З днем Реформації!

“Мене звинуватили у двох тяжких злочинах – єресі та розколі. Моя «єресь» полягає в тому, що я наважився виступати проти їхніх догм. Але що мені залишається робити? З Твоїх вуст, Боже, я чую, що немає іншого світла істини, що може направляти наші душі на шлях життя,  крім того, який

горить у Твоєму Слові”.

Ж. Кальвін

Дух змін з дивовижною силою увірвався в XVI століття, дав народження протестантизму  та сколихнув основи середньовічних принципів і засад. Протестантизм по-новому відповів на багато питань стосовно віри й життя людини. Однією з головних цінностей будь-якої світоглядної системи є людська свобода. Власне свобода – це фундаментальна цінність, яка є загальною передумовою моральності, і без неї неможливе існування будь-якої етичної системи. У християнській перспективі людська свобода завжди співвідноситься з моральними цінностями й нормами та неминуче пов’язана з об’єктивною мораллю, без якої свобода втрачає здоровий глузд. Сьогоднішнє розуміння свободи містить у своїй основі ідею людської автономії: стверджується, що людина автономна від інших людей, від соціуму та від Бога, а тому саме вона є критерієм істини.

Особливу роль в становленні «вільної людини» зіграв рух Реформації. Богословські ідеї цього руху вплинули на подальше формування богословських доктрин, відкрили нові духовні горизонти, змінили свідомість людини, навчили людей самостійно мислити та підготували настання Нового й Новітнього часу. Сила ідей Реформації не зникла з часом: їхній вплив відчутно й у наш час не лише в житті християн протестантських конфесій, але й у житті світової спільноти. Тому 31 жовтня, День Реформації, є важливою датою в історії вільного людства. Саме Реформація Лютера заклала фундамент теологічної, історичної, духовної та політичної самосвідомості сучасної Європи з її сьогоднішніми цінностями. Реформацію Лютера і Кальвіна можна трактувати як остаточне оформлення «протестантського» типу особи, що визначив характер європейського Нового часу.

Лютер почувався залишеним через тягар свого гріха, саме тому його вразили слова розіпнутого Христа: «Боже мій, Боже мій! Для чого Ти Мене залишив?» Христос залишений! Як може бути залишеним наш Господь? Так, це відчуття знайоме Лютеру, адже він грішник, але ж Христос – безгрішний! Виходить, це означає, що Христос ототожнив себе з грішним людством? Виходить, Він розділив з нами нашу людську відокремленість від Господа, щоб узяти на себе покарання за гріх? Християнин повинен наслідувати Христа. Подібно до того, як Ісус, хоч і був Сином Божим, уподібнився людям і став людиною, щоб послужити їм, так і християнин, багатий вірою, має любити своїх ближніх, допомагати їм і чинити щодо них так, як чинить з нами Христос.

Очевидно, що те, що важливо для зовнішньої людини – одяг, їжа, справи – виявляється зовсім даремним для душі. Ба більше, ті лиха, які можуть зашкодити тілу, не можуть зашкодити душі. Стан душі не зміниться від зовнішніх обставин, дотримання постів, здійснення молитви, виконання будь-якої роботи або відмови від неї. У душі є інша потреба – Слово Боже, тобто Благовістя про Сина Божого, Його втілення, страждання, смерть і воскресіння. Мартін Лютер стверджує, що проповідь Христа робить душу вільною й праведною за умови, що душа вірить в те, про що проповідує. Через справжню віру в Ісуса Христа людина придбаває істинні нескороминущі скарби: Божу благодать, спасіння, мир, праведність і свободу. Попри те, що у Священному Письмі прописані заповіді, правила й закони для святого життя, головною турботою християнина є турбота про зміцнення віри та зростання через неї в пізнанні Христа. Тому в цьому дні ми знову й знову ставимо собі питання, які ставив Лютер 505 років тому:

•       Як душа набуває порятунку?
•       У чому основа релігійної влади?
•       Що є Церква?
•       У чому суть християнського життя?
•       Що таке людська свобода та її межі?