(Не)скопійоване поклоніння

Так склалося, що сучасну християнську культуру поклоніння моделюють музичні гурти, як-от: «Bethel», «Hillsong», «Elevation», «Jesus Culture» та ін. Український церковний репертуар у більшості євангельських церков сьогодення сформований піснями саме цих гуртів. І все, здавалося б, чудово: гарні пісні, круті музичні аранжування, неперевершене музичне виконання, зворушливий потужний вокал. Але, на мою думку, коли ми беремо у свій репертуар ці пісні, то стикаємося з деякими проблемами, про які й поговоримо далі.

І щоб зрозуміти, що тут не так, треба дещо знати.

Не секрет, що християнський музичний worship вищезгаданих гуртів — це насамперед індустрія. І тут важливо усвідомлювати: усі ці пісні пишуться під виконавця, а студійні записи робляться передусім із думкою про те, щоб виконавець звучав найвигідніше. Нерідко пісня взагалі пишеться під конкретного вокаліста та його вокальний діапазон, а це означає, що тональність пісні теж обирають під соліста — ту, у якій він / вона буде звучати найяскравіше з вокального погляду. На практиці це означає, що більшість сучасних топових пісень поклоніння в студійному записі мають широкий вокальний діапазон і високі вокальні ноти. 

Щодо музичного боку, то тут все теж дуже непросто. Музиканти, які користуються мультитреками до цих пісень, розуміють про що йдеться: музика, яку ми чуємо в цих записах, по-перше, є роботою професійних студійних музикантів, а, по-друге, постає внаслідок зведення, як правило, понад 20 доріжок.

Й ось, коли ми беремо одну з таких пісень, щоб заспівати її разом із нашою церквою, то найперша й найбільша проблема, з якою ми стикаємося, — це бажання «зняти» пісню один в один, як в оригіналі. Але треба розуміти, що, знімаючи пісню точно так, як вона звучить в оригіналі, ми, по-перше, наражаємо себе на велику небезпеку створити в нашій церкві глядацьку культуру.

По-друге, коли черга доходить до «знімання» оригіналу інструментальної частини пісні, то, найімовірніше, у вашій церкві не знайдеться необхідна кількість таких професійних виконавців. Або, можливо, ті музиканти, які у вас є, грають не на тих інструментах, які звучать в оригіналі. І тут найпопулярніше рішення, яке всі ми знаємо, — купити плейбек і навчити ваш гурт грати та співати під нього. Або ще один варіант, який сьогодні також практикується: найняти для гурту «потрібних» музикантів, тобто знайти тих, кого не вистачає, за межами вашої церкви; інколи це навіть можуть бути абсолютно невіруючі люди.       

І все це начебто розв’язує проблему. Але інколи ця гонитва за «оригіналом» так захоплює нас, що складається враження, ніби ми щиро повірили: якщо в нас буде така ж крута музика, як у «Hillsong» або «Elevation», присутність Духа Святого буде потужнішою або ж відчинить двері для пробудження в нашій церкві! 

Тож основна порада: не намагайтеся імітувати запис! Не намагайтеся «зняти» оригінальну версію пісні —  адаптуйте її під можливості вашої церкви. Зробіть її по-своєму!

Уявіть собі таку ситуацію: у вашій церкві виходить проповідувати пастор. Він починає говорити, і всі розуміють, що він один в один, слово в слово переказує проповідь одного з найвідоміших сучасних проповідників. Усі приклади, наведені в проповіді — це приклади, взяті із чужої проповіді. Усі тексти з Писання, що цитуються, такі ж, що й в оригінальній версії цієї проповіді. Але цього замало. Ви розумієте, що ваш пастор навіть перейняв манеру поведінки, міміки та жестів людини, у якої запозичив цю проповідь. Навіть тембр голосу схожий на оригінальну версію проповіді! Хіба таке можна уявити реальним? Ми вщент рознесли б таку проповідь! Пастора однозначно звинуватили б як мінімум у плагіаті. Окрім того, хтось обов’язково зауважив би, що «проповідь треба виносити та народити, як дитину», і що її треба «прожити» або «пропустити крізь себе».

