«Злий» і «добрий» Бог двох Завітів та християнська етика

У церковній історії є сторінка боротьби з маркіонізмом, що являв собою одну з єресей гностицизму. Ортодоксальна церква в цій полеміці виступила проти ідей Маркіона, який, розглядаючи контекст історії взаємин Бога та людини, вказував на існування двох божественних начал, протиставлених як «злий Деміург» Старого Завіту та «благий Бог» Нового Завіту. Подібний дуалізм впливає на тлумачення Святого Письма та багатьох інших доктринальних і практичних речей. 

Звичайно, сьогодні ніхто так не проповідує й не заявляє публічно подібні речі, але здається, що деякі відголоски цього вчення все ж можна почути серед євангельських християн й нині: час від часу в проповідях, дискусіях, розмовах і в соцмережах спливає ідея, що є справедливий і жорстокий Бог Старого Завіту, Який вимагає від людей тільки відповідальності, та Бог Нового Завіту, Який все пробачає й все забуває. І саме з огляду на такий дуалізм деякі сучасні християни будують етичні системи як для церкви, так і для себе.  

До вказаного дуалістичного сприйняття Бога й завітів є низка заперечень, і на деяких з них я хотів би зосередитися сьогодні. Насамперед такий погляд – це небажання подивитись на Бога цілісно в контексті двох Завітів. Натомість Бог проявляє милість та благість у Старому Завіті: створення людини за образом та подобою Бога, вибрання людей і цілого народу для відновлення взаємин зі світом та Божа опіка щодо найрізноманітніших потреб вибраних (різні ситуації в житті Авраама, Бут. 20:1-16, Вихід, піклування про різні сфери життя людини через Закон, Ос. 11:3-4 тощо), історія про Ніневію та багато інших ситуацій. Але Бог так само очікує відповідальності від людини й у Новому Завіті: Христос говорить про своє повернення як Царя, Який приходить чинити суд (Мт. 25:31-46, Мт. 11:20-24 тощо), обіцяє відплату за вбивство (Об. 6:9-11), виражає протест, перебуваючи в храмі (Ів. 2:13-16) й інші місця. 

Проте насправді питання є глибшим. Ідея «злого Бога» зі Старого Завіту та Бога, Який «безпідставно приймає», з Нового Завіту протирічить сутності християнської віри – вченню про Трійцю. 

Під впливом Духа Святого та слідом за вченням інших апостолів апостол Іван в першому вірші Євангелії напише: «На початку було Слово, і Слово було в Бога, і Слово було Бог» (Ів. 1:1), тим самим відправляючи своїх читачів до початку процесу творіння в книзі Буття. Іван показує, що ще до початку взаємодії між Богом та творінням, цей Бог є вічними стосунками любові Отця, Сина та Святого Духа, тобто й у контексті Старого, і в контексті Нового Завітів відносно Біблії. 

Тому, коли Бог являє благість в контексті Старого чи Нового Завіту, Він робить це як Отець, Син та Святий Дух. Або, коли Він очікує відповідальності від людини в Старому чи Новому Завіті, Він очікує її як Отець, Син та Святий Дух. Тож, якщо ми тлумачимо, наприклад, Боже вчення та Його поведінку в Новому Завіті, ми не можемо тлумачити це, відірвавши від вчення й поведінки Бога протягом всього Нового та Старого Завітів. 

Так, водночас ми бачимо, як Бог поступово розкриває Самого Себе як Трійцю в контексті історії стосунків між Ним та творінням, що впливає на різні сфери життя Божого народу (питання принесення жертв тощо), і це потрібно враховувати в нашому тлумаченні й формуванні етичного вчення, а також розуміти особливість взаємодії Старого та Нового завітів між собою. Але враховувати – не значить просто відкинути деяку частину вчення чи поведінки Бога від Самого ж Себе. Наприклад, сьогодні в деяких колах євангельської церкви формування вчення про відсутність спротиву злому або «любові до ворогів» відбувається здебільшого на одному з можливих осмислень Нагірної проповіді Ісуса та частини Його поведінки в контексті покликання. При цьому ігноруються інші аспекти біблійного вчення й поведінка Самого Бога в подібних ситуаціях в інших фрагментах Нового Завіту та Старого. 

Отже, коли ми формуємо етичні системи сьогодення на основі біблійного вчення та прикладу поведінки Бога, нам потрібно відкинути стереотипне й дуалістичне сприйняття Бога як «злого» в Старому Завіті й «всеприймаючого» в Новому. Ми віримо в Отця, Сина та Святого Духа, Який був таким  завжди та Який з різних причин обрав поступове розкриття Себе як Трійці. Тож, враховуючи все це, для формування етичного вчення церкви та поведінки окремого християнина нам потрібен «увесь Бог» й осмислення особливостей Його вчення та поведінки в контексті обох Завітів.             

Прошко Кирило, відповідальний за відділ практичного служіння УЄТС, служитель міжнародної місії ОМ.