День памʼяті та примирення

8 травня відзначається День пам’яті та примирення, присвячений споминам жертв Другої світової війни. Це рішення було прийнято в листопаді 2004 року на 59-й сесії Генеральної Асамблеї ООН. В Україні День пам’яті та примирення був встановлений Наказом Президента України № 169/2015 «Про заходи з відзначення у 2015 році 70-ї річниці Перемоги над нацизмом у Європі та 70-ї річниці завершення Другої світової війни» від 24 березня 2015 року. 

Друга світова війна стала найбільш кривавою і жорстокою в історії людства. Життя понад 80 мільйонів людей було обірвано буревієм насильства світового масштабу. Тому цей день присвячений пам’яті тих, хто загинув на її фронтах в окопах, хто загинув під час бомбардувань, побував у полоні, концтаборах чи просто зник безвісти у вихорі воєнного лихоліття. Чоловікам і жінкам, воїнам і мирному населенню, малим дітям і старим, – кожному, хто загинув, хто вижив та пройшов через усі кола пекла війни.

Ця війна повстала зі змови антигуманних режимів – нацистського й радянського. Обидва режими вели боротьбу проти Бога і Церкви на користь своїх політичних систем та амбіцій своїх вождів. Про це свідчать спогади людей того часу, наприклад ось що розповідала німецька медсестра, яка була свідком медичних експериментів над в’язнями концтаборів і сама брала активну участь у них: «Коли мені було 16 років, я поїхала до Берліна як медсестра Червоного Хреста. Там ми принесли присягу, що вважаємо Гітлера за нашого бога, і підписали обіцянку більше ніколи не ходити до церкви».

Надзвичайно важливо пам’ятати ці лихоліття, бо ми й сьогодні переживаємо страшенний біль війни, яка змінила нас, церкву та суспільство. Але ми мусимо не відводити погляд від Бога, не маємо права втратити обличчя людини та людяності.

З 2014 року символом Дня пам’яті та примирення стала квітка маку. Зображення цієї квітки є своєрідною алюзією: з одного боку, воно уособлює квітку, з іншого – кривавий слід від кулі. Цей символ прийшов ще з часів Першої світової війни. Польовий мак є стійкою і водночас ніжною рослиною. На землі вже мало що росте після сильних бомбардувань та вирв від снарядів… а мак росте!

Уродженець Канади Джон Мак-Крей у своєму вірші «На полях Фландрії» написав про цю чудову червону квітку, яка росла над могилами тих, хто приніс найбільшу жертву, – своє життя.