Проте з незрозумілих причин, нас зовсім не дивує практика тотального копіювання у сфері музичного поклоніння. Заради того, щоб бути «один в один» з оригіналом, ми готові вкладатися, жертвувати!

Унаслідок цього маємо подвійну проблему-наслідок: окрім того, що наші церкви взагалі мало співають своїх пісень, бо ми майже постійно переспівуємо написане в умовах чужої культури, ми ще й не хочемо внести в це «чуже» частину «свого».  

По-перше, тому що це життєво необхідно для зростання як музиканта, так і християнина. Не секрет, що музичне формування на початкових етапах — це копіювання чужого досвіду. Кожному з нас, і музиканту, і вокалісту до певної міри корисно копіювати партії та аранжування, щоб зрозуміти важливі музичні принципи й розвинути в собі певні музичні навички. Але якщо ваш досвід як музиканта зупинився виключно на принципі копіювання, вам дуже скоро стане неймовірно нудно, а ваш музичний досвід буде обмежений.

Бог створив людину з великим творчим потенціалом! Навчіться використовувати його! Що це означає на практиці? Ось кілька порад. Не бійтеся змінювати провідні партії оригіналу: спробуйте замінити один або декілька акордів у якійсь частині пісні, якщо вся ваша пісня побудована на чотирьох акордах. Поекспериментуйте з intro: попросіть своїх музикантів придумати свою мелодію замість тієї, що звучить в оригіналі. Не тримайтеся всіма силами за складні віртуозні соло. Якщо ви сумніваєтеся, краще не ускладнюйте, рухайтеся до простого, але ефективного. Якщо серед вас є людина, яка здатна робити власні аранжування, важливо, щоб весь гурт був в змозі зіграти це, а не тільки ця людина: якщо аранжування під силу лише одній людині, яка його створила, краще відмовитися від цього аранжування.                        

По-друге, копіювання, як вже зазначалося вище, може бути проблемою й у плані духовної зрілості. Якщо ми зациклилися на копіюванні, чи дійсно ми даємо простір для власного вираження поклоніння? Чи, можливо, ми просто сліпо повторюємо чужий досвід, чужу молитву? Людина, яка переживає те, про що вона співає, найімовірніше, не буде співати одну й ту ж саму пісню постійно однаково. Так, наприклад, запитайте себе: чи однаково я заспівав би приспів пісні «Величний наш Бог!» («How Great Is Our God») у ситуації, коли я переживаю неймовірну радість у Бозі й наповнююся хвалою за Його Велич і красу та в ситуації, коли я, подібно Йову, пережив неймовірні втрати й у великому смиренні приходжу до Бога, визнаючи: «Величний наш (мій?) Бог»? Думаю, ні. У різних обставинах один і той же приспів може звучати або як тріумф віри, або ж, навпаки, як тиха молитва-сповідування.

Запитайте їх, що ця пісня означає для них особисто. Спробуйте навчити вашу команду грати й співати те, що ця пісня означає саме для них зараз і для вашої церкви в цьому періоді життя. Пам’ятайте, що одна й та ж пісня може спонукати людей радіти, плакати, вклонятися, кричати, мовчати, змирятися тощо. Нерідко це нелегка справа — змусити людей захотіти переживати свій власний досвід. Для багатьох це виклик! Він може лякати людей, бо легше просто копіювати, ніж творити внаслідок власного проживання пісні.   

Тож на завершення побажаю всім, хто залучений у служінні поклоніння: творіть, а не лише копіюйте. І навіть якщо ви копіюєте — копіюйте, але з розумом та серцем. Копіюючи, адаптуйте. І нехай кожна пісня, навіть та, що не написана вами, стане вашою!