Міжнародний день памʼяті жертв Голокосту


Головна Богослов'я Міжнародний день памʼяті жертв Голокосту

Сюди водили їх і ставили підряд, –
і чужоземна гавкала команда...
Розстрілювали їх «во славу фатерлянда»,
і падали вони, сестра, і друг, і брат,
і падали вони: коханий і дружина,
і мати, й дитинча, бабуся й дід сумний,
без крику, мовчки всі...
Свята їх смерть невинна,
як пам’ятник в віках, безсмертний, краю мій!

«Бабин Яр», Володимир Сосюра

 

Генеральна асамблея ООН 1 листопада 2005 р. у своїй резолюції встановила 27 січня Міжнародним днем пам’яті жертв Голокосту. Дату обрали не випадково — саме цього дня було звільнено концентраційний табір Аушвіц, він же — Освенцим, концтабірний комплекс, створений нацистами 1940 року недалеко від польського міста Освенцим.

 

Голокост означає «всеспалення» та являє собою систематичний, спонсорований державою режим переслідувань і вбивств, що відбувався в усій Європі в період з 1933 до 1945 рік. Це світова трагедія, яку час не може загоїти.

Голокост — найбільш поширений на сьогодні синонім геноциду.

 

В основі голокосту лежав антисемітизм. Нацистська Німеччина та її прихильники в 30-х роках минулого століття поставили собі за мету знищити єврейське населення Європи й не тільки. Перед ризиком масового знищення опинилися не лише євреї, а й представники різних етнічних і соціальних груп: фізично неповноцінні та душевнохворі люди, поляки, роми, радянські військовополонені, політичні супротивники режиму, гомосексуалісти та багато інших, які також зазнавали масового знищення.

 

Цей процес розпочався 1933 року практично негайно після того, як нацисти прийшли до влади. Було знищено приблизно дві третини європейських євреїв. Люди помирали від смертельних умов життя, жорстокого поводження, масових розстрілів і отруєння газом у спеціальних таборах смерті. Внаслідок цього на території Європи було вбито 6 мільйонів євреїв. Спочатку їх зганяли в гетто і здійснювали масові розстріли, а в період з 1941 до 1945 року — вивозили до концтаборів Освенцим, Треблінка, Бухенвальд — таких загалом було понад 20. Серед ув’язнених у цих концентраційних таборах були громадяни 29 держав.

 

Згідно зі статистикою тільки одного табору смерті Аушвіц, ми бачимо, що було знищено приблизно 900 тисяч євреїв і 23 тисячі циган. На початку жовтня 1944 року в Аушвіці було 2510 дітей, а до 10 січня 1945 року їх залишилося 611. Охороняли табір десь 6 тисяч есесівців. Більшість цих людей мали середню освіту, 5% були випускниками університетів із науковим ступенем, 4/5 позначали себе в анкетах віруючими людьми. На жаль, уся ця страшна статистика нагадує нам, що ні освіта, ні походження, ні релігійна приналежність не можуть зробити з людини особистість, у якій відображається образ Божий через співчуття до болю й потреб інших людей.

 

 

Ні освіта, ні походження, ні релігійна приналежність не можуть зробити з людини особистість, у якій відображається образ Божий через співчуття до болю й потреб інших людей.

У декларації Стокгольмського міжнародного Форуму з Голокосту у свідченнях колишнього в’язня Освенцима Елі Візеля є такі слова: «Розповісти про геноцид неможливо, однак і мовчати про нього не можна». Інший в’язень Освенцима йому вторить: «Важко і малоприємно занурюватися в цю безодню зла. Є спокуса, здригнувшись, відвернутися і відключити свідомість. Цій спокусі не можна піддатися». 

 

Відвернутися й забути трагічні сторінки минулого не можна й неприпустимо. Забути, щоб зберегти свої почуття від того жаху та болю, усвідомлюючи, що всі ті страшні дії вчиняли такі ж люди, не піде нам на користь.

Якщо ми хочемо бути сильними, нести образ Божий у людині, ми маємо пам’ятати ту катастрофу в історії людства, щоб не допустити її в майбутньому.

 

Бути сильним означає бути добрим і чуйним, співчутливим і милосердним — саме в цьому проявляються риси Бога в людині. Християнин має відображати ці якості у своєму житті, дотримуючись заповідей Слова Божого! Зберігаючи пам’ять про ті страшні події, ми прагнемо, щоб такі жахливі сторінки історії людства більше ніколи не повторювалися.

 

Свідоцтво ув’язненої: «Вони взяли мене в його лабораторію, де я побачила інших дітей. Вони кричали від болю. Чорно-сині тіла, вкриті кров’ю. Від жаху я впала і знепритомніла. На мене вилили відро холодної води. Щойно я підвелася, мене відшмагали шкіряним батогом, який впивався в тіло, і сказали, що вони відшмагали мене, щоб показати, що на мене чекає, якщо я не буду виконувати інструкції та накази. Мене використовували для медичних дослідів, як морську свинку. Мені ніколи не давали знеболювальних препаратів. Щодня я страждала від нестерпного болю. Мені вводили наркотики й хімічні препарати».

 

Холокост — коротке слово…
Сіре, мов весняний лід,
Та за ним людської крові
Ріки тягнуться у слід…
В крематоріях згорілі,
Чи розстріляні в ярах….
Гірш напевно лиш вцілілим —
Їх вже не відпустить страх.

«Холокост», Андрій Костюк

Автор: Олег Борноволоков, доцент кафедри богословʼя, старший викладач.

Аполітичність, що вбиває

  Сьогодні багато українці очікують опозиційної реакції від російських християнських лідерів,...

Детальніше

Богословська освіта після Бучі

  Офіційне комюніке, прийняте учасниками консультації «Богословська освіта після Бучі» (15-19...

Детальніше

Божа кара чи людська кривда?

  «Бог карає Україну…» – на жаль, з початку війни я чув цю фразу не лише від...

Детальніше

День памʼяті жертв Голодоморів

  Вшанування пам’яті жертв Голодомору – геноциду українського народу   «Внаслідок...

Детальніше

Підпишіться на новини