Професіоналізм та аматорство у служінні

Я часто згадую одну розмову, що дуже розбудила мій розум. Це була розмова з молодим чоловіком, який нещодавно увірував і приєднався до церкви. Оскільки він ніколи раніше не належав до релігійної спільноти й менш як рік перебування в церкві стали абсолютно новим досвідом для нього, він дивився на церкву свіжим поглядом. І от він поділився одним спостереженням: «Знаєш, я зрозумів, що в християнстві дуже багато аматорства». Це був той випадок, коли ти щось начебто помічав, але ніколи не формулював, аж ось раптом хтось висловив це дуже влучними словами. 

Насправді аматорство не є негативним явищем, у нього однозначно є позитивна сторона. Аматорство – це заняття будь-якою справою, яке людина робить не професійно, а з любові й зацікавленості. Багато церковного служіння тримається на волонтерстві. Добре, що чимало християн служать іншим і роблять свій внесок у життя спільноти, хоча не є служителями на повний час. Дуже добре, коли в церкві є безпечний простір, де люди можуть щось пробувати, помилятися, вчитися й знову пробувати – цього разу вже значно краще. Окрім того, багато служителів повністю посвятили своє життя служінню саме тому, що мали досвід аматорської діяльності й зрозуміли, що Бог запрошує їх до більшої відповідальності та посвяти.

Але все ж в аматорства є сторони зі знаком мінус. Найгірша з них – коли християни, які відповідають за певні служіння, беруться за нього, не маючи достатнього рівня знань, навичок, досвіду чи достатньо сформованого характеру, і зрештою ранять інших людей або навіть шкодять собі. 

Я інколи порівнюю служителів церкви з лікарями. Можливо, тому що колись працювала у медичній сфері, а можливо, тому що пастори, наставники та інші лідери служінь покликані сприяти зціленню людських душ. Перш ніж взяти на себе самостійну відповідальність за рішення щодо діагностики та лікування, лікарі навчаються від восьми до десяти років, бо кожна їхня помилка має дуже високу ціну. Біблія неодноразово закликає нас найперше дбати про своє серце й підкреслює цінність людської душі. Помилки служителів можуть нанести великі рани, бо служителі торкаються тих сфер, які впливають на стосунки людини з Богом, її світосприйняття та навіть її ідентичність.

Тому церкві необхідно, щоб аматорське служіння або волонтерство поєднувалося, співпрацювало й направлялося тими служителями, які роблять свою справу поглиблено та професійно. Церква потребує пласта служителів, які мають профільну освіту, хорошу підготовку, а також можуть навчати й проводити інструктаж для волонтерів.

Не можу сказати, що для кваліфікованого служіння потрібна тільки профільна освіта – це лиш один із необхідних компонентів. Не менш важливу роль відіграють культура співпраці й наставництва серед служителів. Знову ж таки, проводячи паралелі з медициною, потребуємо своєрідної служительської інтернатури та служительської супервізії. Богословська освіта зовсім не покликана раз і назавжди напакувати людину вичерпними знаннями на все життя. Радше освіта має навчити вчитися й постійно оновлюватись у знаннях, навчити ставити собі правильні запитання та дивитися на глибокі й складні теми не тунельно, а ще – познайомити з великим різноманіттям джерел, де можна шукати інформацію, та показати, як її аналізувати й синтезувати.

Сфера подолання травми

Мабуть, кожен українець так чи інакше пережив травматичний досвід. Для зцілення цих ран потрібні не лише травмотерапевти, але й зцілювальне середовище – маленькі спільноти, які можуть бути колом підтримки для відновлення. Церковні спільноти можуть стати таким середовищем зцілення, тому важливо, якою буде емоційна культура поклоніння, культура лідерства та спілкування в церкві. Люди можуть звернутися до пасторів за допомогою та консультуванням, тому важливо, якими компетенціями володіє служитель. У цьому контексті важить не лише богословська, а й емоційна грамотність служителя. Індивідуальна консультативна допомога та організація життя спільноти потребує не тільки мудрих пасторів, але й лідерів покоління, лідерів різноманітних служінь і тих, хто займається наставництвом та душеопікою, часто не маючи офіційного статусу служителя в церкві.

Сфера світоглядна

Кожна людина так чи інакше богословствує. Виклики війни, страждання та втрати часто спонукають людей ставити складні світоглядні питання. Чому Бог допускає страждання? Де Бог у цій війні? У чому тепер сенс мого життя, коли все, що я будував до того, зруйновано? Як формувати нову систему цінностей, якщо попередня втратила сенс? До пасторів нерідко приходять із цими питаннями. І хоч найчастіше люди не озвучують їх і живуть з ними мовчки, вони прагнуть почути, що церква говорить на ці теми. 

Окрім того, формування світогляду необхідне як імунітет проти пропаганди та захист в інформаційній війні. Чимало християнських середовищ і лідерів не впоралися із цим викликом: багато християн сплутали наративи російського миру із захистом консервативних цінностей, а дехто навіть повірив, що ця війна священна… Тому зараз надзвичайно важливо, щоб у суспільстві лунав голос церкви й щоб всередині церкви відбувався діалог на такі теми, як національна ідентичність, християнство та військова служба, християнство та патріотизм, погляд на історію, погляд на прощення та примирення, справедливість та відповідальність за злочини. Сьогодні і члени церкви, і суспільство прислухаються до молитов церковних лідерів: чи моляться вони за мир коштом поразки, чи за мир після перемоги. Важливо, щоб церковні служителі та й кожен християнин мали сформовану позицію з цих питань і вміли чітко її артикулювати.

Грамотне й відповідальне соціальне служіння

І третя сфера, де на мою думку, розвиток професійного підходу необхідний – це грамотне й відповідальне соціальне служіння. Зважений і стратегічний підхід до соціального служіння надає людині необхідну підтримку, щоб вона змогла далі будувати своє майбутнє, брати на себе відповідальність і відновлювати свій ресурс. Відсутність такого підходу може виплекати в людині залежну поведінку. Тому соціальне служіння потребує глибшого вивчення контексту, стратегування та співпраці пасторів, психологів, соціальних педагогів, фахівців соціальної роботи та інших. Ця сфера потребуватиме ще більшого розвитку в часи відновлення й відбудови після війни, але вже зараз церква може готуватися й дивитися на кілька кроків вперед.

Кожен християнин має різне покликання й кожен залучається до служіння на своєму рівні. Будь-яка участь у Божій місії є цінною: і повне посвячення на церковне служіння, і волонтерство, і місія у професії. Але однозначно кожен служитель щось віддає іншим. Тому дуже важливо, щоб, віддаючи іншим, він натомість і в особистому духовному житті з Богом, і через спілкування з іншими служителями наповнювався новими знаннями, збагачувався досвідом інших, мав стосунки для рефлексії власного досвіду та оновлювався через постійне навчання. Цього потребує і сам служитель і люди, яким він служить.