Формування молодих лідерів

Давид та Марія Вітченко про залучення молоді до громадських ініціатив

Головна Місія Формування молодих лідерів

Ми не будемо робити церкву закритою організацією та казати, ну вибачте, ти невіруючий і не проходиш за нашими критеріями, тому ми не можемо тебе взяти. Мені здається, Христос набирав дуже різних людей, і це стало початком їхнього духовного шляху.

 

Давид та Марія Вітченко – подружня пара, молодіжні та підліткові лідери церкви «Блага вість» міста Олександрія, випускники програми «Майстерня соціального служіння».

 

Давид є лідером молодіжного служіння, веде домашню групу та ще декілька служінь у церкві. Марія – координатор програми «Файно ленд». Завдяки цьому проєкту разом із командою досягає підлітків, допомагає їм зрозуміти себе і свої думки та рухатися до своєї мрії. Говоримо про формування молодих лідерів та залучення їх до громадських ініціатив.

 

 

З якими викликами стикнулася ваша церква, служіння під час повномасштабного вторгнення?

Давид: Найперше – це те, що багато людей виїхало. Одні люди замінили інших і приїхало, мабуть, більше, ніж поїхало.

 

Марія: Так, на початку повномасштабного вторгнення в Олександрію приїхало багато тимчасово переміщених людей і з’явилося чимало роботи. Ми почали запрошувати переселенців, почали з ними працювати, пояснювати, навіщо ми цю роботу робимо, створили мінігрупки, які потім розрослися до повноцінних служінь.

Також війна показала, що служіння не має триматися тільки на одному лідері. Якщо за певних обставин лідер виїжджає, служіння просто розвалиться. Але якщо є класна команда й люди, які можуть замінити один одного, тоді служіння буде далі розвиватися.

 

 

Тому тепер дуже працюємо над створенням міцних команд. Зараз у церкві є багато різних служінь: підліткам, людям у складних обставинах, матусям, також їздили допомагати на Херсонщину. Усім цим займається 4 великих команди (з групою прославлення – 5). Ці люди майже щодня щось організовують у церкві, спілкуються, зустрічаються, допомагають. У нас часто буває [сміється], що в один день на території церкви на вулиці відбувається дитяча програма, а в залі так само погодинно все зайнято під різні заходи.

 

Д: Ще ми вперше так тісно співпрацювали з міською владою: на території нашої церкви відкрили перший у місті координаційний центр, щоб розподіляти переселенців і гуманітарку. Ми пів року тісно взаємодіяли, влада побачила, що таке церква, а церква – з ким із влади можна співпрацювати. Тепер маємо з ними гарні стосунки.

 

М: З мінусів я б виділила появу якоїсь нотки конкуренції за кількість людей, за кількість продуктових пакетів тощо. І це в ті моменти, коли громадські та релігійні організації мали б об’єднатися…

 

Д: Так, на жаль, від цього нікуди не дінешся. Вистачає людей, які мають свої якісь інтереси, тому намагаються не допомагати, а якомога більше себе пропіарити.

 

 

 

 

 

Розкажіть про проєкт, який втілюєте.

М: Я колись задумалася про те, яким бачу своє служіння через 10 років. Почала фантазувати, і в мене була така одна велика ідея – створити в Олександрії християнську школу. Почала думати, як прийти до цього. Розділила цю велику мрію на 8 кроків. Виявилося, що першим кроком буде така мінішкола, у якій би молодь і підлітки навчалися, як служити, працювати, допомагати місту.

 

До початку коронавірусу в нас навіть була спроба запустити щось таке. Це була «Академія служіння» для підлітків і молоді церкви. Ми їх навчали, що таке служіння, як служити, як доносити християнські цінності. Але почався коронавірус, і все закрилося.

 

Згодом на наші підліткові клуби активно почали приходити зовсім невіруючі підлітки. Ми побачили, що вони відкриті до церкви й не мають стереотипів, які мали попередні покоління. Ми почали долучати їх до невеличких служінь. Побачили їхнє зацікавлення й подумали: а що як інші підлітки теж захочуть приєднатися до чогось такого? І зрозуміли, що треба виходити за масштаби церкви. Варто орієнтуватися не тільки на християнську молодь, а загалом на всю молодь у нашому місті. Так і з’явилася ідея проєкту «Академія лідерства», який ми доробили вже під час навчання в УЄТС.

