День Героїв Небесної Сотні

«Нічого собі! Це ж уже десять років минуло!» — за останні декілька днів саме цю фразу я почула багато разів від своїх знайомих. Будь-яка кругла дата спонукає нас до певного аналізу та висновків.

Я пам’ятаю, що в ці дні десять років тому українське суспільство переживало велику гаму дуже сильних почуттів: біль, горе, прозріння, завзяття, єдність. Коли почалися перші жертви, з’явилося гасло «Корупція вбиває». Коли стала відома кількість жертв, ми зрозуміли, яка велика їй ціна. Тоді здавалося, що український народ отримав прозріння, надійний імунітет проти корупції, високий рівень усвідомлення індивідуальної та солідарної відповідальності за своє майбутнє.

Тоді ми ще не знали, що 107 Героїв Небесної Сотні — це первістки серед тисяч синів і дочок України, які віддали власне життя за свободу й майбутнє свого народу. Через ці десять років, ми вже розуміємо, що шлях до свободи та гідності українського народу значно довший і важчий.

Не можна сказати, що українське суспільство відрефлексувало  ті події монолітно. Хтось швидко розчарувався й прийшов лиш до одного питання: «І заради чого це все було?», хтось відсторонився від громадянської відповідальності, а хтось мобілізувався до більшої і довшої боротьби та захисту країни вже від відкритої агресії російської федерації. 

За будь-які зміни треба сплачувати ціну. Індивідуальні зміни відбуваються непросто, організаційні — складніше, суспільні мають найвищу ціну. 107 Героїв Небесної Сотні зробили вибір, який розбиває вщент будь-які питання «І заради чого це все?», що знецінюють, бо, схоже, вони знали відповідь.

Заради чого ми боремось? За що віддала життя Небесна Сотня? За що ризикують і жертвують своїм життям воїни ЗСУ? 

Ми боремось не просто за територію, а за наші цінності, за нашу національну ідентичність, за право українського народу на існування.