Право на сумніви

Події сучасного геноциду українців у російсько-українській війні зумовили появу різних реакцій в євангельській церкві України. Однією з таких реакцій стало питання щодо сумніву серед вірян євангельської церкви. Цей сумнів має найрізноманітніші вияви: хтось більш критично подивився на свою церковну традицію, її вірування та зображення Бога; а хтось переживає сумнів щодо Божої любові, справедливості, Його участі в сучасному світі або іноді навіть в Його існуванні.

Складність в тому, що в багатьох євангельських церквах питання будь-якого прояву сумніву членами церкви здебільшого табуйоване. Подібні питання відразу будуть сприйняті так, наче ця людина «маловірна», «не духовна», «втратила віру» або неслухняна. Лідери церкви, які в різний час свого служіння теж стикаються з різними сумнівами, також не завжди мають стосунки, де можуть бути щирими перед Богом, щоб заразом «не втратити свій духовний авторитет», або стосунки з іншими служителями. Виходить так, що відчуття, яке кожна віруюча людина по-різному, але хоча б раз відчувала в своєму житті, не має простору та стосунків для усвідомлення й вираження.

Дуже часто таке замовчування теми сумніву пов’язано з особливостями розуміння процесу спасіння деякими євангельськими деномінаціями, що автоматично переноситься й на все спілкування між Богом та людиною, яка є частиною церкви. Багато з нас стикались з питанням: «А чи впевнений ти в своєму спасінні?» – де єдина прийнятна відповідь – блискавичне «так», отримання якого іноді є важливішим, ніж щирі відчуття людини перед Богом. Часом це доходить до крайнощів, коли християнство сприймається насамперед як необхідність виконання «правильних формул», ніж як сповнені реальним життям з його злетами, падіннями та рефлексією взаємини з Отцем, Сином та Святим Духом.

Відчуття сумніву саме собою не є добрим чи поганим – воно залежить від ситуації, у якій це відчуття може грати позитивну або негативну роль для віруючої людини. Сумнів є частиною критичного мислення, даного нам Богом, яке вкрай необхідно людині для аналізу різних подій життя та щоденного служіння Богу. У конструктивному контексті це дозволяє людині триматися посвяченості вірі й не сприймати будь-яку інформацію або дію як джерело істини та піднімає важливі питання нашого розуміння саморозкриття Бога й поклоніння Йому замість поклонінням своєму уявленню про Нього.

У Біблії ми також знаходимо різні тексти та контексти, пов’язані з цим питанням. У апостола Павла не виникало запитань до вірян у Вереї, які порівнювали з Писанням те, що він каже (Деян. 17:11), натомість виникли питання до вірян з Галатії, у яких не вистачило сумніву й критичного осмислення того вчення, що відводило їх від істини (Гал. 3). Апостол Яків нагадує: аби отримати щось від Господа, потрібно позбутися сумнівів (Як. 1:6-7). Водночас ми також бачимо, як Господь являє милість тим, хто покладає надію на Нього, навіть у моменти боріння, як з батьком одержимого хлопця (Мр. 9:19-28).

Також можна побачити, як різні види сумніву проявляється в житті тих, про кого Біблія каже як про героїв віри. Авраам, чоловік, стосунками з яким відображає Себе Бог Авраама, Ісаака та Якова, переживає сумніви: у Бутті 12:11-13 та Буття 20:2 Авраам не визнає Сарру своєю дружиною, тому що боїться за власне життя в складних обставинах. Тобто Авраам, який вийшов за Божим велінням з Ура, сумнівається, що Бог може зберегти його від людей. Але Бог проявляє Свою вірність та піклується про Авраама обидва рази. А ось Іван Хреститель, який згідно з думкою деяких богословів переживає сумнів, тому що, не побачивши очікуваних ним від месії дій, відправляє учнів запитати у Христа: «Чи Ти є Той, Хто йде, чи нам чекати іншого?»(Мат. 11:2). На що Ісус відповідає йому та, замість звинуватити Івана перед народом в сумніві, свідкує про нього як про особливого Божого пророка (Мат. 11:11). Апостол Петро, який тоне від побаченого сильного вітру, був витягнутий рукою Господа (Мат. 14:28-32). Незважаючи на сумнів та навіть на зраду, потім цей же Петро не втрачає право бути апостолом, подібно до інших учнів, які також втекли. Цей перелік героїв віри можна продовжувати, аби побачити, що в контексті Божого учнівства сумнів сприймається Богом як частина шляху формування учня й навіть якщо призводить до різних наслідків, Бог не полишає людину в цьому стані.

Звичайно, Писання через різні тексти говорить нам, що постійний сумнів – не той стан, який має визначати учнів, їхнє життя та покликання від Господа, проте це те, що буде періодично відбуватись, хай якби сильно не хотілось, щоб було інакше. Важливий для нас стан переживає й автор 22 псалму (в українському перекладі). Починаючи свій псалом з деякого відчаю («Чому ти мене покинув»), він потім згадує ситуації, коли Ізраїль покладав надію на Бога й бачив спасіння. Це дає авторові надію свідчити про очікування Божої відповіді в майбутньому й можливість для прославлення Господа в кінці псалма. Тому згадування різних проявів Божої роботи в цьому світі як продовження Його цінностей та слів – ось що повинно давати надію сьогодні попри біль, сльози, ненависть та сумнів.

А тому євангельська церква України покликана наслідувати приклад Господа, у Якого вірить. Господа, який не кидає людину в сумніві й розуміє, що сумнів становить частину життя людини та її учнівства. Церква покликана стати простором і стосунками, де будь-яка людина, незалежно від свого служіння, має можливість бути чесним перед Богом та знайти собі підтримку для проходження свого сумніву, у час відновлення надії.

Більш цілісно це повинно відбуватись за допомогою особистого наставництва, через спілкування у невеликих групах людей, які підтримують одне одного, та через вираження в публічному просторі церкви більш біблійного погляду на сумнів та особливостей продовження взаємин з Богом та Його світом у цей час.