 

 

 

Д: Ну так, до того ж із початком повномасштабного вторгнення ми майже не працювали на людей всередині церкви. І воно якось так склалося, що ти в основному намагаєшся допомагати й служити людям поза церквою. Відповідно не стояло питання, для кого ми це будемо робити, – очевидно, що треба робити це на рівень міста.

 

Що ви прагнете змінити через цей проєкт?

Д: У нас місто невелике й мало можливостей для розвитку: усе закінчується коледжами та профтехучилищами. Тому молодь, яка прагне здобути ступінь бакалавра й магістра, як правило, виїжджає до більших міст і не повертається. Відповідно, у нас залишається або та молодь, яка приїжджає з довколишніх сіл і лишається тут, бо для них Олександрія – це вже прям «вау», або ті, хто не надто прагне чогось такого здобути.

 

Тому, створюючи проєкт, ми хотіли де в чому змінювати й саме місто: робити його комфортним і цікавим для молоді, розв’язувати проблеми, а не просто чекати рішень влади. Звісно, мені здається, що через нього зможемо впливати на людей, бо, думаю, контакт із людьми посприяє тому, що вони почують про Христа чи прийдуть до церкви.

 

Проте все ж найголовніша мета – створити простір, у якому підлітки та молодь будуть реалізувати свої таланти й уміння на користь міста.

 

М: Так, ми захотіли створити міцну спільноту людей, які будуть об’єднані якимось одним прагненням і зможуть зробити щось гарне для міста. Бо, може, ми просто недооцінюємо їх? Так, підлітки можуть там ходити по вулицях, кричати, матюкатися, але якщо копнути глибше, то між ними багато світлих голів і ідей.

 

А як ви опинилися на програмі «Майстерня соціального служіння» від УЄТС?

 

Д: Нас запросив керівник програми Артем Радіонов. Ми постійно співпрацюємо з їхньою церквою. Це було вперше, коли нас кудись позвали. Ми давно вже ніде не вчилися, й оскільки це семінарія, то спочатку був страх, що, можливо, там будемо тільки якісь теологічні речі розбирати. І ще, коли заповнювали анкету, зрозуміли, що буде щось таке серйозне. Бо питали не просто там прізвище ім’я і номер телефону, а бачення служіння й подібне. Було зрозуміло, що туди беруть конкретних людей, які будуть готові навчатися конкретних речей.

 

Але виявилося дуже гарно. Дуже сподобалися інші команди, які приїхали. Усі були неймовірно відкриті, і тепер у нас є дуже багато знайомих з різних куточків України.

 

Єдине, про що жалкуємо, що в нас не вийшло взяти багато людей з собою. На жаль, не було можливості поїхати на весь робочий тиждень.

 

 

 

 

 

Що цінного вам дало навчання?

 

Д: Перше – це якраз проєкт «Академія лідерства». Спочатку в нас не було ідеї брати саме його. Ми приїхали на навчання, і тут нам кажуть, що будуть не тільки знання, а й практика: наша команда до кінця навчання має презентувати готовий проєкт. Ми поспілкувалися, подумали, що саме хочемо розвинути… зрозуміли, що це гарний шанс дописати проєкт для підлітків і молоді. Зробити покроковий план і перейти до реалізації.

 

М: Для мене основним було усвідомлення, що потрібно не просто щось робити, аби робити, – треба дуже чітко розуміти, що ви хочете бачити на виході, який буде вплив вашого проєкту. Я почала думати в такому ракурсі про всі інші служіння в церкві. Ще дуже сподобалось, що обов’язково треба проговорювати цінності з командою. Тоді набагато простіше комунікувати один з одним, об’єднуватися навколо якихось певних речей.

 

Ми прийшли з мріями, бажаннями щось зробити, а нам допомогли трансформувати це в щось конкретне.

