря Господня

 

«Ісус ночі тієї сказав: “Прийміть…”» (1 Кор. 11:23-24).

 

Господня Вечеря, яка є серцевиною пасхального шляху Христа, являє собою невичерпне джерело духовних, а заразом й етичних сенсів. Серед неймовірної кількості змістів довкола дії Вечері Господньої, існують ідеї, які слід сприймати обережно, щоб не загубити початкові акценти події.

 

Брати участь у Вечері Господній означає служити Богу.

 

«А я серед вас як той, хто служить» (Лк. 22:27).

 

І в Євангелії від Луки (розділ 22), і в Євангелії від Іоанна (розділ 13) у контексті Пасхи та безпосередньо Вечері Господньої Христос обирає шлях «слуги». З одного боку, євангеліст Лука демонструє, як Христос кидає виклик звичним поглядам, запитуючи в своїх учнів: «Хто більший: чи той, хто сидить при столі, чи хто прислуговує? Чи не той, хто сидить при столі? А я серед вас, як слуга» (Лк. 22:27). З іншого боку, євангеліст Іван показує, як Христос виступив проти усталених звичаїв не лише підривною думкою, а й дією, коли «зачав обмивати ноги учням» (Ів. 13:5).

 

Вечеря Господня – це час, коли насамперед Господь служить нам, а не ми Йому. Дозволити Йому послужити нам і дозволити собі оцінювати характер Його служіння означає вчитися й розуміти, як служити одне одному. Отже, коли ми збираємося для Вечері Господньої, Христос служить нам, а ми свідомо бажаємо брати участь у Його служінні іншим.

 

Сьогодні дозволити Богу послужити нам, а, відповідно, і вчитися служити, приймати образ «слуги», перестало бути просто романтичною або абстрактною ідеєю. Сьогодні це соціальна необхідність, від якої залежить наше спільне майбутнє.

 

Брати участь у Вечері Господній означає бути гідним.

 

«Бо хто їсть і п’є негідно…» (1 Кор. 11:29).

 

Читаючи в євангеліях про застільні спілкування Христа, ми спостерігаємо одну особливість: за Його столом часто сидять люди, які, з погляду релігійного суспільства того часу, абсолютно не асоціюються з гідністю: митарі, грішники, жінки сумнівної моральної поведінки, злодії тощо.

 

Для юдеїв застільна трапеза була ще однією можливістю відокремити себе від усього «нечистого» – за столом міг сидіти лише гідний. Сидіти за столом разом з іншим символізувало дружбу, вияв поваги, близькості, тісного зв’язку та єдності з ним. Ба більше, поділяти з кимось трапезу символізувало рівність сторін і прийняття одне одного. Тому застільне спілкування Христа з «митарями та грішниками» чи «нечистими» через релігійно-культурну парадигму ізраїльського суспільства не витримувало критики.

 

Тут можна було б зауважити, що застільне спілкування Христа це одне, а Вечеря Господня – зовсім інше, адже на пасхальну вечерю Христос покликав тільки Своїх учнів, тобто гідних, вибраних. Але не варто забувати, що серед цих «гідних» сиділо щонайменше два зрадника і злодій: Юда та Петро – що вже казати про інших учнів, які розбіглися в Гетсиманії. За столом Христа завжди сиділи люди – недосконалі люди.

 

Господня Вечеря – це не зібрання гідних: що б ми не робили, ми не можемо повністю позбавитись зіпсутості. Усвідомлення цього робить благодать благодаттю, а жертву Христа – незамінною. Господня Вечеря – це момент відновлення, повернення гідності тим, хто її втратив.

 

Це нагадування, Хто повертає справжню гідність і що означає бути гідним (який спосіб життя це передбачає): виявляти єдність, терпіти одне одного, не звеличуватися над іншим, пам’ятаючи про гідність кожного, за кого помирав Христос. Саме до цього закликав Павло: гідно брати участь у тому, чим Господь удостоїв нас (1 Кор. 11:29). Сьогодні єдність, терпіння та рівність щодо інших стали запорукою відновлення гідності, якої прагне позбавити нас ворог.

 

Брати участь у Вечері Господній означає розуміти, що відбувається.

 

«Якщо ви споживати не будете тіла й пити крові Сина Людського, то в собі не будете мати життя» (Ів. 6:53).
Пасхальні події, як і безпосередньо Господня Вечеря, особливо в євангеліста Івана, огорнута нерозумінням учнів, що ж все це означає та чому для втілення нової надії було обрано саме такий шлях. Господня Вечеря, як і пасхальні події загалом, ніби змушують нас відмовитись від своїх людських амбіцій пояснити все й натомість проявити довіру.

 

В історії ми спостерігаємо, як різні християнські конфесії намагалися пояснити, наприклад, що відбуватиметься під час участі в «тілі» та «крові» Господа. Ця дискусія нескінченна, що й не дивно: ми намагаємося осягнути до кінця те, що осягнути неможливо. Там, де йде мова про поєднання божественного та людського, завжди присутнє відчуття невловимості глибинного сенсу того, що відбувається. Ось чому Вечеря Господня – це таїнство, яке вимагає не стільки розуміння, скільки довіри.

 

Сьогодні ми знаходимось в умовах, коли до кінця не розуміємо чому відбувається те, що відбувається. Але нерозуміння не має стати причиною відмовитися довіряти. Навпаки. Нерозуміння – це можливість довіряти, всупереч сумнівам, Тому, у Кому є життя.

Текст: Д-р Радислав Тацюн, керівник програми “Прикладне богослов’я”

Зображення: Катерина Кузів “Тіло і Кров Господні”

January 1 1970

В’їзд Господній у Єрусалим

Детальніше
Життя January 1 1970

Євангеліє проти “русского мира”

Детальніше
Життя January 1 1970

Війна та людина

Детальніше

Підпишіться на новини