Служіння в умовах війни

Продовжуємо ділитися свідченнями студентів Української євангельської теологічної семінарії. Як вони служать в часи війни.

Вадим Короткін, пастор церкви «Добра Звістка», смт Миронівський, студент програми «Трасформуюче лідерство», випускник денної бакалаврської програми «Прикладне богослов’я» 2016 року.

Коли розпочалась війна, я став займатися евакуацією людей з Донбасу. Ми перевозили людей зі східних регіонів України до західних, а звідти везли гуманітарні грузи (продукти, речі першої необхідності), щоб роздавати все це людям у східних містах та селах, які не змогли вчасно евакуюватися.

Поки я займався цими справами, мені зателефонували з військкомату. Я повідомив їм, що служу як пастор церкви та що маю певні релігійні переконання щодо зброї й участі в бойових діях, проте готовий долучитися до лав ЗСУ, якщо там візьмуть до уваги мої умови.

Через якийсь час мені зателефонували знову та запропонували проходити службу в військовому госпіталі в східній частині України. Мені навіть дали невеличку відстрочку для того, щоб я міг завершити всі свої гуманітарні проєкти й провести богослужіння в церкві.

Зараз я вже мобілізований до лав ЗСУ. Службу проходжу в військовому госпіталі на посаді водій-санітар, де весь час проводжу з пораненими солдатами та персоналом – це вже зовсім інше місіонерське поле, яке варте окремої розповіді. Вдячний Богу за те, як він веде мене в такі непрості часи.

Ухналь Олександр, диякон церкви «Ковчег», м. Світловодськ, староста ІІІ курсу програми «Прикладне богослов’я», заочна форма навчання.

Через повномасштабний наступ росії на Україну, я втратив роботу. Але зараз є багато можливостей займатися волонтерською діяльністю, тож у своєму місті ми скооперувалися з місцевою владою, щоб організовувати найрізноманітніші заходи.

Наразі займаємося пошуком різноманітних приміщень, доводимо їх до ладу, оснащуємо всім необхідним для того, аби там якийсь час могли перебувати люди, а потім розподіляємо по цим приміщенням потоки переселенців з місць, де велись або ведуться активні воєнні дії. До нас почали прибувати люди з Харкова, Бучі, Ірпеня, Маріуполя й багатьох інших міст.

Ми приймаємо гуманітарні грузи, досліджуємо потреби, розподіляємо все серед людей залежно від запитів.

Водночас силами нашої громади було організована низка різноманітних активностей для дітей (навчальних, розважальних, освітніх), щоб відволікти їх від того жахіття, яке вони пережили й продовжують переживати, перебуваючи в країні, що знаходиться в стані війни.

Тож зранку й до вечора, щодня протягом тижня я займаюсь виключно цією роботою.

Вероніка Погребна, волонтерство в медіасфері, студентка магістерської програми «Місія в сучасному місті».

Коли росія розпочала широкомасштабний наступ, разом з благодійною організацію «Час служити» активно зайнялися евакуацією та якомога швидше перевозили людей у більш безпечні регіони України. Ми розпочали цю роботу, потім церкви зі Львова підхопили й розширили її: заснували гуманітарний штаб, організовують перевезення людей до кордону й за кордон, влаштовують їх на тимчасове проживання тощо.

Я жила в Ірпені й через наростаючу небезпеку за півтора тижня після початку війни теж була евакуйована до Швеції. Я рада тому, що зараз можу бути в безпеці, проте не зупинилася в своїй волонтерській діяльності. Оскільки я працюю в сфері IT, вдалося зберегти роботу й працювати дистанційно. Але нині я застосовую свої навички й для того, щоб координувати різноманітні медіаплатформи та співпрацювати з держструктурами.

Зараз моє волонтерське поле – розповсюдження інформації про Україну на майданчиках нашої церкви та налагодження стосунків зі шведськими християнськими громадами. І звісно, всі ми чекаємо на Перемогу!