 

Д: Сподобався процес навчання: ми прийшли з мріями, бажаннями щось зробити, а нам допомогли трансформувати це в щось конкретне. І на кожному етапі нас наче за руку вели: не було такого, що от, тримайте знання і робіть із цим, що хочете. Нам давали матеріал і шаблони, але водночас була й постійна підтримка з боку команди, яка навчала.

 

М: Ще з плюсів хочеться зазначити залучення менторів – такого ще ніде не бачили. Уже після програми в семінарії ми з Давидом поїхали на інше навчання, то там уже такого не було. Це тільки в семінарії залучали менторів, які потім окремо зідзвонювалися з нами. У нас це був Роман Морозов [співзасновник культурно-громадського центру «ШELTER+», Кривий Ріг – прим. ред.]. Ми були вражені, що людина з таким великим досвідом і зайнятістю змогла приділити нам час та навіть погодилася якось доєднатися до нашого проєкту. Це було неймовірно.

 

Що змінилося у вашому служінні після навчання?

 

М: Перестали розтягувати. Ми у своїх рожевих мріях розтягнули проєкт з Академією на рік і чомусь думали, що підліткам та молоді буде цікаво весь рік ходити навчатися. Насправді це Роман нас відмовив. Він сказав, що за рік усіх розгубимо, тому слід робити на 3 місяці й не більше. Також ми краще навели фокус на тому, щоб створити спільноту, яка допоможе підліткам бачити проблеми й міста та включатися своїми талантами, щоб розв’язати ці проблеми.

 

 

 

 

Д: Ще ми зрозуміли, що не варто набирати всіх підряд. Потрібні люди, які будуть розділяти наші цінності. Тоді не буде такого, що сьогодні я тут, тому що мені подобається, а завтра мені щось не сподобалося, і я вже візьму й піду.

 

М: Я побачила, наскільки важливо просто сісти з людиною й поговорити, що от, у нас є така цінність, запитати, чи вона це розділяє.

 

Також зрозуміла, що можна розширювати команди підлітками, які раніше ходили до нас на тренінги. Почали з ними проговорювати, яким вони бачать своє служіння чи свою подальшу роботу. Давали їм пробувати побути звукооператорами, аніматорами, ведучими тощо. А потім ця молодь, яка вже залучилася до служіння, почала приводити своїх друзів. Ми з ними так само почали будувати стосунки, почали залучати на домашки й через спілкування вибудовувати нашу команду.

 

 

 

Я можу не просто розповісти свою історію, а показати їм життям Христа, і тоді є набагато вища ймовірність, що вони захочуть ходити в церкву й далі.

 

 

До речі, ви торкнулися цікавого моменту. Як ви взагалі ставитеся до служіння невіруючих у церкві?

 

Д: Якщо ми говоримо про служіння в групі прославлення чи щось таке, то розуміємо, що це не може бути просто людина з вулиці, яке не є віруючою. Але дитячий чи підлітковий клуб – це більше соціальний проєкт, тому відповідно тут немає якоїсь там проблеми.

 

М: До того ж ми помітили, що з підлітками дуже добре працюють особисті стосунки. А служіння разом відкриває можливість глибокого спілкування, хай і з 2–3 людьми, але це матиме довгостроковий вплив. Я можу не просто розповісти свою історію: як пізнала Христа, чому залишаюся на цьому шляху й не роблю щось інше, чому ходжу в церкву, а показати їм життям Христа, і тоді є набагато вища ймовірність, що вони захочуть ходити в церкву й далі.

 

Д: Так, ми справді думаємо про це як про ще один із факторів євангелізації, коли люди можуть залучитися саме в церковні процеси й побачити спільноту віруючих наче як зсередини. Якщо людина захоче продовжувати працювати з нами, ми будемо запрошувати її до наших проєктів і до наших церковних команд.

 

Ми не будемо робити церкву якоюсь такою закритою організацією та казати, ну вибачте, ти невіруючий і не проходиш за нашими критеріями, тому ми не можемо тебе взяти. Мені здається, Христос набирав дуже різних людей, і це стало початком їхнього духовного шляху. Потім, після вознесіння Христа та приходу Духа вони ставали більш самостійними, але й тоді в них були напряги одне з одним, вони не були суперідеальною командою. Тому вважаю, що ми можемо залучати в проєкт і невіруючих.

