Святкування Дня Гідності та Свободи історично пов’язано зі згадуванням Майданів 2004 р. та 2013–2014 рр. Для багатьох християн тема публічного протистояння владі ще донедавна виглядала сумнівною, політизованою та бездуховною. Навіть зараз, під час повномасштабного вторгнення, можна почути міркування про «кару Божу» на «бунтівників», а наших сусідів і донині лякають перспективою «Майдану» як найгіршим, що може статися в суспільстві. Як так склалося, що консерватизм і християнство для багатьох людей асоціюються з відсутністю гідності та свободи, а інколи й боротьбу з ними?

Частково це спричинено домінуванням ідей «русского мира», зокрема й серед євангельських християн, як таких, що «спираються» на Біблію та «захищають» традиційні цінності. З цієї перспективи стабільність влади, а також некритичне її сприйняття та «молитви» на її ідейний захист наших цінностей стали важливішими за ідеї свободи й гідності. Навіщо свобода, якщо вона призводить до зловживань? Що таке гідність, якщо наші цінності не сприйматимуться в суспільстві? Тож іронічно, але християни системно дуже обережно ставилися до цього свята та до того, що з ним ідентифікувалось. З іншого боку, деякі християни навпаки, побачили цінність у незгоді з владою та почали усіляко практикувати альтернативні погляди на рішення державних структур. Чи правильно постійно критикувати й протистояти владі, навіть у період війни?

Відповіді на ці питання пов’язані з розумінням важливості ролі як гідності, так і свободи. Цікаво, що традиційно права пригнічених захищали саме християни: у більшості поганських релігій силу дають боги, тому слабкість є проявом кари та недостойності; східні релігії часто розглядають пригнобленість як кармічну справедливість, тому не завжди закликають до спротиву, а інколи навіть забороняють його. Поняття гідності, що належить усім людям, незалежно від їхнього статусу, статі й віку – юдео-християнська новина, що стала основою західної етики та соціальних договорів. На жаль, багато режимів, що позиціонують себе як «правовірні», насправді практикують поганську етику та звичаї, нав’язуючи політику сильного й безкарність за насильство. Ці речі жорстко засуджуються в Біблії та супроводжуються карами Бога на тих, хто стає причиною знелюднення й поневолення. Наприклад, влада царя залежала від його практики справедливості та соціальної відповідальності (Пс. 72:11-14); Закон забезпечував піклування й повагу найбільш знедоленим у суспільстві (Повт. 10:18-19; 24:14-17; 27:19); книга Приповістей пов’язує ставлення до нужденного зі ставленням до Бога (Прип. 14:21, 31; 17:5; 19:17); Яків приділяє багато уваги повазі до інших незалежно від їхнього статусу (Як. 2:1-17) та ін. Багато про повагу пише й Павло, а в ситуації з Онисимом вимагає поваги до раба не як до нижчого, але як до рівного у Господі. Гідність – особлива цінність, що завжди була традиційною для християн. Тому ми маємо нагадувати ще й ще раз, що захист гідності інших, особливо в часи війни, є однією з найголовніших дій і проявів віри. Зустрічаючи нужду, ми маємо бачити за нею людину, допомагаючи іншому – залишати простір для людяності, даючи необхідне – давати право бути рівним з нами й пам’ятати, що той, хто служить, є «найменшим», а згадуючи День Гідності – нагадувати про євангельську цінність гідності та важливість дару гідності в нашій Добрій Звістці.

Подібно й свобода: вона теж є дарованою Богом цінністю. Апостоли називають себе рабами Господа, але вони добровільно підкоряються Його волі, а не насильно поневолені Ним. Натомість сатана пропонує дати владу в обмін на поклоніння, прийняття його волі. Ісус протистоїть його спокусі, залишаючи право на свободу і Собі, і Отцю («не випробовуй Господа»). Здорові стосунки, що їх проповідує Євангеліє, – це стосунки відповідальної свободи, а результат покаяння – відповідальність за себе та свої дії, а не зречення від відповідальності й перекладання її на когось іншого (Гал. 2:4-5; 5:1-14). Більшість творів Павла присвячено роз’ясненню життя у свободі, дарованій Христом, та боротьбі з юдейським фундаменталізмом у церквах. На жаль, поверхнева релігійність, яка не дивиться в сутність дії Бога, а лиш імітує її, і зараз загрожує Церкві, підмінюючи євангеліє волі / свободи «євангелієм» стабільності, миру, фінансового успіху, безпеки, традиційних цінностей, «смиренної» духовності, за якими ховаються відстороненість, зверхність, відсутність покаяння, а інколи й відверте насильство над ближнім. Саме тому християнам життєво необхідно нагадувати собі про важливість свободи та являти сьогодні справжню свободу, що діє любов’ю.

Ми маємо бути вдячні, що українське суспільство відчуває вагу істинно християнських цінностей, і посилювати принцип церковного проживання цих цінностей. Свобода – це не лише відсутність залежності чи «квиток на Небо», але це також здатність самостійно приймати рішення, вступитися за нужденних і знедолених та не миритися з несправедливістю та злом. Здорова свобода завжди супроводжує гідність, яку вона береже та захищає.

З Днем Гідності та Свободи, брати та сестри! Не цураймося своїх традиційних, біблійних цінностей, а навпаки – станьмо їх носіями та благовісниками в ці важкі часи!