Головна Поклоніння Емоції та поклоніння

Емоції та поклоніння

 

 

 

За час щоденної, нічим не виправданої, російської агресії, ми на досвідному рівні спостерігаємо, як прояв концентрованого зла супроводжується пропорційним проявом людських емоцій, які поступово від страху й розгубленості переходять в емоції гніву, ненависті, бажання помсти чи справедливої відплати агресору. Християни тут не виняток: подібні відчуття та бажання вони переживають не менше. Проте в християнському середовищі такі емоції в кращому разі сприймають насторожено, у гіршому – взагалі табуюють, нагадуючи, що Бог є любов, і ми маємо прощати всіх, як і Бог через Христа простив нас.

 

«Негативні» емоції та поклоніння (спів, молитва тощо) Богу – явища, які нерідко поляризують, натомість асоціювання християнської віри з ідеалом непорушного спокою (любові, радості, миру, смиренності, співчуття, прощення тощо) може набувати гіперболічних рис.

 

Тож не дивно, що вагома частина текстів, які є головними взірцями та джерелами поклоніння Богу, як-от Книги Псалмів, неодноразово ставали й продовжують ставати сильним контрастом до того способу віри, який нерідко моделюється в християнському середовищі. Мова йде про так звані «псалми прокляття», або «проблемні псалми», або, як висловився відомий французький філософ Поль Рікер, «псалми дезорієнтації», коли всі обіцянки та гарантії озвучені в гімнах хвали зазнали краху, а страх від споглядання, як ворог руйнує твоє життя та життя людей довкола тебе, поступово переходить у гнів, ненависть, бажання помсти, відплати. У якийсь момент життєвого досвіду псалмоспівець (праведник) починає бажати та просити у Бога речей, що мало асоціюються з християнством та духовністю взагалі: нещадної помсти (5:11; 27:4; 53:7 та ін.); знищення беззаконників (142:12); викреслення їхніх імен із книги живих (68:29); вогняного дощу на грішників (139:11); помсти усемеро разів більшої (78:12); омити свої ноги в крові нечестивого (58:11); щоб діти ворога стали сиротами, убогими волоцюгами та щоб жебракували далеко від своїх зруйнованих осель (108:9-15) і подібне.

 

Цікаво, що в історії християнства дискусія щодо пояснення подібних текстів часто зводилась до обговорення образу Бога, і як цей образ має лягти в основу духовного та етичного життя християнина. Нерідко це призводило до так званої «християнізації» важких текстів, тобто стверджувалося, що старозавітний період, де Божа помста виливалася на грішників, пройшов, тому що тепер Божа помста лягає на безгрішного Сина Божого, Який віддав Своє життя за них. Відповідно, псалми дезорієнтації та представлені в них бажання мають залишитися в минулому. Проте слід розуміти, що образ Бога, Який звершує справедливу відплату за скоєне, нікуди не подівся і з новозавітних сторінок (Мт. 10:15; Рим. 12:19; Об. 18).

 

Але подібний фокус в дискусії затушував зворотну сторону розуміння проблемних текстів: як псалмоспівець ставився до поклоніння й сприймав його та як розумів, яким і для чого воно може бути в емоційно складні й стресові періоди.

 

Перебуваючи перед лицем агресії та постійної загрози життю, в умовах, коли дві сильні емоції страх і гнів/ненависть (бажання помсти, відплати) періодично, хвилями змінюють одна одну, псалмоспівець сприймає поклоніння не лише частиною літургії, позитивним досвідом зустрічі з Богом. Поклоніння стає духовною діяльністю, яка здатна впоратися з емоційними проблемами та приборкати їх. Псалмоспівець не виливає гнів безпосередньо на ворога – він виливає гнів перед Богом. Поклоніння стає терапевтичним моментом, який можливий щонайменше за двох умов.  

 

По-перше, усвідомлення, що поклоніння це момент коли ми з’являємося перед Богом не стільки «чистими» (від емоційних нашарувань) скільки чесними у своїх переживаннях. В словах псалмоспівця нас лякає не просто зміст, але й рівень чесності. Він не намагається звільнитись від бурхливих емоцій або пригнічувати їх, щоб стояти перед Богом, натомість він оголює свої емоції перед Богом, щоб звільнитись і дозволити Йому направити свій стан в конструктивне річище.

 

У кризові моменти життя здатність бути чесними у своїх переживаннях може стати терапевтичною. І це стосується не тільки індивідуального, але й колективного рівня. Сьогодні ми опиняємося перед необхідністю переосмислювати звичний образ поклоніння як чогось виключно позитивного або як момент емоційного піднесення. Потрібно бути чутливими у заклику залишити всі життєві тяготи та переживання за дверима спільноти поклоніння та увійти в непорушний спокій, щоб повністю сконцентруватися на поклонінні Богу. Сьогодні це може зустріти нерозуміння й зумовити пригнічення або штучне витіснення так званих «негативних» емоцій з емоційної палітри, що природно властива людині в кризові часи. Сьогодні поклоніння (спів, молитви) вимагає можливості не тільки давати відповіді, але й ставити чесні запитання, висловлювати чесні переживання, страхи, проходити перетворення реальності в присутності того, Хто спроможний трансформувати переживання та змінити реальність.    

 

Тому, по-друге, поклоніння стає терапевтичним в умовах визнання, що є життєві періоди, які ми не можемо пройти самі. Псалмоспівець розуміє, що йому потрібен інший і насамперед – Інший. Він розуміє, що переживає стан, який не може пройти сам. Сьогодні ми дедалі більше починаємо хворіти на емоції, які не можемо й не повинні проходити на самоті, бо насправді не здатні впоратися з ними самостійно. І це вимагає не тільки особистої, але й колективної зрілості в розумінні, що будь-яка емоція – невіддільна складова людськості. Чи не тому біблійний контекст не табуює жодну емоцію?! Усі емоції важливі й немає зайвих. Ось чому Біблія не ставить «табу» на емоції, але закликає вчитися справлятися з ними, і в цьому процесі присутність іншого може грати ключову роль. Тому не існує позитивних чи негативних емоцій: існують позитивні чи негативні наслідки спроможності або неспроможності направити їх у конструктивне річище.

 

Як не дивно, але біблійне поклоніння (спів, молитва) часто представлено не як момент незворушного спокою людини перед Богом. Радше навпаки, як момент абсолютної емоційної чесності перед Богом та іншим у своїх найгірших бажаннях і переживаннях – і саме з цього моменту починається терапія душі.

 

Д-р Тацюн Радислав, доцент кафедри богослов'я.

Поклоніння в умовах війни

  Пандемія, дистанційне навчання та робота, втрата роботи, війна, смерть знайомих і рідних,...

Детальніше

Прославлення Бога в часи кризи

  У деяких християнських традиціях поклоніння й прославлення можливе лише тоді, коли людина...

Детальніше

Підпишіться на новини