 

М: Звісно, певні правила будуть, щоб учасники розуміли, що якщо, скажімо, є шкідлива звичка, то, мабуть, варто стриматися під час заходу.

 

Д: Ну або якщо людина несе з собою відверто аморальні цінності, які протилежні Біблії, і не готова відмовитися від них, то ми не зможемо співпрацювати. Але якщо людина просто ще не прийшла до віри й на шляху до того, щоб прийняти Христа, то чому б нам не бути відкритими до таких людей?

 

 

На якому етапі ваш проєкт наразі?

Д: Зараз ми в процесі підготовки всього, щоб уже з вересня почати «Академію лідерства».

 

М: Шукаємо людей у нашу команду, особливо менторів, які будуть допомагати навчати підлітків. Ще недавно говорили з представниками Української академії лідерства. Вони також шукають волонтерів і навчають їх, але ще не мають проєктів для реалізації, тому ми відкриті до співпраці з ними.

 

Д: Також зараз будемо займатися більш детальною розробкою програми: про що говоримо в конкретний тиждень, місяць. Готуємо матеріально-технічну базу.

 

Ну і, звісно, пошук фінансів. Одразу після навчання в УЄТС ми знайшли навчання від Української освітньої платформи – там також була можливість отримати фінансування на проєкт. Ще зараз підписані на багато груп, де всякі грантові фішки. Під час навчання в семінарії нам показали, що є чимало можливостей, і тепер ми розуміємо, що треба шукати. За весь цей час нафандрейзили на генератор і батут для служіння – ми побачили, що це працює.

 

 

 

Яких підлітків плануєте брати й що будете з ними втілювати?

 

М: На перший раз ми розраховуємо на 20–25 підлітків. Наприкінці серпня готуємо промо конференцію. Хочемо зібрати молодь і підлітків та провести панельні дискусії, обговорити важливі проблеми нашого міста. А потім прорекламувати наш проєкт.

 

Д: Для нас це буде перший досвід у такому ключі. Але навіть якщо це не дасть нових людей, у нас вистачить контактів тих підлітків і молоді, з якими ми вже колись співпрацювали. Також плануємо вийти на контакт із місцевим школами.

 

М: Курс в «Академії лідерства» триватиме 3 місяці: 2 місяці на саме навчання і потім ще місяць – на написання проєктів та їхню реалізацію.

 

Д: Звісно, ми відкриті, щоб коригувати, тому що, знову ж таки, це наш перший досвід. Якщо побачимо, що нам треба більше часу на те, щоб їх чомусь навчити або більше часу на реалізацію, ми це врахуємо.

 

М: Звісно, ми розуміємо, що спочатку це не будуть супермасштабні проєкти, а щось таке більш буденне. Наприклад, нам болить проблема забрудненості навколишнього середовища нашого міста, особливо річища Інгулець. Хотілося б, щоб підлітки долучилися до цього та змогли поприбирати, можливо, організувати якусь зону відпочинку або кампанію, щоб закликати не викидати в річку сміття. Можливо, також вийде залучити інших місцевих жителів. Хоча будемо ще слухати ідеї підлітків: можливо, вони побачать щось, що ми ніколи не помічали.

 

Д: Так, ми вже питали про такі ідеї під час молодіжок. Сказали, а давайте уявимо, що маємо необмежений бюджет. Що ми можемо змінити в місті з такими грошима? То пропонували і велодоріжки, і завод для переробки сміття. Ну тобто потенціал для ідей є.

 

Авторка: Єлизавета Тромса

Аполітичність, що вбиває

  Сьогодні багато українці очікують опозиційної реакції від російських християнських лідерів,...

Детальніше

Джерело щедрої любові

    Певно, доволі багато християн на підсвідомому або навіть на свідомому рівні вважають,...

Детальніше

Життя і служіння семінарії в умовах війни

  Завершується вісімнадцятий день війни й третя неділя, коли багато помісних церков в Україні...

Детальніше

Підпишіться на новини