Горювання дітей

У сучасних реаліях усі ми можемо зіткнулися з втратами на будь-яких рівнях: втрата роботи, місця проживання чи близької людини — усе це спричиняє значний психологічний стрес не лише в дорослих, а й у дітей.

Нам треба зрозуміти, що процес горювання необхідний та є природним. Важливо дати простір для того, щоб відрефлексувати емоції й у такий спосіб запобігти ситуації, коли дитина застрягає в травматичному досвіді. Тому нам треба дати можливість дитині прожити процес горювання та пройти на цьому шляху поруч.

У дітей спостерігається 5 фаз горювання:

1. Фаза горя — дитина може ізолюватися від дорослих, звичних занять чи друзів.
2. Фаза гніву — у цей період діти можуть яскраво проявляти агресію, спрямовану на дорослих чи померлого, та вороже ставитися до світу.
3. Фаза торгу — діти можуть намагатися змінити те, що трапилося, вірячи, що реальність може залежати від їхньої поведінки, тому, наприклад, запевняють, що будуть чемними.
4. Фаза депресії — фаза, у якій діти не справляються із сильними емоціями та можуть мати психосоматичні симптоми: біль, нічні жахіття, втрата чи збільшення ваги, проблеми зі сном тощо.
5. Фаза прийняття — вона зʼявляється в дитини, коли вона на своєму рівні прийняла й усвідомила втрату чи смерть.

Ось декілька важливих рекомендацій:

• Не приховувати від дитини правди про втрату близької людини та не заміщувати правду вигадками. Неправда знецінює почуття дитини, а приховування може призвести до подвійної травматизації. Тому треба бути чесними й правдиво відповісти на всі питання дитини, якщо такі будуть.
• Дати можливість дитині попрощатися з померлим чи обʼєктом втрати, особливо якщо вона цього хоче. Обряд прощання дуже важливий, бо дає змогу дитині відреагувати подію й оплакати втрату.
• Дати можливість дитині проявляти ті емоції, які в неї виникають, не зупиняючи чи приглушуючи їх. Ми як дорослі повинні знати, що діти проживають горе по-своєму, тож їхні емоції можуть здатися нам нетиповими чи дивними, тому що ми реагуємо по-іншому.  Діти проживають події тут і зараз, і через це емоції можуть різко змінюватися та бути протилежними за значенням. Дитина після втрати може піти грати у футбол, сміятися й саме так проживати горе, хоча для нас це може здатися ненормальним. Але згодом вона раптово може почати плакати через дрібниці. Ми повинні дати місце тим емоціям, які виникають, та не присоромлювати дитину за них.
• Важливо, щоб дорослі визнавали свої емоції перед дитиною й не приховували власного суму. Не треба перекладати власні емоції на дитину, але важливо говорити про них і пояснювати, нормалізувавши в такий спосіб ці емоції й для дитини також.
• Необхідно, щоб за будь-якої втрати дитина залишалася дитиною, тому не наділяйте її відповідальністю «старшого». Важливо показувати дітям, що хай як важко зараз не було, ви впораєтеся й продовжуєте бути для них місцем безпеки та безумовної любові.