Як церква може служити сімʼї?

Про асоціації щодо родинного затишку, комфорту та благополуччя сімʼї тепер, напевно, годі й говорити, бо часи непевні. Війна змішала докупи багато всього й безліч сімей опинилися віч-на-віч з безпорадністю. Саме такі думки не дають спокою напередодні Дня сімʼї, який в Україні припадає на 15 травня.
У нинішній ситуації, як ніколи, думаєш про те, як Церква – і Вселенська, і помісна зокрема – здатна послужити тим, хто й у мирні часи потребував настанов та певного скерування в духовних (і не тільки) питаннях.

Памʼятаймо про те, що сім’я як домашня церква – своєрідна первинна клітинка церковного організму, а також суспільного організму, народу та держави. Тож, відповідно, вона потребує певного захисту, допомоги та підтримки. Здається, що саме тепер ми мусимо наново оцінити сім’ю, де люди вчаться жити по-християнськи й робити перші кроки в своєму християнському житті. Хіба так не є? Принаймні так мало би бути… З батьківського прикладу та настанов діти й онуки мали б сприймати євангельську науку й основи Христового вчення. Хто в тому може підбадьорити батьків? Звісно ж церковна спільнота: священнослужителі, брати та сестри в вірі.

В останні 80 днів теми служіння, милосердя та любові мають велике значення для церкви, бо є важливими елементами для нашої духовності в живих спільнотах й общинах.

Очевидно, ми повинні серйозно думати про те, як послужити сім’ї, щоб вона могла відчути себе підтриманою всією церковною спільнотою та бути собою. Ми бачимо, що тепер сім’я як інституція перебуває під атакою різних новітніх сучасних ідеологій. І ми маємо визнати: оскільки колись, у період переслідування Церкви, сім’я врятувала її від загибелі, то зараз ми всі разом повинні врятувати християнську сім’ю…
На практиці помісні церкви являють багато добрих прикладів того, як опікуватися родинами: надають прихисток нужденним, годують, одягають та допомагають у вирішенні соціально-побутових питань. Це колосальна робота, яку не варто недооцінювати, і вона вельми важлива, але це не все.
Як ніколи церква мала би стати місцем, де людина здатна бути почутою – тепер це особлива потреба для будь-якої особи (церковної чи невоцерковленої).

Прийняття – то не лише турбота про тіло, але й прагнення відповісти на емоційні, духовні потреби. Це унікальна можливість для євангельської спільноти показати Христа в дії. Як Спаситель був здатний слухати, а потім говорити до людей, так тепер Тіло Його має можливість виявити любов до тих, хто потребує її як ніколи. У дуже практичний спосіб. Вислухати, поспівчувати, обійняти, поплакати. Разом з мамами, що самостійно опікуються дітьми, допоки татусі боронять країну на фронті. Разом з вдовами, що вже ніколи не повернуть своїх чоловіків. Разом з дітьми, що залишилися сиротами. Бо ж суттю християнської віри є віра в Бога, Який приходить передусім послужити нам і полікувати рани кожного з нас.

Тому ми, Його Церква, Його Тіло, повинні служити так само, як нам послужив Небесний Отець. Здається, блаженніший Ярослав Шевчук сказав, що «такого уявлення про Всевишнього не має жодна релігія в світі, бо в усіх релігіях світу Бог змушує людину собі служити, криваві жертви собі приносити. А християнське розуміння божественної любові якраз і полягає в тому, що Ісус Христос прийшов нам послужити». Тож коли як не тепер нам виявити милосердя та стати на допомогу сімʼї, врятувати її не просто від тимчасової біди, а стати на захист самої інституції.

Ми, християни, віримо в те, що Бог приходить, щоб мені послужити.

Він дає мені все, що я потребую, але не тільки для того, щоб жити й існувати, а щоб отримати життя вічне.
Віддаючи іншому, ти нічого не втратиш, а навпаки – здобудеш…

Здобуваймо сімʼю для Церкви Христової!

Не лишень в моралізаторських проповідях й докоряннях у неправедності, а й у неперестанній молитві за єдність подружніх пар, близькість батьків до дітей, прощення та зцілення зранених в боротьбі з не Божим розумінням шлюбу.

Ми так багато маємо. Церква є тим прихистком, де сімʼя здатна пережити нове народження. Саме тепер, саме в нашій країні.

Зі святом сімʼї!